Постанова

від 09.06.2009 по справі 26/149-46/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

26/149-46/24

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 09.06.2009                                                                                           № 26/149-46/24

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Сотнікова С.В.

 суддів:            Дикунської  С.Я.

          Дзюбка П.О.

 при секретарі:           Цюман Т.В.

 За участю представників:

 від позивача:не з'явився

від відповідача 1:

Кліновська Н.В. дов. №02-14/265 від 26.03.2009 р.

від відповідача 2:

Коваль В.Б. дов. №333д від 26.12.2008 р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна акціонерна компанія "Хліб України"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2009

 у справі № 26/149-46/24 (суддя Шабунін С.В.)

 за позовом                               Дочірнє підприємство "Автомобільна компанія "Вікінг Моторз"

 до                                                   Державна акціонерна компанія "Хліб України"

                                                  Державне підприємство "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу"

 про                                                   стягнення 28529,75 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2009 р. по справі №26/149-46/24 позовні вимоги ДП “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” до ДАК “Хліб України” задоволено частково; стягнуто з ДАК “Хліб України” на користь позивача 23965,36 грн. боргу, 239,65 грн. державного мита та 99,12 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позовних вимог відмовлено повністю; у задоволенні позовних вимог ДП “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” до ДП “Агентство з реконструкції заборгованості підприємств агропромислового комплексу” відмовлено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням, ДАК “Хліб України” звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати дане рішення, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права та процесуального права, а саме ст. ст. 208, 594, 844 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України “Про автомобільний транспорт” і п.п. 6,7,8,13,15,22,26,34 Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів та ст. 33,34,38,4-3 Господарського процесуального кодексу України.

ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” надало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував доводи апеляційної скарги та просить суд залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції не з'явився представник ДП “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз”, причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи, що в матеріалах справи є докази належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги колегія суддів, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

У судовому засіданні представник ДАК “Хліб України” підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

У судовому засіданні представник ДП “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” підтримав доводи, викладені в відзиві на апеляційну скаргу.

Київський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановила, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення із наступних мотивів:

При розгляді апеляційної скарги судом встановлено наступні обставини справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. у справі № 26/149 частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” до Державної акціонерної компанії “Хліб України” та Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення заборгованості за ремонт автомобіля, а саме: солідарно стягнуто з відповідачів 24 384,40 грн. боргу, 731,53 грн. З % річних, 251,00 грн. державного мита та 103,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2009 р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2009 р. справу № 26/149 прийнято до провадження суддею Шабуніним С.В. та присвоєно № 26/149-46/24.

Спір у даній справі виник з наступних обставин. Як встановлено судом першої інстанції з пояснень представників сторін у 2003 році відповідач-1 передав позивачеві належний йому автомобіль Вольво-690, державний номер 33590 КА для проведення ремонтних робіт. Відповідно до позовної заяви та пояснень представника позивача відповідач-1 не розрахувався за виконані ремонтні роботи автомобіля Вольво-960, державний номер 33590 КА в сумі 24 384.40 грн. На підтвердження факту здачі-прийняття робіт позивач вказує на акти виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн. та № РНк-022573 від 12.11.2003 р. на суму 419,04 грн., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НАІ № 463944 від 31.10.2003 р. та серії ЯЗГ № 946410 від 12.11.2003 р., а також гарантійний лист відповідача-1 від 30.10.2003 р. № 1-13-24/3773.

Відповідач-1 відмовляється від оплати вартості робіт, оскільки автомобіль Вольво-690, державний номер 33590 КА вибув з його власності згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” від 15.05.2003 р. № 690 та був переданий відповідачеві-2 відповідно до акту приймання-передачі майна по розподільчому балансу від 31.07.2003 р.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що автомобіль Вольво 960, державний номер 33590 КА на виконання вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України був переданий відповідачем-1 відповідачеві-2 відповідно до акту приймання-передачі майна від 31.07.2003 р. та був зареєстрований на ім.'я відповідача-2 07.11.2003 р. (копія свідоцтва про державну реєстрацію в матеріалах справи).

Відповідач-2 також відмовляється від стягнення з нього коштів за проведений ремонт, оскільки не вступав у договірні відносини з позивачем та, відповідно, не допускав порушення господарських зобов'язань.

За результатами розгляду вищенаведених обставин та матеріалів справи в суді першої інстанції було прийнято оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2009 р.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення посилається на ст.ст. 11, 205, 509, 837, ч.1 ст. 839 Цивільного кодексу України та робить висновок, що між позивачем і відповідачем – 1 виникли договірні правовідносини при укладанні усної угоди та регулюються в чинному законодавстві положенням про договір підряду. Однак, позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували узгодження суми заявлених вимог, до того ж в ході експертизи сума ремонтних робіт не була встановлена. Позивачем також не надано суду акту приймання передачі транспортних засобів для надання послуг та після надання послуг, як то передбачено пп.. 15, 34 Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів. За таких умов відповідач-1 вважає, що судом першої інстанції не була належним чином дана оцінка правовідносин, та не була надана правова оцінка доказів, наданих позивачем, а також, судом в порушення ст. 38 ГПК України, не було витребувано належних доказів, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Однак, апеляційний суд не приймає до уваги вищезазначені твердження відповідача-1, оскільки вони не відповідають обставинам справи та спростовуються наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник — зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837).

Згідно з ч. 1 ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Як вище зазначалось відповідач-1 не заперечує факту того, що спірний автомобіль був переданий позивачеві для проведення ремонтних робіт саме ним.

З матеріалів справи слідує, що 31.10.2003 р. позивач передав співробітнику відповідача-1 Скрипченку В.І. автомобіль Вольво 960 та виписав акт виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн. на підставі ордеру № 25004 від 31.10,2003 р., що підтверджується довіреністю серії НА1 № 463944 від 30.10.2003 р., оформленою в порядку наказу Міністерства статистики України № 192 від 21.06.1996 р.

Також, позивачем було виписано акт виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022573 від 12.11.2003 р. на суму 419,04 грн., але документ, який би підтверджував отримання Лихацьким Б.Г. автомобілю Вольво 960 після 31.10.2003 р. до суду не надав (в матеріалах справи відсутня довіреність серії ЯЗГ № 946410 від 12.11.2003 р. на ім'я Лихацького Б.Г.).

30.10.2003 р. відповідач-1 надав позивачеві лист № 1-13-24/3773, яким просив передати автомобіль Вольво 690, державний номер 33590 КА з ремонту та гарантував проведення оплати найближчим часом. Іншого листування з позивачем або ж претензій що якості виконаних робіт відповідач-1 до суду не надав.

Таким чином, за результатами аналізу вказаних документів суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що між позивачем і відповідачем-1 виникли договірні відносини, в рамках яких відповідач-1 доручив позивачу провести ремонті роботи автомобіля Вольво 960, державний номер 33590 КА, а позивач зобов'язався виконати їх з подальшою передачею виконання замовникові. Тобто, Дочірнім підприємством “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” та Державною акціонерною компанією “Хліб України” укладено усну угоду, що регулюється в чинному законодавстві положеннями про договір підряду.

Згідно з ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належиш чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Обов'язок сплатити підрядникові вартість проведених робіт встановлений ст. 854 ЦК України та покладений на замовника.

Посилання відповідача-1 щодо відсутності у співробітника Скрипченка В.І. повноважень на підписання ату виконаних робіт апеляційним судом відхиляються, зважаючи на те, що отримання автомобілю після проведення ремонту з підписання акту виконаних робіт відповідає п. 15 та п. 16 наказу Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р. № 792 "Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів". Крім того, судом першої інстанції було враховано, що відповідачем або ж відповідачем-2 не було повідомлено про неправомірність дії Скрипченка В.І. або будь-якої іншої особи щодо заволодіння спірним автомобілем, про його зникнення тощо. Тобто, після проведення позивачем підрядних робіт з ремонту автомобіль не був об'єктом неправомірних чи протиправних дій, що порушують права його власника.

Таким чином, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи та наявні в матеріалах справи письмові докази, судом було вірно встановлено, що відповідач-1, який фактично виступав замовником підрядних робіт з ремонту автомобілю Вольво 960, прийняв виконання, тобто є боржником позивача щодо оплати їх вартості в сумі 23965,36 грн., а тому позовні вимоги до відповідача-1 в цій частині підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було відмовлено в частині вимоги щодо стягнення 419,04 грн. по акту № РНк-022573 від 12.11.2003 р, оскільки доказів, які б підтверджували вручення уповноваженій особі автомобіля після проведення ремонту 12.11.2003 р. та прийняття замовником виконаних робіт за цим актом позивачем не було надано до суду.

В апеляційній скарзі відповідач-1 стверджує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права – пп. 1.3.., 4.1.1. Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно - екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України. Оскільки, на момент передачі автомобіля з ремонту, відповідач-1 не володів вказаним автомобілем, тому що на той момент його власником був відповідач-2. Однак, позивачем на момент отримання автомобіля не було перевірено свідоцтво про реєстрацію ДТЗ та документ, який підтверджує право Замовника на користування ДТЗ, якщо він не є його власником, та не було з'ясовано хто є власником автомобіля.

Однак, вищезазначені твердження не приймаються апеляційним судом до уваги, зважаючи на характер зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем з усного договору підряду та з огляду на положення ст. 837, 854 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Але, віповідачем-1 не надано суду доказів переведення боргу за усним договором підряду з ремонту автомобілю Вольво 960 до відповідача-2. Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції з приводу зауважень, що питання правомірності користування відповідачем-1 автомобілем Вольво 960 після його передачі відповідачеві-2 не є предметом судового розгляду в межах даної справи, а тому не приймає до уваги твердження відповідача-1 щодо адміністративних правовідносин з приводу передачі автомобіля між останнім та відповідачем-2.

Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідачів 3 413,82 грн. пені та 731,53 грн. плати за безпідставне користування грошовими коштами, таким що відповідає вимогам чинного законодавства. Оскільки, аналізуючи чинне законодавство, що регулює відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій, а саме ч1 ст. 216, ст. 217, ч. 1 ст. 230 ГК України та ч. 1 ст. 623, ч. 2 ст. 625 ЦК України основною умовою понесення відповідальності у вигляді неустойки, штрафу, пені є порушення боржником грошового зобов'язання та його прострочення перед кредитором, а підстави для стягнення 3 % річних та відсотків за користування чужими грошовими кошами також пов'язані з часом прострочення виконання. Однак, відповідно до матеріалів справи, позивачем не було установлено момент оплати виконаних підрядних робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Доказів виставлення відповідачам вимог про оплату вартості підрядних робіт позивач суду першої інстанції не надано.

За умови, що в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звернення у суд з даним позовом позивач виставив відповідачам вимоги щодо сплати заборгованості, судом першої інстанції зроблено вірний висновок щодо безпідставності тверджень позивача про те що відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних та пені.

Також, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-2 не був пов'язаний з позивачем договірними правовідносинами та не є таким, що прострочив виконання зобов'язання перед ним, а тому вірно встановив, що позов в частині вимог до Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” задоволенню не підлягає.

Відповідач-1 в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято з порушення норм процесуального права, а саме ст.ст. 43, 33, 34, 38, 43, ГПК України.

З даного приводу, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це призвело до прийняття неправильного рішення. Однак, апеляційний суд в даному випадку не вбачає, що зазначені відповідачем-1 порушення призвели до прийняття неправильного рішення. Таким, чином суд апеляційної інстанції не вбачає аргументованих підстав на підтвердження зазначених порушень, а тому не приймає до уваги дані твердження.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2009р. у справі №26/149-46/24 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Отже, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу ДАК “Хліб України” на рішення Господарського суду м. Києва від 31.03.2009р. у справі № 26/149-46/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2009р. у справі                           №26/149-46/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 26/149-46/24 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги до апеляційного суду, який прийняв оскаржувану постанову.

 Головуючий суддя                                                                      Сотніков С.В.

 Судді                                                                                          Дикунська  С.Я.

                                                                                          Дзюбко П.О.

 12.06.09 (відправлено)