26/149-46/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.03.2009 р. Справа № 26/149-46/24
За позовомДочірнього підприємства “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз”
Простягнення 28 529,75 грн.
Суддя Шабунін С.В.
Представники:
Від позивачаДим'янюк Л.О. —представник за довіреністю від 20.03.2009 р. № 20-03
Від відповідача-1 Кліновська Н.В. —представник за довіреністю від 08.01.2009 р. № 02-14/237
Від відповідача-2 Коваль В.Б. —представник за довіреністю від 26.12.2008 р. № 333д
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.04.2005 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. у справі № 26/149 частково задоволено позовні вимоги Дочірнього підприємства “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” до Державної акціонерної компанії “Хліб України” та Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” про стягнення заборгованості за ремонт автомобіля, а саме: солідарно стягнуто з відповідачів 24 384,40 грн. боргу, 731,53 грн. 3 % річних, 251,00 грн. державного мита та 103,88 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2009 р. рішення Господарського суду міста Києва від 13.04.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2008 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
За резолюцією Голови Господарського суду міста Києва справу № 26/149 передано на новий розгляд судді Шабуніну С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2009 р. справу № 26/149 прийнято до свого провадження суддею Шабуніним С.В., присвоєно № 26/149-46/24 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.03.2009 р.
23.03.2009 р. розгляд справи було відкладено на 30.03.2009 р. в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
30.03.2009 р. в судовому засіданні заслуховувалися пояснення представника позивача та заперечення представників відповідача, досліджувалися докази, вивчалися надані сторонами документи.
Представник позивача надав письмові пояснення від 27.03.2009 р., відповідно до яких просить позов задовольнити, стягнувши в відповідача-1 та/або відповідача-2 23 384,40 грн. заборгованості з оплати робіт по ремонту автомобіля Вольво-960, 3 413,82 грн. пені, розрахованої виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України та 731,53 грн. плати за безпідставне користування грошовими коштами, нарахованої з розрахунку 3 % річних з простроченої суми боргу. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано акти виконаних робіт № РНк-022573 від 12.11.2003 р., на суму 419,04 грн., № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн., довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 30.10.2003 р., гарантійний лист на оплату ремонту автомобіля.
Представник відповідача-1 надав письмові пояснення від 20.03.2009 р. № 2-1-9/1385, відповідно до яких просить відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості з Державної акціонерної компанії “Хліб України”. мотивуючи свої заперечення представник відповідача-1 підтримав подані письмові пояснення та вказував на те, що позивачем не подано належних доказів укладення з відповідачем-1 господарського договору. Також, в письмових поясненнях відповідач-1 зазначає, що на момент повернення автомобіля з ремонту, його власником був відповідача-2, а тому підстави для стягнення коштів за ремонт з Державної акціонерної компанії “Хліб України” відсутні.
Представник відповідача-2 також подав письмові пояснення від 27.03.2009 р № 277 та просив залишити без задоволення позов в частині солідарного стягнення коштів з Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу”, оскільки між позивачем та відповідачем-2 не існувало договірних відносин та порушення зобов'язань у відповідача-2 перед позивачем не мало місця.
30.03.2009 р. розгляд спору по суті було закінчено та оголошено перерву у судовому засіданні до 31.03.2009 р.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд —
ВСТАНОВИВ:
За твердженнями позивача, не запереченими відповідачем-1 між Дочірнім підприємством “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” та Державною акціонерною компанією “Хліб України” існували договірні відносини, в рамках яких позивач здійснював ремонт автомобілів за замовленням відповідача-1.
Як встановлено судом з пояснень представників сторін у 2003 році відповідач-1 передав позивачеві належний йому автомобіль Вольво-690, державний номер 33590 КА для проведення ремонтних робіт.
Відповідно до позовної заяви та пояснень представника позивача відповідач-1 не розрахувався за виконані ремонтні роботи автомобіля Вольво-960, державний номер 33590 КА в сумі 24 384,40 грн. На підтвердження факту здачі-прийняття робіт позивач вказує на акти виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн. та № РНк-022573 від 12.11.2003 р. на суму 419,04 грн., довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НАІ № 463944 від 31.10.2003 р. та серії ЯЗГ № 946410 від 12.11.2003 р., а також гарантійний лист відповідача-1 від 30.10.2003 р. № 1-13-24/3773.
Відповідач-1 відмовляється від оплати вартості робіт, оскільки автомобіль Вольво-690, державний номер 33590 КА вибув з його власності згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про утворення державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” від 15.05.2003 р. № 690 та був переданий відповідачеві-2 відповідно до акту приймання-передачі майна по розподільчому балансу від 31.07.2003 р.
Матеріалами справи підтверджується, що автомобіль Вольво 960, державний номер 33590 КА на виконання вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України був переданий відповідачем-1 відповідачеві-2 відповідно до акту приймання-передачі майна від 31.07.2003 р. та був зареєстрований на ім'я відповідача-2 07.11.2003 р. (копія свідоцтва про державну реєстрацію в матеріалах справи).
Відповідач-2 також відмовляється від стягнення з нього коштів за проведений ремонт, оскільки не вступав у договірні відносини з позивачем та, відповідно, не допускав порушення господарських зобов'язань.
Вивчивши всі суттєві моменти спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених позивачем вимог виходячи з наступного:
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник —зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837).
Згідно з ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
Як вище вказувалося відповідач-1 не заперечує факту того, що спірний автомобіль був переданий позивачеві для проведення ремонтних робіт саме ним.
З матеріалів справи слідує, що 31.10.2003 р. позивач передав співробітнику відповідача-1 Скрипченку В.І. автомобіль Вольво 960 та виписав акт виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн. на підставі ордеру № 25004 від 31.10.2003 р., що підтверджується довіреністю серії НАІ № 463944 від 30.10.2003 р., оформленою в порядку наказу Міністерства статистики України № 192 від 21.06.1996 р.
Також позивачем було виписано акт виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022573 від 12.11.2003 р. на суму 419,04 грн., але документ, який би підтверджував отримання Лихацьким Б.Г. автомобілю Вольво 960 після 31.10.2003 р. до суду не надав (в матеріалах справи відсутня довіреність серії ЯЗГ № 946410 від 12.11.2003 р. на ім'я Лихацького Б.Г.).
30.10.2003 р. відповідач-1 надав позивачеві лист № 1-13-24/3773, яким просив передати автомобіль Вольво 690, державний номер 33590 КА з ремонту та гарантував проведення оплати найближчим часом. Іншого листування з позивачем або ж претензій щодо якості виконаних робіт відповідач-1 до суду не надав.
Аналіз вказаних документів дає підстави стверджувати про те, що між позивачем та відповідачем-1 виникли договірні відносини, в рамках яких відповідач-1 доручив позивачеві провести ремонті роботи автомобіля Вольво 960, державний номер 33590 КА, а позивач зобов'язався виконати їх з подальшою передачею виконання замовникові. Тобто Дочірнім підприємством “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” та Державною акціонерною компанією “Хліб України” укладено усну угоду, що регулюється в чинному законодавстві положеннями про договір підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Обов'язок сплатити підрядникові вартість проведених робіт встановлений ст. 854 Цивільного кодексу України та покладений на замовника.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та наявні в матеріалах справи письмові докази, слід вважати, що відповідач-1, який фактично виступав замовником підрядних робіт з ремонту автомобілю Вольво 960, прийняв виконання, тобто є боржником позивача щодо оплати їх вартості в сумі 23 965,36 грн., а тому, позовні вимоги до відповідача-1 в цій частині підлягають задоволенню.
Вимоги в частині стягнення 419,04 грн. по акту № РНк-022573 від 12.11.2003 р. судом відхиляються, оскільки доказів, які б стверджували вручення уповноваженій особі автомобіля після проведення ремонту 12.11.2003 р. та прийняття замовником виконаних на робіт за цим актом суду не надано.
Розглядаючи даний спір, суд критично ставиться до заперечень відповідача-1 щодо відсутності підстав для стягнення з нього вартості виконаних робіт через вибуття спірного автомобілю з його власності, зважаючи на характер зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем з усного договору підряду та з огляду на положення ст. 837, 854 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Відповідачем-1 не надано суду доказів переведення боргу за усним договором підряду з ремонту автомобілю Вольво 960 до відповідача-2. При цьому, суд зауважує, що питання правомірності користування відповідачем-1 автомобілем Вольво 960 після його передачі відповідачеві-2 не є предметом судового розгляду в межах даної справи.
Посилання відповідача-1 щодо відсутності у співробітника Скрипченка В.І. повноважень на підписання ату виконаних робіт судом відхиляються, зважаючи на те, що отримання автомобілю після проведення ремонту з підписання акту виконаних робіт відповідає п. 15 та п. 16 наказу Міністерства транспорту України від 11.11.2002 р. № 792 “Про затвердження Правил надання послуг з технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів”. Крім того, судом враховується, що відповідачем або ж відповідачем-2 не було повідомлено про неправомірність дії Скрипченка В.І. або будь-якої іншої особи щодо заволодіння спірним автомобілем, про його зникнення тощо. Тобто, після проведення позивачем підрядних робіт з ремонту автомобіль не був об'єктом неправомірних чи протиправних дій, що порушують права його власника.
Крім суми основного боргу, позивач також просить стягнути з відповідачів 3 413,82 грн. пені та 731,53 грн. плати за безпідставне користування грошовими коштами.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями, в ст. 217 Господарського кодексу України, визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз наведених норм законодавства дають підстави стверджувати, що умовою понесення відповідальності у вигляді неустойки, штрафу, пені є порушення боржником грошового зобов'язання та його прострочення перед кредитором. Підстави для стягнення 3 % річних та відсотків за користування чужими грошовими кошами також пов'язані з часом прострочення виконання.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем не було установлено момент оплати виконаних підрядних робіт.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів виставлення відповідачам вимог про оплату вартості підрядних робіт позивач суду не надав.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звернення у суд з даним позовом позивач виставив відповідачам вимоги щодо сплати заборгованості, підстави вважати, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов'язання відсутні, а тому, заявлення до стягнення 3 % річних та пені є безпідставним.
Зважаючи на наведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що відповідач-2 не був пов'язаний з позивачем договірними правовідносинами та не є таким, що прострочив виконання зобов'язання перед ним, позов в частині вимог до Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” задоволенню не підлягає.
Згідно з нормами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати покладаються на обидві сторони (позивача та відповідача-1) пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд —
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги, заявлені до Державної акціонерної компанії “Хліб України” задовольнити частково.
2. Стягнути з Державної акціонерної компанії “Хліб України” (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1, ідентифікаційний код 20047943) на користь Дочірнього підприємства “Автомобільна компанія “Вікінг Моторз” (04107, м. Київ, вул. Нагірна, 47, ідентифікаційний код 19348183) 23 965 (двадцять три тисячі дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 36 коп. боргу, 239 (двісті тридцять дев'ять) грн. 65 коп. державного мита та 99 (дев'яносто дев'ять) грн. 12 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог до Державної акціонерної компанії “Хліб України” відмовити повністю.
4. У задоволенні позовних вимог, заявлених до Державного підприємства “Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу” відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.В. Шабунін
Справа № 26/149-46/24
31.03.09
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 31.03.2009 |
Оприлюднено | 30.06.2009 |
Номер документу | 3933846 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Шабунін С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні