Постанова

від 10.09.2009 по справі 26/149-46/24

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

26/149-46/24

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 10 вересня 2009 р.                                                                                    № 26/149-46/24  

      Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіКочерової Н.О.,

суддівГрека Б.М., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державної  акціонерної  компанії  "Хліб  України"

нарішення  господарського  суду  міста Києва від  31 березня 2009 року  тапостанову Київського апеляційного господарського суду від 9 червня  2009  року

у справі№ 26/149-46/24

за позовомдочірнього  підприємства  "Автомобільна  компанія "Вікінг Моторз"

до-          державної  акціонерної  компанії  "Хліб  України",-          державного   підприємства  "Агентство  з  реструктуризації  заборгованості   підприємств   агропромислового   комплексу"

простягнення 28 529,75 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –не з'явився

     відповідачів –Кліновська Н.В.,Чижов В.А.

                                                             ВСТАНОВИВ:

У січні 2005 року дочірнє  підприємство  "Автомобільна  компанія "Вікінг Моторз" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з державної  акціонерної  компанії  "Хліб  України" заборгованості з оплати робіт по ремонту і технічному обслуговуванню автомобіля Вольво-690, державний номер 33590 КА у розмірі 28 529,75 грн. В ході розгляду даної справи, за заявою про уточнення позовних вимог від 13.04.05 р. (т.1, а.с. 100-101), до участі в судовому процесі було залучено ще одного відповідача –державне підприємство  "Агентство  з  реструктуризації  заборгованості   підприємств   агропромислового   комплексу".

Господарськими судами справа розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 31 березня 2009 року (суддя –С.Шабунін), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 9 червня 2009 року (головуючий –С.Сотніков, судді –П.Дзюбко, С.Дикунська), позов задоволено частково. Стягнено з ДАК "Хліб України" 23 239,65 грн. основного боргу і судові витрати; у стягненні 3 413,82 пені та 731,53 грн. трьох відсотків річних відмовлено.

У задоволенні позовних вимог до державного   підприємства  "Агентство  з  реструктуризації  заборгованості   підприємств   агропромислового   комплексу", як до солідарного боржника, відмовлено.

В касаційній скарзі ДАК "Хліб України" ставиться питання про скасування рішення  господарського  суду  міста Києва від  31 березня 2009 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 09 червня  2009  року і прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач державне   підприємство  "Агентство  з  реструктуризації  заборгованості   підприємств   агропромислового   комплексу" просить залишити її без задоволення, а судові рішення –без змін.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами, у 2003 році позивач, за замовленням відповідача виконав роботи з ремонту і технічного обслуговування автомобіля Вольво-690, державний номер 33590 КА.

Вартість виконаних робіт склала 24 384,40 грн.

З метою підтвердження даних обставин, позивачем було надано акт  виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022284 від 31.10.2003 р. на суму 23 965,36 грн. на підставі ордеру № 25004 від 31.10.2003 р. і довіреність серії НАІ № 463944 від 30.10.2003 р. на отримання співробітником ДАК "Хліб України" транспортного засобу (т. 1., а.с. 155-157).

Матеріали справи містять і акт виконаних робіт та списання запчастин № РНк-022573 від 12.11.2003 р. на суму 419,04 грн (т. 1, а.с.159). Водночас, у матеріалах справи відсутня зазначена позивачем довіреність серії ЯЗГ № 946410 від 12.11.2003 р. на ім'я Лихацького Б.Г., яка б підтверджувала отримання Лихацьким Б.Г. автомобілю Вольво 960 після 31.10.2003 р.

Листом від 30.10.2003 року № 1-13-24/3773 позивач гарантував оплату виконаних робіт і просив повернути транспортний засіб з ремонту (т. 1., а.с. 158).

Підставою подання позову стало те, що ДАК "Хліб України" виконані позивачем роботи не оплатив.

В ході розгляду даної справи, свою відмову оплачувати роботи з ремонту і технічного обслуговування автомобіля ДАК "Хліб України" пояснив тим, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення державного підприємства "Агентство з реструктуризації заборгованості підприємств агропромислового комплексу" від 15.05.2003 р. № 690 за актом приймання-передачі майна по розподільчому балансу від 31.07.2003 р., згаданий транспортний засіб було передано агентству. Відтак, на думку компанії, грошові зобов`язання щодо даного автомобіля повинен виконувати його новий власник.

Частина 1 статті 175 ГК України визначає, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 11 ЦК України встановлює, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є діє особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, враховуючи зміст наведених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що наявні у матеріалах справи акти виконаних робіт та списання запчастин, довіреність на отримання матеріальних цінностей і лист ДАК "Хліб України" від 30.10.2003 р. свідчать про існування домовленості між ДАК "Хліб України", як замовника, і дочірнього  підприємства  "Автомобільна  компанія "Вікінг Моторз", як виконавця, про виконання останнім ремонтних робіт, яка за своєю правовою природою є договором підряду, укладеним в усній формі, який і є джерелом взаємних прав і обов`язків сторін, що є предметом судового розгляду.

При цьому, предметом правового регулювання норм, закріплених главою 61 ЦК України є правовідносини, що виникли між замовником і підрядником щодо виконання останнім робіт за попереднім замовленням і у випадку виникнення спору щодо виконання договору підряду питання правового статусу майна, щодо якого виконувались роботи, в ході його судового розгляду, до предмету доказування не входить. Цивільний кодекс України не виключає можливості оформлення замовлень підряднику на виконання певних робіт щодо майна особою, яка не є його власником.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, з огляду на те, що позивачем, в порядку, визначеному статтями 33, 34, 36 ГПК України, не було надано належних і допустимих доказів прийняття відповідачем робіт, вартістю 419,04 грн., колегія суддів погоджується із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 23 965,36 грн.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Частина 4 статті 231 ГК України закріплює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Отже, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів існування домовленості щодо сплати штрафних санкцій будь-якою із сторін договору, позовні вимоги в частині стягнення 3 413,82 пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, враховуючи те, що позивач відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України не заявив ДАК "Хліб України" вимоги про виконання грошового зобов`язання, а період прострочення виконання зобов`язання розпочинається наступного дня, після спливу строку, визначеного даною нормою, - рішення господарських судів і в частині відмови у стягненні 731,53 грн. трьох відсотків річних є законним і обґрунтованим.

Посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                               ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу державної  акціонерної  компанії  "Хліб  України" залишити без задоволення, а рішення  господарського  суду  міста Києва від  31 березня 2009 року  та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09 червня  2009  року у справі за № 26/149-46/24 –без змін.

Головуючий, суддя     Н.Кочерова

Суддя       Б.Грек

Суддя                                        Л.Стратієнко