Постанова

від 21.05.2014 по справі 904/7315/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 904/7315/13

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Грека Б.М.

Студенця В.І.

розглянувши

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дніпровська сталева компанія - Термінал"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області

від 31.10.2013 р. та постанову Дніпропетровського

апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р.

у справі № 904/7315/13 господарського суду Дніпропетровської

області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Арамакс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Дніпровська сталева компанія - Термінал"

про стягнення 141 653,24 грн.

за участю представників:

ТОВ "Арамакс" - не з'явилися;

ТОВ "Дніпровська сталева компанія - Термінал" - Шевченко О.Г.;

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арамакс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська сталева компанія - Термінал" 191 653,24 грн., у т.ч. 81 209,00 грн. основної заборгованості, 110 444,24 грн. неустойки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за умовами договору підряду № 25/06 від 25.06.2012 р. в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт (т.1 а.с.2-7).

Відповідач у справі - ТОВ "Дніпровська сталева компанія - Термінал" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на виконання робіт позивачем лише на суму 509 016,31 грн., при цьому, відповідач заявляє, що ним перераховано на рахунок позивача 674 015,00 грн., отже, заборгованості, згідно тверджень відповідача, не існує (т.1 а.с.60-63).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 81 209,00 грн. основного боргу та 4 387,51 грн. пені (т.1 а.с.124-127).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не оплатив виконані та прийняті роботи у встановлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 81 209,00 грн.;

- договором встановлена відповідальність за порушення виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, вимога про стягнення якої обгрунтовано заявлена позивачем. При цьому, вимога про стягнення пені задоволена частково, виходячи з того, що розмір пені обрахований позивачем без урахування обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р. залишено без змін (т.2 а.с.3-6).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.30-34).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору по суті та перегляду прийнятого рішення в апеляційному порядку, судами першої та апеляційної інстанцій встановлені наступні обставини.

25.06.2012 р. між сторонами у справі був укладений договір підряду № 25/06 на ремонтно-будівельні роботи, за умовами якого, з урахуванням умов додаткової угоди № 1 від 03.10.2012 р. та додаткової угоди № 2 від 03.10.2012 р., підрядник зобов'язався на власний ризик виконати роботи за дорученням замовника за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Г.Сталінграду, 122, а замовник - прийняти та оплатити виконані роботи.

Судами правильно визначено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Зазначений договір, в силу ст. ст. 173-175 ГК України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що позивачем виконані роботи на загальну суму 755 224,00 грн., які прийняті відповідачем без зауважень, про що підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі виконаних робіт.

Відповідач оплатив вартість виконаних позивачем робіт частково на суму 674 015,00 грн.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача оплатити виконані позивачем роботи за договором на суму 81 209,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 03.10.2012 р., сторони визначили, що замовник здійснює оплату робіт за договором на рахунок підрядника у повному обсязі, в розмірі загальної суми, вказаної у підписаному замовником акті виконаних робіт за договором, протягом 3-х банківських днів після підписання замовником даного акта виконаних робіт.

Оскільки судами встановлено, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з перерахування гарантійного фонду у визначений строк, допустивши заборгованість у розмірі 81 209,00 грн., ними зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі.

Крім того, в силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена, зокрема, пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати виконаних робіт у вигляді неустойки у розмірі 1 % від розміру невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочення (п.6.3.).

Враховуючи зазначене, вимога про стягнення пені є обгрунтованою.

Однак, вказана вимога задоволена судами частково, виходячи з того, що розмір пені обрахований позивачем без урахування обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За таких обставин, підстави для зміни чи скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2013 р., відсутні.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.02.2014 р. у справі № 904/7315/13 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська сталева компанія - Термінал" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Грек Б.М.

Студенець В.І.