Постанова

від 13.05.2014 по справі 910/16758/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р. Справа№ 910/16758/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Отрюха Б.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Нікітюк Є.О. - представник;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар"

на рішення

Господарського суду м.Києва

від 14.11.2013р.

у справі № 910/16758/13 (суддя Удалова О.Г.)

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар", Товариства з обмеженою відповідальністю "КРК Груп"

про стягнення 273 931, 01 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон"

про визнання недійсним пунктів 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" звернулося до Господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бривар", Товариства з обмеженою відповідальністю "КРК Груп" про стягнення 273 931, 01 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" про визнання недійсним пунктів 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2010р.

Рішенням Господарського суду м. Києва в первісний позов задоволено повністю.

В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що місцевим судом при прийнятті рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу на те, що 30 липня 2010 р. між сторонами по справі був укладений договір купівлі- продажу нерухомого майна, відповідно до якого відповідач купує (приймає у власність) автозаправочну станцію, загальною площею 63,0 кв.м., що розташована за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Ватутіна, 139а. Зазначене майно розташоване на земельній ділянці площею 0,2398 га, що перебуває в оренді позивача на підставі договору оренди від 22 грудня 2009 р. На виконання договору купівлі-продажу від 30 липня 2010 р. між сторонами справи 02 серпня 2010 р. був підписаний акт прийому-передачі даного майна.

Апелянт зауважує, що згідно вимог ст.ст. 182, 331 ЦК України за відповідачем була проведена державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що в свою чергу підтверджується змістом витягу КП „Вінницьке ООБТІ" про державну реєстрацію прав № 26919541 від 04.08.2010р.

Скаржник звертає увагу суду на те, що положеннями п. 20 договору оренди земельної ділянки від 22 грудня 2009 р., який був укладений між позивачем та Вінницькою міською радою, передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Однак, після припинення дії договору земельну ділянку власнику не повернуто, з клопотанням про відмову від права оренди даної земельної ділянки Товариство звернулось до Вінницької міської ради лише 28 лютого 2011 р., тобто через вісім місяців після фактичного припинення користування зазначеною земельною ділянкою.

Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не спростовано посилання представника відповідача щодо невірно обраного позивачем способом захисту свого права на повернення вищенаведеної грошової суми. Так, у відповідності до приписів п.п. „а" та „е" ст. 141 ЗК України підставами для припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування даної земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на споруду, що розташована на даній земельній ділянці. У правовідносинах, що виникли між сторонами даної справи одночасно наявні дві підстави для припинення договору оренди земельної ділянки від 22.12.2009 р., укладеного між позивачем та Вінницькою міською радою.

Скаржником зауважено, що судом першої інстанції при винесенні рішення не було враховано, те що TOB „Інвест-Регіон" надмірно сплатило до державного бюджету 47 055,99 (сорок сім тисяч п'ятдесят п'ять 99 коп.) грн., та може повністю відновити своє право на повернення зазначеної грошової суми.

Більш того, судом першої інстанції не був проаналізований та досліджений акт звіряння взаємних розрахунків за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2010 р., зі змісту якого вбачається, що станом на 31 липня 2012 р. будь-якої заборгованості перед позивачем не існує. Так, не вражаючи на приписи ст.ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. місцевим господарським судом не було враховано, що від позивача не надходило жодного акту прийому-виконання наданих послуг та не виставлено жодного рахунку на оплату вищенаведеної суми, у зв'язку із чим Відповідачу по справі взагалі не було відомо про факт та мету проведення оплати TOB „Інвест-Регіон" орендної плати за земельну ділянку, на якій перебуває нерухоме майно Відповідача.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.

Ухвалою від 25.03.2014 року порушено апеляційне провадження у справі та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

Ухвалою від 24.05.2014 року розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача 1 та 2.

В судове засідання представники відповідача 1 та 2 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати необхідних заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду даної справи учасники процесу були повідомлені своєчасно та належним чином.

Колегія прийшла до висновку про розгляд справи у відсутності представників відповідача 1 та 2.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

22.12.2009 р. між Вінницькою міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" (орендарем) було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Вінницькій регіональній філії ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України", про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 18.03.2010 р. № 041006700016.

Відповідно до п. 1 договору оренди орендодавець Вінницька міська рада на підставі рішення від 30.10.2009 р. за № 2555 надає, а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 139а.

Пунктами 2-4 договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,2398 га, для комерційних потреб у якісному стані без техногенної забрудненості. На земельній ділянці об'єкти нерухомого майна є в наявності. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1 773 079,97 грн.

Згідно з п.п. 10-12 договору орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі шляхом перерахування коштів на рахунок орендаря в розмірі 9% від грошової оцінки в сумі 159 577,20 грн. на рік.

Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 13 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,3% несплаченої суми за кожен день прострочення.

Сторони погодили, що земельна ділянка передається в оренду для комерційних потреб (п. 15).

Відповідно до п. 9 договору строк дії договору 5 років.

30.07.2010 р. між ТОВ "Інвест-Регіон" (продавцем) та ТОВ "Бривар" (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого продавець продає, а покупець купує нерухоме майно: автозаправочну станцію, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 139 а, загальною площею - 63,0 кв. м., реєстраційний № (РПВН) 30706792.

Згідно з п. 1.3 договору купівлі-продажу об'єкт розташований на спірній земельній ділянці, кадастровий № 0510136300:01:031:0010, що перебуває в оренді продавця на підставі договору оренди.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до покупця переходить право власності /користування/ на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, без зміни її цільового призначення. Перехід права власності /користування/ на земельну ділянку необхідно оформити на підставі ст.ст. 120, 121 Земельного кодексу України.

Пунктом 4.4. договору купівлі-продажу сторони домовляються, що продавець буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власниками об'єкту і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) протягом 2 (двох) місяців в повному обсязі, з дати підписання сторонами акту приймання-передачі. За умови, що з незалежних від покупця причин при сумлінному виконанні покупцем вимог щодо оформлення на свою користь права оренди на земельну ділянку, протягом 2 (двох) місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі покупцем не здійснить оформлення права користування оренди на земельну ділянку продавець буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власникам об'єкт і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням покупцем) після спливу вказаного вище терміну в 2 (два) місяці до моменту оформлення покупцем на себе права оренди на вказану вище земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт.

Відповідно до п. 6.3.6 договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний відшкодувати продавцю на його вимогу суми плати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки), внесену продавцем, як визначено у статті 4.4 у повному фактично сплаченому продавцем розмірі.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 02.08.2010 р. до договору купівлі-продажу, ТОВ "Інвест-Регіон" передало, а ТОВ "Бривар" прийняло об'єкт - автозаправочну станцію, загальною площею 63,0 кв. м., що розташована за адресою: за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 139а.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Бривар" не було оформлено право оренди на спірну земельну ділянку, на виконання п. 4.4 договору купівлі-продажу відповідно до платіжних доручень, наданих в матеріали справи, ТОВ "Інвест-Регіон" сплатило за період з 02.08.2010 р. по 15.03.2012 р. на користь орендодавця 273 931,01 грн. орендної плати за землю (з 02.08.2010 р. по 31.08.2010 р. - 13 628,41 грн., з 01.03.2012 р. по 15.03.2012 р. - 6 814,21 грн., інші місяці по 14 082,69 грн.).

ТОВ "Інвест-Регіон" 31.07.2013 р. на адресу ТОВ "Бривар" направило вимогу про відшкодування суми плати за землю. 08.08.2013 року відповідач отримав зазначену вимогу відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Позивач за первісним позовом, звертаючись до суду, просить стягнути з відповідача вказані кошти в сумі 273 931,01 грн., посилаючись на те, що відповідачем не було здійснено відшкодування сплачених коштів, а вимога від 31.07.2013 р. залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними п. 4.4. та 6.3.6 договору купівлі-продажу, якими передбачено його обов'язок з відшкодування сплаченої відповідачем за зустрічним позовом орендної плати за землю, вважаючи їх такими, що суперечать чинному законодавству.

Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Статтею 124 Земельного кодексу України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є в тому числі систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно зі ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом внаслідок укладення договору оренди земельної ділянки набув обов'язок зі сплати орендної плати за користування нею.

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідачем було переоформлено на себе право оренди земельною ділянки та після червня 2013 року сплачувались орендні платежі самостійно. Оскільки доказів припинення договору оренди суду не надано та його наявність не впливає на розгляд спору по суті, дане твердження судом не враховується.

02.08.2010 р. орендарем (позивачем за первісним позовом) було відчужено на користь відповідача за зустрічним позовом нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці. Тобто фактично позивач припинив користування земельною ділянкою.

Слід зазначити, що договір оренди спірної земельної ділянки не припинив свою дію, оскільки новим власником майна не було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 2 та 4 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Приписами частини 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

Таким чином, нормами законодавства передбачено припинення договору оренди внаслідок набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці за згодою сторін, а не на вимогу однієї з них.

Оскільки доказів розірвання договору оренди за згодою сторін суду не надано, підстави вважати його припиненим відсутні, а тому відсутні також підстави вважати припиненим обов'язок позивача за зустрічним позовом сплачувати орендну плату.

Враховуючи зазначене, умовами договору купівлі-продажу нерухомого майна сторони погодили, що позивач за первісним позовом буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власниками об'єкту і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням відповідачем) протягом 2 (двох) місяців в повному обсязі, з дати підписання сторонами акту приймання-передачі. За умови, що з незалежних від відповідача причин при сумлінному виконанні ним вимог щодо оформлення на свою користь права оренди на земельну ділянку, протягом 2 (двох) місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі відповідача не здійснить оформлення права користування оренди на земельну ділянку позивач буде забезпечувати внесення плати за землю (орендну плату) попередніми власниками об'єкту (попередніми власникам об'єкт і земельної ділянки) (а за необхідності сплачувати самостійно з наступним відшкодуванням відповідачем) після спливу вказаного вище терміну в 2 (два) місяці до моменту оформлення відповідачем на себе права оренди на вказану вище земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт. Також, за договором купівлі-продажу, відповідач за первісним позовом зобов'язався відшкодувати позивачу на його вимогу суми плати за землю (орендної плати) попередніми власниками об'єкту (земельної ділянки), внесену позивачем у повному фактично сплаченому розмірі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Акт звірки розрахунків є тільки документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2003 р. № 21/308 "Використання актів звірки у судовій практиці".

З урахуванням викладеного, а також враховуючи те, що між сторонами є договірні відносини, що оформлені у встановленому законом порядку, щодо встановлення обов'язку позивача за первісним позовом сплачувати, а відповідача за первісним позовом, у свою чергу, відшкодовувати сплачені орендні платежі згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2010 р., суд дійшов висновку, що позивачем, на виконання умов зазначеного договору купівлі-продажу було сплачено на користь Вінницької міської ради орендну плату за землю за період з 02.08.2010 р. по 30.06.2013 р. в сумі 273 931,01 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, наданими в матеріали справи, проте відповідач за первісним позовом свій обов'язок щодо відшкодування позивачу за первісним позовом сплаченої останнім орендної плати за землю в сумі 273 931,01 грн. у встановлений 6.3.6 договору купівлі-продажу, ст. 530 Цивільного кодексу строк, не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в зазначеній сумі.

ТОВ "Бривар" заявлені до нього вимоги не спростувало, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо відшкодування сплаченої орендної плати за землю в сумі 273 931,01 грн. не надав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем за первісним позовом було порушено умови договору купівлі-продажу нерухомого майну від 30.07.2010 р., а також положення ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Таким чином, оскільки умовами договору, укладеного сторонами, передбачений обов'язок покупця відшкодувати витрати продавця на сплату орендної плати, позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсяг.

Щодо зустрічного позову слід зазначити наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бривар" подало зустрічний позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Регіон" про визнання недійсним пунктів 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.07.2010р.

Позивач за зустрічним позовом просить визнати пункти договору недійсними з підстав їх невідповідності законодавства.

Відповідач у зустрічному позові просив суд визнати недійсними пункти 4.4., 6.3.6. договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30 липня 2010 року. Отже про існування вказаних положень договору відповідач знав під час його підписання.

Слід звернути увагу на те, що на момент укладення договору відповідач погоджувався з усіма його умовами та не вважав, що будь-яка з цих умов порушує його права як покупця або суперечить чинному законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30 липня 2010 року підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору не наведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з п. 7 ст. 176 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частинами 1-4 ст. 180 Господарського кодексу України визначено зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Сторонами договору купівлі-продажу погоджено його істотні умови, а саме предмет і ціну договору, розмір і строк виконання зобов'язання та строк дії договору.

Таким чином, судом встановлено, що укладаючи договір купівлі-продажу сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов договору.

Твердження позивача за зустрічним позовом про можливість отримання відповідачем двічі коштів є фактично вимогою не вчиняти дії в майбутньому, а тому не носить характеру захисту порушеного права, що є необхідною умовою для можливості захисту останніх в судовому порядку.

Таким чином, правові підстави вважати порушеними на момент звернення до суду права позивача за зустрічним позовом відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначене, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що положення п. 4.4 та 6.3.6 договору купівлі-продажу суперечать вимогам ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 7 та 31 Закону України "Про плату за землю".

Доказів на підтвердження того, що договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства, позивачем за зустрічним позовом не надано.

Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар», оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Черкаської області обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бривар» на рішеня Господарського суду м. Києва від 14.11.2013 у справі №910/16758/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2013 р. у справі №910/16758/13 залишити без змін.

Матеріали оскарження №910/16758/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

Б.В. Отрюх