Рішення

від 15.05.2014 по справі 760/732/13- ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Провадження № 2-1680/14

Справа № 760/732/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року Солом'янський районний суд м. Києва

в складі : головуючого судді - Букіної О.М.

при секретарі - Назарчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

04.01.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відповідачів та просив визнати договір дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року № 955 недійсним, а також скасувати у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2011 року задоволено його позовні вимоги до ОСОБА_2 про повернення коштів.

Під час розгляду даної справи ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.12.2009 року було накладено арешт на земельну ділянку, що належала Відповідачу на праві власності на підставі державного акту від 13.10.2009 року №06-7-04025 і знаходилась за адресою: АДРЕСА_1. Вказане обтяження було внесено в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 04.12.2009 року.

Разом з тим, Позивач зазначив, що під час виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29.03.2011 року виявилось, що право власності на вказану земельну ділянку перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 15.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 за №955.

Позивач вважає, що вказаний договір дарування вчинено його сторонами фіктивно та з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання грошового зобов'язання, на момент вчинення правочину вказана земельна ділянка перебувала під арештом, накладеним судом, а отже такий правочин має бути визнаний судом недійсним із відповідним визнанням недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасуванням запису про реєстрацію права власності.

В судове засідання представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що під арештом згідно ухвали Деснянського районного суду м. Києва перебувала земельна ділянка по АДРЕСА_1 із кадастровим №72:314:005, площею 830 кв.м., в той час як ОСОБА_2 відчужив іншу земельну ділянку із кадастровим №72:314:0005 по АДРЕСА_1, а отже позов є безпідставним та необґрунтованим. Крім того, посилався на те, що підстав для визнання договору дарування недійсним в порядку ст. 234 ЦК України не має, оскільки укладаючи спірний договір сторони правочину мали на меті настання правових наслідків, що обумовлені договором дарування.

Відповідач-2 - ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд до відома не поставив.

Відповідач-3 - Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації в судове засідання свого представника не направив, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, на адресу суду надійшли письмові пояснення, згідно яких вбачається, що Відповідач-3 просить прийняти рішення відповідно до чинного законодавства України та слухати справу без участі їхнього представника.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судове засідання не з»явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, направила на адресу суду письмові заперечення, згідно яких вбачається, що нею було посвідчено договір дарування земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:72:314:0005 по АДРЕСА_1 (мікрорайон Жуляни), яка під обтяженнями не перебувала. Зазначила, що правочин був укладений із дотриманням усіх норм чинного законодавства України, а волевиявлення сторін договору було спрямоване на створення правових наслідків, які обумовленні договором дарування земельної ділянки.

Третя особа - ОСОБА_5 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що на момент укладення договору дарування, вона, як співвласник земельної ділянки не була обізнана про борги чоловіка та відповідної заборони на відчуження земельної ділянки з кадастровим 8000000000:72:314:0005, не було. Спірний договір дарування було укладено з урахуванням вимог чинного законодавства. Волевиявлення відповідача-1 та її, як дружини, було направлено на укладання договору дарування їх сину, тобто відповідачу-2 по справі , як дарунок на весілля.

Крім того, зазначила, що земельна ділянка перебуває у користуванні відповідача-2, а тому просила суд повністю відмовити в задоволені позову, як не обґрунтованого та надуманого.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16.04.2013 року, в задоволенні позову було відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0830 га, кадастровий номер 72:314:0005, розташованої у АДРЕСА_1, що був укладений 15 грудня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 955. Скасовано у реєстрі прав власності запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 23 грудня 2009 року за № 06-7-04754. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 86 грн. 03 коп. з кожного.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.12.2013 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 16.04.2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 29.08.2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що в листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про повернення коштів у розмірі 110 тис. доларів США по курсу НБУ на час розгляду справи, посилаючись на невиконання відповідачем договору поставки обладнання від 22 травня 2009 року (а.с. 76).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (а.с. 8).

З листа Головного управління земельних ресурсів КМДА від 27 листопада 2009 року за № 07-387/33102 вбачається, що на запит суду було повідомлено про реєстрацію в автоматизованій системі ПК "Кадастр" за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 72:314:005, площею 830 кв.м, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 13 жовтня 2009 року № 06-7-04025 (а.с. 64).

Листом завідувача Першої Київської державної нотаріальної контори від 08 грудня 2009 року було підтверджено накладення арешту саме на вказану земельну ділянку на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 01 грудня 2009 року (а.с. 63).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів було залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивача (а.с. 69).

16 вересня 2010 року відповідач-1 звернувся до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову та зняття арешту із земельної ділянки по АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності. Ухвалою суду від 21 вересня 2010 року вказана заява була задоволена (а.с. 69). Однак за апеляційною скаргою представника позивача ухвала суду про залишення позову без розгляду була скасована, а справа направлена для подальшого розгляду.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року (а.с. 76-78), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 січня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 875 600 грн. за договором поставки обладнання від 22 травня 2009 року.

07 грудня 2011 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 березня 2011 року, проте до даного часу рішення відповідачем не виконано.

Під час здійснення виконавчого провадження відділом ДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, на запит державного виконавця Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 06 січня 2012 року було повідомлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 15 грудня 2009 року за № 955 право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_2, перейшло до його сина ОСОБА_3 (а.с. 13).

Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд не знаходить підстав для визнання договору дарування від 15.12.2009 року недійсним, оскільки за договором дарування земельної ділянки від 15 грудня 2009 року право власності на земельну ділянку під кадастровим номером 8000000000:72:314:0005 по АДРЕСА_1 перейшло від ОСОБА_2 до ОСОБА_3, а згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешт накладено на земельну ділянку з іншим кадастровим номером.

Таким чином, при посвідченні договору дарування № 955 від 15.12.2009 року в Державному реєстрі були відсутні будь-які заборони стосовно відчуження земельної ділянки за кадастровим номером: 8 000 000 000:72:314:0005, що розташована в АДРЕСА_1, а тому вимоги чинного законодавства при посвідченні та укладанні даного договору не були порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивним може бути визнано будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі вчинений.

Так, ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердила, що вона надала згоду своєму чоловіку, тобто ОСОБА_2 на дарування земельної ділянки їх сину -ОСОБА_3, оскільки вони мали намір подарувати земельну ділянку сину на весілля. Пояснила, що їх дії на укладання спірного договору дарування не були спрямовані на уникнення відповідальності щодо звернення стягнення на земельну ділянку за боргами її чоловіка. Крім того підтвердила, що земельна ділянка після укладання договору дарування перебуває у користуванні саме відповідача-2.

Вказані обставини також підтвердив представник відповідача-1.

Та обставина, що у сторін правочину був намір на укладання договору дарування, а не уникнення цивільно-правової відповідальності, свідчить також наступне.

За твердження представника позивача, після того, як представник відповідача-1 ознайомився з матеріалами цивільної справи про стягнення заборгованості та дізнавшись в той день про наявність ухвали про забезпечення позову, тобто 09.12.2009 року, відповідачем-1 були вчинені дії щодо укладання спірного договору дарування.

Разом з тим, з наданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 пакету документів, на підставі яких нею був посвідчений оспорюваний договір дарування, встановлено, що 08 грудня 2009 року відповідачем отримана довідка в Органі самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 вільна від будівель (а.с. 142).

12 грудня 2009 року ОСОБА_2 укладено договір № 12-1-2-1 із приватним підприємством "Смерек" "Про проведення експертної грошової оцінки" земельної ділянки (кадастровий номер 8000 000 000:72:314:0005), в той же день приватним підприємством "Смерек" проведено оцінку та складено звіт про грошову оцінку земельної ділянки, що знаходиться у власності ОСОБА_2 і розташована по АДРЕСА_1. Вказаним звітом визначено вартість земельної ділянки - 345 836 грн. 10 коп. (а.с. 143-160);

15 грудня 2009 року відповідачем отримана довідка у Головному управлінні земельних ресурсів № 00-08381/2009 про відсутність обтяжень на земельну ділянку з кадастровим номером 8000 000 000:72:314:0005 станом на 14 грудня 2009 року (а.с. 141), та в той же день дружина відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надала нотаріально посвідчену згоду на дарування її чоловіком на ім'я їхнього сина ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки (а.с. 168-169).

Тобто , з викладеного вище вбачається, що відповідачем-1 до 08.12.2009 року та до ознайомлення з матеріалами справи вже було отримано довідки в Органі самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва про те, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 вільна від забудови для подальшого оформлення договору дарування.

Доказів того, що відповідач-1 чи його представник був обізнаний про намір позивача здійснити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача-1, тобто до 09.12.2009 року позивачем не надано.

Крім того, згідно ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2012 року, яка була подана до касаційної скарги, у справі про поділ майна подружжя ОСОБА_3 вбачається, що спірна земельна ділянка не була включена для поділу майна подружжя.

Дані обставини свідчать про те, що намір сторін був направлений не на уникнення цивільно-правової відповідальності чи виведення майна при подальшому його розподілі між подружжям, а на укладання саме договору дарування.

Та обставина, що у сторін правочину був намір на укладання спірного договору з створенням відповідних правових наслідків, що обумовлені саме договором дарування підтверджується тим, що на момент ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів та відкриття виконавчого провадження, спірна земельна ділянка вже була відчужена відповідачем.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка не була предметом спору при розгляді справи ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення коштів, яка розглядалася Деснянським районним судом м. Києва.

Також, відповідно до ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Відповідно до ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Так, в судовому засіданні представник позивача стверджував, що саме за рахунок спірної земельної ділянки має бути виконане рішення суду про стягнення заборгованості, вважаючи, що таким шляхом його права, як сторони будуть поновлені, а звернення до суду направлене на захист порушених прав.

Разом з тим, виходячи з обґрунтувань пред'явлення позову в частині наявності порушених прав позивача при укладанні спірного договору не вбачається, що звернення стягнення в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 має здійснюватися саме на спірну земельну ділянку, оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає стягнення за виконавчими документами в першу чергу на кошти боржника, а не на належне йому нерухоме майно.

В даному випадку спірна земельна ділянка не була предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 875 600 грн. за договором поставки обладнання від 22 травня 2009 року.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем не доведено порушення його прав при укладанні спірного договору дарування.

Враховуючи викладене вище, враховуючи межі заявлених вимог, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування від 15.12.2009 року.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог щодо визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 15.12.2009 року, вимоги ОСОБА_1 щодо скасування у реєстрі прав власності запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги є похідними та випливають з вимоги про визнання недійсним договору дарування.

Суд не знаходить підстав для відмови в задоволенні позову внаслідок пропуску позивачем річного строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки виходячи з вимог ч.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування, а не визнання його недійсним.

Керуючись ст. ст. 203-210, 215,234, 258 ЦК України, ст. ст. 3,4, 10-11, 57-60,61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд ,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя: