Ухвала

від 10.04.2014 по справі 2а-26136/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/39934/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011

у справі № 2а-26136/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Агросанрайз"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Агросанрайз" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 494 № 25961/10/23-413 від 12.10.2010; №495 № 25964/10/23-413 від 12.10.2010.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності визначення повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ „Укрспецстройтранс" за червень 2010 року та складено акт № 7073/23-213/35581297 від 28.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 494 № 25961/10/23-413 від 12.10.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі 456823 грн.: основний платіж 380686 грн., штрафні (фінансові) санкції 76137 грн.; №495 № 25964/10/23-413 від 12.10.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 415743 грн.: основний платіж 296959 грн.; штрафні (фінансові) санкції 118784 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що призвело до заниження позивачем суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті у розмірі 296959 грн. у зв'язку із придбанням товару та послуг згідно нікчемних правочинів з ТОВ „Укрспецстройтранс"; п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено позивачем податок на прибуток на суму 380686 грн., у тому числі у 2 кварталі 2010 року у зв'язку із придбанням товару та послуг згідно нікчемних правочинів з ТОВ „Укрспецстройтранс".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори купівлі-продажу, які були досліджені судами.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення господарських операцій позивача з вищевказаним контрагентом, відповідач цього факту не заперечував, відомостей щодо фіктивності проведених таких операцій, вчинення їх з метою отримання податкової вигоди відповідачем не доведено.

Несплата до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача, як на підставу для зменшення бюджетного відшкодування у звітних періодах, оскільки відповідно до змісту наведених норм, фактичне надходження цих сум до бюджету не є обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на таке відшкодування.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю платника, оскільки, визначальним в даному випадку є саме наявність мети на отримання прибутку та здійснення позивачем діяльності у відповідності з визначеними цілями.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-26136/10/0570 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.06.2011 у справі № 2а-26136/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак