Постанова

від 20.05.2014 по справі 820/14002/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 р. Справа № 820/14002/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Григорова А.М.

Суддів: Подобайло З.Г. , Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Павленко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2014р. по справі № 820/14002/13-а

за позовом Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області та просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001302201 від 11.12.2013р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 253931,25 грн., в тому числі 203145 грн. основного платежу та 50786,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує права і законні інтереси позивача. Позивач вказує, що висновки акту перевірки, за наслідком розгляду якого прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення, є хибними, оскільки посадовими особами податкового органу неправомірно, на його думку, зроблено висновки про нереальність правочину, укладеного позивачем з контрагентом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2014 р. адміністративний позов Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001302201 від 11.12.2013р., - залишено без задоволення.

Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство", не погоджуючись з вказаним рішенням суду, в апеляційній скарзі вказує, що рішення є незаконним, прийнято з порушенням норм матеріального права при неповному та неправильному дослідженні доказів і обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2014р. та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що в листопаді 2013 року фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з БВ КФ "Тінава" ТОВ (код ЄДРПОУ 22689350), ТОВ "РСП" (код ЄДРПОУ 36623479) за період з 01.03.2013 року по 31.03.2013 року, ТОВ "БК "ДУОЛІТ" ( код ЄДРПОУ 38280107) за період з 01.03.2013 року по 30.04.2013 року.

В результаті перевірки складено акт № 915/20-34-22-01-05/37763844 від 28.11.2013 року (а.с. 18-28 том 1).

На підставі висновків вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем п.п. 198.3, п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у загальній сумі 203145 грн., в тому числі в березні 2013 року на суму 76839 грн., в квітні 2013 року на суму 126306 грн.; порушення ведення бухгалтерського обліку - не вірно заповнено додаток 5 до декларації, що призвело до включення податкового кредиту в інший період. Податкова накладна від 15.04.2013р. № 11, отримана від ТОВ "ТІНАВА" була включена до податкового кредиту в червні 2013 року (по касовому методу) як податкова накладна за березень 2013 року та податкова накладна від 15.04.2013р. № 10, отримана від ТОВ "ТІНАВА" була включена до податкового кредиту в травні 2013 року (по касовому методу) як податкова накладна за березень 2013 року.

Перевірку проведено на підставі наказу начальника державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 18.11.2013р. №463 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства "Харківське Ремонтно-Будівельне Підприємство" (код ЄДРПОУ 37763844).

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення № 0001302201 від 11.12.2013 р. (а.с. 15 том 1), відповідно до якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 253931,25 грн., в тому числі 203145 грн. основного платежу, та 50786,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В підтвердження вищезазначеного висновку, відповідач в акті зазначив, що позивач укладаючи угоду з ТОВ «БК «Дуоліт» спрямовує свої дії на ухилення від сплати податків. Фактично господарські операції не виконувалися. Також, в акті зазначено, що якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів. Крім того, у позивача відсутні об'єкти оподаткування в розумінні п.п. 185.1. ст.185 Податкового кодексу України

В якості доказів відповідач навів в Акті (арк. 8-9 Акту перевірки):

акт від 28.10.2013 р. № 1539/20-38-22-01-04/38280107 «Про результати проведення зустрічної перевірки ТОВ «БК» Дуоліт» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платником податків ТОВ «Размус» за період з 01.04.2013 р. по 30.04.2013 р. іх реальності та повноти відображення в обліку.

акт від 19.09.2013 р. № 977/20-38-22-01-04/38280107 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «БК» Дуоліт» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платником податків ТОВ «Горизонталь Артпелекс» за період з 01.04.2-13 р. по 30.04.2013 р. їх реальності та повноти відображення в обліку.

акт від 22.07.2013 р. № 84/20-38-22-01-04/38280107 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК» Дуоліт» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «Взлет-ера» за період березень 2013 р.»

Тобто, на думку ДПІ основним доказом нереальності (фіктивності) операцій є отримання від інших органів ДПС інформації про недобросовісність контрагентів Позивача. В зв'язку з чим ДПІ вважає, що навіть наявність всіх передбачених законодавством документів не є доказом реальності операцій. На підставі чого ДПІ прийняло спірне податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджуючись з висновками зробленими відповідачем в Акті перевірки та прийнятими судом першої інстанції, виходить з наступного.

08.01.2013р. між позивачем та Департаментом житлового господарства Харківської міської ради було укладено договір № 2 про закупівлю за державні кошти (а.с. 46-48), відповідно до умов якого позивач (виконавець) зобов'язувався у 2013 році надати Департаменту житлового господарства Харківської міської ради (замовник) послуги в рослинництві (знос сухих та аварійних дерев, розташованих на прибудинковій території комунальної власності), зазначені в документації конкурсних торгів, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

Відповідно до п. 5.1. розділу 5 договору термін надання послуг: січень-грудень 2013 року. Згідно додаткової угоди між сторонами № 1, без дати (а.с. 49,50 том 1) кількість послуг - 4599,08 м3, вартість робіт (ціна договору) становить 3 311339,00 грн. (три мільйони триста одинадцять тисяч триста тридцять дев'ять гривень).

З метою виконання зазначеного вище договору позивачем, в свою чергу, укладено аналогічний договір про надання послуг в рослинництві (знос сухих та аварійних дерев" від 01.02.2013 року № 3-Р (а.с. 51-53 том 1) з ТОВ "Будівельна компанія "Дуоліт".

Згідно з умов зазначеного договору ТОВ "Будівельна компанія "Дуоліт" (за договором - виконавець) зобов'язується надати позивачу (замовник) послуги в рослинництві (знос сухих та аварійних дерев). Відповідно до розділу ІІІ вказаного договору ціна договору складає 8 000 000,00 грн. (вісім мільйонів гривень). При цьому, згідно п. 3.3. договору замовник (позивач) "залишає собі 2 % від вартості наданих послуг".

Відносно реальності здійснення будь-якої господарської операції та документального підтвердження її здійснення необхідно зазначити наступне.

Виходячи з сукупності норм п.1 ч.2 ст. 11, ст. 12-14 ЦК України права та обов'язки виникають на підставі договорів та інших правочинів. Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, в межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Під господарською діяльністю відповідно до Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Положеннями ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію(передати майно, виконати роботу, надати послугу, тощо.) Зобов'язання виникають з договорів або інших правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України господарські зобов'язання, а саме майново-господарські зобов'язання, виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, і є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Пунктом 14.1.36. ст. 14 ПК України встановлено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Тобто, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість генпідрядної винагороди Позивача. Отримання винагороди генерального підрядника (яким і виступав Позивач, що навіть встановив суд першої інстанції) відповідає нормам діючого законодавства України, оскільки генеральний підрядник організовує залучення субпідрядників, організовує технічний нагляд, складає необхідну технічну документацію, організовую приймання-здачу робіт виконаних субпідрядниками та ін.

На підтвердження ґрунтовності отримання генпідрядних послуг були складені Акти прийому-сдачі виконаних робіт (наданих послуг) (копії маються в матеріалах справи) згідно яких Позивач надав на адресу ТОВ «БК Дуоліт» послуги генерального підрядника (складання проектно-кошторисної документації; перевірка дотримання строків та якості виконаних робіт згідно з ДБН та проектно-кошторисної документації; здача виконаних робіт зі сносу сухих та аварійних дерев) по Договору № 3-Р від 01.02.2013 р.

Крім того, Позивачем були складені та видані відповідні податкові накладні (копії маються в матеріалах справи) на здійснені ген підрядні послуги.

Тобто, фактично позивач отримав позитивний господарський результат (економічний ефект) за спірними операціями.

Положеннями 44.1. ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні":

бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

Відповідно до абз. 2 пункту 44.1 статті 44 розділу II Кодексу платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 201.14 статті 201 розділу V Кодексу платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу (пункт 201.15 статті 201 розділу V Кодексу).

Пунктом 6 Порядку N 1002 (що діяв на той час) визначено, що у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (далі - реєстр) окремо обліковуються операції:

-з постачання товарів/послуг, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування (розділ І реєстру);

-з придбання товарів/послуг з метою використання у господарській діяльності платника для здійснення операцій, які оподатковуються податком на додану вартість за ставкою 20 відсотків чи 0 відсотків, звільнених від оподаткування, та тих, що не є об'єктом оподаткування, а також тих, що призначаються для використання у господарській діяльності цього платника податку (розділ II реєстру).

Згідно з пунктом 7 Порядку N 1002 реєстр є основою для відображення зведених результатів такого обліку в податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 розділу V Кодексу Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Результати податкового обліку платника податку відображаються у реєстрі виданих і отриманих податкових накладних та переносяться до податкової звітності і визначають результат його розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість (розмір податкових зобов'язань, податкового кредиту, сплата податкового зобов'язання чи отримання бюджетного відшкодування).

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 1 розділу І Кодексу податковий кредит:

-сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове

зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 розділу V Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу датою виникнення права платника податку на формування податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 розділу V Кодексу Платник податків не має права відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з положень абз.2 п. 198.6 статті 198 розділу V Податкового Кодексу України лише в разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеним цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Всі первинні документи по взаємовідносинах і взаєморозрахунках Позивача з контрагентом були надані перевіряючим в повному обсязі, що було відображено в самому Акті перевірки.

Таким чином, не можна погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем не надано всіх необхідних документів під час перевірки, зокрема які підтверджують розрахунки вартості виконаних робіт. Зокрема в акті перевірки на аркуші 8 зазначено, що були надані та перевірені договірні ціні, які саме і обґрунтовують визначення вартості робіт згідно з ДБН та ресурсними нормами.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що КП «ХРБП» та його контрагентом належним чином оформлено всі первинні фінансово-господарські відносини: є угоди між суб'єктами господарювання, що оформлені відповідно до вимог діючого законодавства, які не визнані судом недійсними, проведено виконання робіт(послуг), постачання товарів, що підтверджується також необхідними та належним чином оформленими документами, здійснено бухгалтерський облік з вищезазначених операцій.

Факт, нібито порушення порядку ведення бухгалтерського обліку контрагеном КП «ХРБП», вимог податкового обліку та інші умови провадження господарської діяльності, не дає підстави застосовувати до КП «ХРБП», як платника податку, фінансові санкції за збільшення суми податкового кредиту, по операціям з таким контрагентом. Слід також зазначити, що чинним законодавством не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Як вбачається з Акту, перевіркою не встановлено відсутність фактів реального вчинення господарських операцій, а лише вказуються посилання на факти викладені в інших актах перевірки контрагента КП «ХРБП», в яких вказуються про неможливість проведення зустрічних звірок чи проведення зустрічних звірок з посиланням на можливі порушення податкового законодавства з боку інших суб'єктів господарювання.

Отже, не можна погодитися з достовірністю та правомірністю висновків як відповідача, так і суду першої інстанції про фіктивність операцій вчинених саме між Позивачем та ТОВ «БК Дуоліт» на підставі вказаних актів, тому що саме ці операції не були предметом дослідження зазначених актів (в них перевірялися операції між ТОВ «БК Дуоліт» та його контрагентами). За таких обставин не можна вважати акти перевірок (звірок) контрагента Позивача допустимими, достатніми і взагалі відносними доказами по цій справі.

Всі необхідні документи по господарських операціях з вказаним контрагентом у КП «ХРБП» є в наявності та оформлені у відповідності з діючим законодавством, які і надавались перевіряючим та на підставі яких і були зроблені відповідні розрахунки, (перелік документів - арк. 7-8 Акту).

Рух активів, зміни у зобов'язаннях КП «ХРБП» у процесі здійснення господарських операцій, отримання економічної вигоди КП «ХРБП», наявність загальної та спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарських операцій є свідченням про спричинення господарськими операціями реальних змін майнового стану КП «ХРБП». А відповідно свідчить про реальність (фактичність) операцій та засвідчення їх відповідними документами первинного та податкового обліку.

Зокрема, в результаті здійснення спірних господарських операцій на КП «ХРБП» були спричинені реальні зміни майнового стану: сплачені на користь виконавця грошові кошти (в т.ч. з урахуванням ПДВ); придбані результати робіт. Всі спірні операції є характерними для предмету діяльності КП «ХРБП» та контрагентів. Наявні всі необхідні дозвільні документи.

Збитковість операції податковим органом не встановлено.

Згідно діючого законодавства існує принцип правомірності дій та рішень платника податків. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, отримані КП «ХРБП» послуги (роботи зі зносу сухих та аварійних дерев) від контрагента були належним чином передані на адресу Департаменту житлового господарства Харківської місткої ради.

Стосовно індивідуальної відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства та недійсність угод необхідно зазначити наступне.

Посилання в акті перевірки КП «ХРБП» на порушення податкового законодавства з боку його контрагенту, як на доказ порушень законодавства з боку позивача, є не припустимим з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно положень ст. ст. 14. 16. п.п. 36.1.. 36.5. ст. 36 ПК України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином, виходячи із сукупності зазначених норм Податкового кодексу України, платник податку несе відповідальність лише за власні дії щодо виконання покладених на нього обов'язків в сфері податкового законодавства. Ніяким чином платник податку не відповідає за дії інших суб'єктів податкових відносин.

Така позиція повністю підтверджується як національною практикою застосування законодавства, так і практикою Європейського Суду з Прав Людини у податкових справах (ст. 8 КАСУ).

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Таким чином, виходячи з сукупності вищезазначених норм Конституції України та інших нормативних актів платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів, відповідно до принципу індивідуальної відповідальності при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто, відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Встановлення порушення норм цивільного, господарського законодавства щодо правомірності укладення угод є виключною компетенцією судових органів і відповідно не є податковим контролем.

Крім того, згідно положень Податкового кодексу України та загального законодавства, ведення податкового обліку покладено на кожного окремо платника податку. При цьому такий платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремо платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, положеннями податкового законодавства не передбачено обов'язку платника податку перевіряти дотримання правил оподаткування його контрагентами чи іншими постачальниками товару/послуг по ланцюгу постачання та тим більше, що платник податку не має такої можливості.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" КП «ХРБП» та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України платник податків (КП) та його контрагенти є окремими платниками податку. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Судження податкового органу - відповідача про вчинення платником податків - позивачем порушення закону, ґрунтується лише на мотивах актів, де відображені судження податкових органів про те, що усі операції купівлі-продажу товарів (послуг) з цими контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків.

Проте, у ході перевірки та під час розгляду акту, податковими органами не надано жодних доказів відносно посадових (службових) осіб платника податків - контрагента або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, наведені вище аргументи свідчать про необґрунтованість висновків перевіряючих податкового органу про наявність нібито порушень з боку КП «ХРБП», про які зазначено в Акті перевірки, а тому були відсутні жодні законні підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001302201 від 11.12.2013 р., у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість всього на суму 253 931, 25 грн. (двісті п'ятдесят три тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня 25 коп.), за основним платежем у сумі 203 145,00 грн., за штрафними санкціями у сумі 50 786,25 грн.

На підставі викладеного, керуючись нормами Податкового кодексу України слід зазначити, що порушень з боку КП «ХРБП» п. 198.3., п. 198.4, п. 198.6, ст. 198, та інших норм Податкового кодексу України не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову щодо визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів України у Харківській області № 0001302201 від 11.12.2013 року.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2014р. по справі № 820/14002/13-а скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів України у Харківській області № 0001302201 від 11.12.2013 року.

Стягнути з державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" витрати по сплаті судового збору 2 436,00 грн. за подачу апеляційної скарги та 458 грн. 80 коп. за подачу позову до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Григоров А.М. Судді (підпис) (підпис) Подобайло З.Г. Макаренко Я.М. Повний текст постанови виготовлений 26.05.2014 р.