Ухвала

від 21.10.2015 по справі 820/14002/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2015 року м. Київ К/800/31425/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Приходько І.В., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року

у справі № 820/14002/13-а

за позовом Комунального підприємства "Харківське ремонтно-будівельне підприємство"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Комунальне підприємство "Харківське ремонтно-будівельне підприємство" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - відповідач, податковий орган) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001302201 від 11 грудня 2013 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ "БК "ДУОЛІТ" за період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року. За результатами вказаної перевірки складено акт № 915/20-34-22-01-05/37763844 від 28 листопада 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 203145,00 грн.

Підставою для вказаних висновків податкового органу стала відсутність реального виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем з ТОВ "БК "ДУОЛІТ" правочином.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року № 0001302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 253931,25 грн., в тому числі 203145,00 грн. - за основним платежем, 50786,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наданими первинними документами підтверджується реальність укладеного правочину.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 08 січня 2013 року між позивачем та Департаментом житлового господарства Харківської міської ради було укладено договір № 2, відповідно до умов якого позивач (виконавець) зобов'язувався у 2013 році надати Департаменту житлового господарства Харківської міської ради (замовник) послуги в рослинництві (знос сухих та аварійних дерев, розташованих на прибудинковій території комунальної власності), зазначені в документації конкурсних торгів, а замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

З метою виконання умов вищезазначеного договору, позивачем укладено договір про надання послуг в рослинництві (знос сухих та аварійних дерев) від 01 лютого 2013 року № 3-Р з ТОВ "Будівельна компанія "Дуоліт". На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано: акти прийому виконаних робіт (наданих послуг), розрахунки вартості робіт, податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт (КБ-3), докази оплати.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на висновки:

акта від 28 жовтня 2013 року № 1539/20-38-22-01-04/38280107 «Про результати проведення зустрічної перевірки ТОВ "БК" Дуоліт" щодо документального підтвердження господарських відносин, із платником податків ТОВ "Размус" за період з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року їх реальності та повноти відображення в обліку»;

акта від 19 вересня 2013 року № 977/20-38-22-01-04/38280107 «Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "БК" Дуоліт" щодо документального підтвердження господарських відносин, із платником податків ТОВ "Горизонталь Артпелекс" за період з 01 квітня 2013 року по 30 квітня 2013 року їх реальності та повноти відображення в обліку»;

акта від 22 липня 2013 року № 84/20-38-22-01-04/38280107 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «БК «Дуоліт» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ "Взлет-ера" за березень 2013 року»

Відповідно до висновків вказаних актів перевірок, ТОВ «БК» Дуоліт» здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Колегія суддів вказані доводи відповідача до уваги не бере, оскільки, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, вказаними перевірками не досліджувались господарські відносини позивача з ТОВ «БК «Дуоліт». Крім того, порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладеного правочину та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03);

Також, в касаційній скарзі відповідач зазначає, що позивач мав достатні трудові ресурси для самостійного виконання зобов'язань за укладеним правочином.

Колегія суддів вважає вказані доводи податкового органу безпідставним, оскільки наявність власних трудових ресурсів не обмежує права позивача залучати до виконання відповідних робіт інших суб'єктів господарювання. При цьому, відповідачем не доведена фактична можливість здійснювати відповідні роботи за укладеним з Департаментом житлового господарства Харківської міської ради правочином виключно власними трудовими та виробничими ресурсами.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом апеляційної інстанції, укладений правочин відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2014 року у справі № 820/14002/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Приходько