Рішення

від 20.05.2014 по справі 909/277/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 р. Справа № 909/277/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кавлак І.П., при секретарі судового засідання: Манів-Головецькій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «САНРАЙЗГРОУ»

юридична адреса: вул. Шкільна, 33, с. Комсомольське,

Козятинський р-н, Вінницька обл., 22133

поштова адреса: вул. Мічуріна, 1, с. Агрономічне,

Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю

«Агрокультура Івано-Франківськ»

юридична адреса: вул. Шевченка,1, с. Ісаків,

Тлумацький, р-н, Івано-Франківська область, 78042

про стягнення 122 230 грн. 23 коп., з яких: 26 836 грн. 09 коп. - пеня,

57 017 грн. 18 коп. - штраф, 30 964 грн. 73 коп. - 15 % річних,

7412 грн. 23 коп. - встановлений індекс інфляції

За участю представників:

від позивача: Гоц Н.О. - представник, (довіреність б/н від 21.03.14);

від відповідача представник не з»явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «САНРАЙЗГРОУ» звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Івано-Франківськ» про стягнення 123 534 грн. 64 коп., з яких: 26 836 грн. 09 коп. - пеня, 57 017 грн. 18 коп. - штраф, 30 964 грн. 73 коп. - 15 % річних, 8716 грн. 64 коп. - встановлений індекс інфляції.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 25.03.2014 порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 08.04.2014.

08.04.2014, за участі представників сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 29.04.2014.

29.04.2014 позивач в судовому засіданні подав заяву відповідно до якої зменшує розмір позовних вимог (вх.№ 6051/14); просить суд стягнути з відповідача 122 230 грн. 23 коп., з яких: 26 836 грн. 09 коп. - пеня, 57 017 грн. 18 коп. - штраф, 30 964 грн. 73 коп. - 15 % річних, 7412 грн. 23 коп. - встановлений індекс інфляції.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, а тому заява позивача (вх. № 6051/14 від 29.04.2014) прийнята до розгляду по суті, відповідно до зменшених позовних вимог. При цьому суд виходить з того, що зменшення розміру позовних вимог не порушує процесуальних прав відповідача.

29.04.14 представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов (вх.№ 29.04.14 від 29.04.14; а.с. 66, 67); з посиланням на ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просив суд зменшити на 50% розмір пені, штрафу, річних та встановленого індексу інфляції .

29.04.2014, за участі представників сторін, в судовому засіданні оголошено перерву до 20.05.2014.

20.05. 2014 представник відповідача в судове засідання не з»явився, хоча належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи повідомленням від 29.04.14 (а.с. 72).

Частиною 3 ст. 22 ГПК України встановлено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов»язків цивільного характеру.

За таких обставин, суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, зважаючи на обмеженість строками розгляду справи, встановленими ст. 69 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

20.05.14 присутнім в судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 23 від 07.05.2013 та додатку № 1 від 07.05.13 до договору поставки № 23 від 07.05.2013, який є його невід»ємною частиною в частині проведення розрахунку за отриманий товар. З огляду на прострочку виконання відповідачем грошового зобов»язання, а саме порушення строків оплати поставленого товару позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 26 836 грн. 09 коп., штраф у розмірі 57 017 грн. 18 коп., 15 % річних в сумі 30 964 грн. 73 коп. та 7412 грн. 23 коп. інфляційних втрат. Згідно вимог ч. 3 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів. Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно дослідивши фактичні обставини справи, об»єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд вважає, що позовні вимоги обгрунтовані з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 7 травня 2013 року між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № 23 (надалі - Договір; а.с. 13-17) та додаток № 1 від 07.05.13 до договору поставки № 23 від 07.05.2013, який є його невід»ємною частиною (а.с. 18).

Зазначений вище Договір укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін, підписи засвідчено печатками сторін, що відповідає приписам статей 207, 208 ЦК України. Згідно приписів ст. 204 ЦК України, договір поставки № 23 від 07.05.2013 є правомірним правочином, так як іншого (розірвання, припинення, скасування цього договору) сторонами суду не представлено.

Пунктом 10.2 договору встановлено, що договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що в терміни та на умовах, визначених договором, постачальник зобов»язується передати у власність покупця засоби захисту рослин та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов»язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору.

У відповідності до умов Договору, постачальник поставив, а покупець отримав товар на загальну суму 814531 грн. 20 коп.

Виконання позивачем договірних зобов»язань підтверджується наявною в матеріалах справи (а.с. 19) видатковою накладною № 26 від 13 травня 2013 року.

Товар отриманий уповноваженою особою - менеджером з постачання ОСОБА_2 на підставі довіреності № 50 від 13 травня 2013 року (а.с. 20).

При дослідженні зазначених вище доказів судом встановлено факт поставки відповідачу товару на суму 814531 грн. 20 коп.; отримання відповідачем продукції відбулося в рамках договору поставки № 23 від 07 травня 2013 року.

Ціна договору та порядок розрахунків визначені в розділі 2 Договору та в додатку № 1 від 07.05.13 до договору поставки № 23 від 07.05.2013, який є його невід»ємною частиною.

Пунктом 1.3. додатку № 1 від 07.05.13 до договору поставки № 23 від 07.05.2013 сторони погодили, що товар продається на умовах часткової попередньої оплати та надання постачальником відстрочення кінцевого розрахунку покупцю. Покупець зобов»язаний сплатити вартість товару, зазначену у додатку в наступні строки: 30% від суми вартості товару (часткова попередня оплата), що складає у грошовому еквіваленті 244359 грн. 36 коп., покупець має оплатити до моменту поставки товару. Решту 70 % від суми вартості товару, що складає у грошовому еквіваленті 570171 грн. 84 коп., покупець має оплатити в строк не пізніше 15 жовтня 2013 року.

Товар поставляється на умовах: СРТ - перевезення товару на місце призначення за рахунок позивача (згідно Інкотермс - 2010). Поставка товару проводиться в термін з 08.05.2013 по 16.05.2013 (п.1.4.,1.5. додатку № 1 до договору №23 від 07.05.2013).

Покупець прийняті на себе договірні зобов»язання щодо проведення розрахунку за отриманий товар належним чином не виконав, порушивши строки оплати поставленого товару; остаточний розрахунок відповідачем здійснено у березні 2014 року.

12.03.2014, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. № 3-10/0314-Г від 10 березня 2014 року з вимогою сплатити суму пені, штрафу, річних відсотків та встановленого індексу інфляції в сумі 123534 грн. 64 коп. за весь період прострочення виконання грошового зобов»язання за договором поставки № 23 від 07.05.2013; докази направлення претензії наявні в матеріалах справи (а.с. 25).

Відповідно до ст. ст. 173, 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться у строк (термін) визначений у зобов'язанні (ч. 1 ст. 530 ЦК України), оскільки зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відтак, в силу ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки договір поставки № 23 від 07.05.2013 скріплений підписами уповноважених на це осіб, затверджений печатками сторін, погоджено всі умови договору та досягнуто згоди щодо виконання умов останнього, дотримання положень такого Договору є обов'язковими як для позивача, так і для відповідача. Вказаний договір, укладений між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містяться у ст. 712 ЦК України, яка наведена вище.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 23 від 07.05.2013 підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Згідно приписів ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Приписами ст.546, ст.549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.3. договору сторони погодили, що за порушення строків оплати поставленого товару тривалістю понад 20 днів покупець сплачує штраф у розмірі 10% від суми прострочення.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено відповідачем в судових засіданнях, що покупцем порушено строки оплати поставленого товару понад 20 днів.

Суд перевірив нарахування штрафу в розмірі 57 017 грн. 18 коп. та дійшов висновку про задоволення зазначеної вимоги за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань винна сторона сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 вказаного Закону встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо нарахування пені слід зазначити наступне.

При перевірці розрахунку позивача судом встановлено, що позивачем нараховано пеню за періоди: з 16.10.13 по 31.01.14, з 01.02.14 по 21.02.14, 22.02.14 по 05.03.14.

З матеріалів справи вбачається, що 31.01.2014 відповідачем здійснено оплату в сумі 35066 грн. 96 коп. (а.с. 22, ) 21.02.2014 відповідачем здійснено оплату в сумі 324126 грн. 56 коп. (а.с. 23. ); 05.03.2014 (а.с. 24) відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем.

З огляду на вищевикладене, при нарахуванні пені позивач помилився щодо періодів нарахування, тобто день оплати позивачем враховано до попередньої заборгованості.

Згідно з вірним розрахунком, проведеним судом за допомогою калькулятора ІПС «Законодавство», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 26633 грн. 02 коп. (розрахунок додається).

В частині стягненні пені в сумі 203 грн. 07 коп. слід відмовити.

Суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3.17.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що розмір штрафних санкцій передбачено укладеним договором поставки, який в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами, відповідач не надав суду жодних доказів які би підтвердили винятковість даного випадку.

Слід зазначити, що 08.04.14 в судовому засіданні представник відповідача визнав прострочку виконання договірного зобов"язання та просив суд надати час для мирного врегулювання спору, в зв"язку з чим в судовому засіданні було оголошено перерву до 29.04.14. Проте, з боку відповідача не вчинено жодних дій щодо мирного врегулювання спору, натомість 29.04.14 подано відзив на позов (вх.№ 29.04.14 від 29.04.14; а.с. 66, 67) в якому ТзОВ "Агрокультура Івано-Франківськ" проти позову заперечує та просить суд зменшити на 50% розмір пені, штрафу, річних та встановленого індексу інфляції з посиланням на ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України. До відзиву долучено: інформацію з веб-сайту аграрної біржі щодо динаміки цін на кукурудзу, дані біржі СВОТ щодо ф"ючерсу на кукурудзу та дані біржі Матіф щодо ф"ючерсу на ріпак.

Вищезазначені роздруківки з біржових сайтів не можуть бути доказами винятковості обставин, на підставі яких суд має право зменшити розмір неустойки, оскільки вони є лише відображенням цін на культури, яка знижується щорічно після збору врожаю та перенасиченістю ринку восени.

Представник позивача категорично заперечує щодо зменшення заявленої до стягнення неустойки; свої доводи виклав письмово у запереченні на відзив до позовної заяви (вх. № 7752/14). Позивач стверджує, що несвоєчасна оплата відповідачем коштів, призвело до значного погіршення матеріального становища підприємства.

В контексті вищенаведеного, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача щодо зменшення на 50% заявлених до стягнення пені, штрафу, річних та встановленого індексу інфляції з посиланням на ст.551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

Слід зазначити, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно пункту 6.6. договору, сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в 15% річних від несплаченої загальної вартості товару з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем (згідно додатку(ків) до договору) до дня повної його оплати. З дня закінчення строків оплати, передбачених у додатку(ках) до договору, вважається, що постачальником пред»явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та відсотків річних.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов»язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

При перевірці розрахунку позивача щодо нарахування 15 % річних, судом встановлено, що позивачем невірно визначені періоди нарахування, а саме, день оплати позивачем враховано до попередньої заборгованості.

Згідно з вірним розрахунком, проведеним судом за допомогою калькулятора ІПС «Законодавство», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 15% річних в сумі 30730 грн. 41 коп. (розрахунок додається).

В частині стягненні 15% річних в сумі 234 грн. 32 коп. слід відмовити.

Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Нарахування індексу інфляції у розумінні ст. 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуваням даного місяця.

Позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 7412 грн. 23 коп. за період з 01.11.13 по 28.02.14. При перевірці розрахунку позивача, судом встановлено, що позивачем не проведено нарахування за період з 01.01.14 по 31.01.14, крім того за період з 01.02.14 по 28.02.14 нарахування проводить на суму боргу в розмірі 570171 грн. 84 коп., натомість заборгованість на лютий місяць становила - 535104 грн. 88 коп.

Господарським судом здійснено належний перерахунок інфляційних втрат (розрахунок додається). Згідно з вірним арифметичним розрахунком проведеним судом з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 8342 грн. 17 коп., яка перевищує заявлену до стягнення позивачем, отже, суд задовольняє інфляційні втрати в межах заявлених позовних вимог в сумі 7412 грн. 23 коп.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 173, 175, 193, 216, 230-233, 265 ГК України, ст.ст. 509, 526, 530, 546, 549, 551, 599, 611-612, 625, 629, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, ст. 82, ст. ст. 83-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства «САНРАЙЗГРОУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Івано-Франківськ» про стягнення 122 230 грн. 23 коп., з яких: 26 836 грн. 09 коп. - пеня, 57 017 грн. 18 коп. - штраф, 30 964 грн. 73 коп. - 15 % річних, 7412 грн. 23 коп. - встановлений індекс інфляції задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Івано-Франківськ» ( вул. Шевченка,1, с. Ісаків, Тлумацький, р-н, Івано-Франківська область, 78042; код 36022982) на користь Приватного підприємства «САНРАЙЗГРОУ» (юридична адреса: вул. Шкільна, 33, с. Комсомольське, Козятинський р-н, Вінницька обл., 22133; поштова адреса: вул. Мічуріна, 1, с. Агрономічне, Вінницький р-н, Вінницька обл., 23227; код 38219446) - 26633 (двадцять шість тисяч шістсот тридцять три) грн. 02 коп. пені, 57 017(п»ятдесят сім тисяч сімнадцять) грн. 18 коп. штрафу, 15 % річних в сумі 30 730(тридцять тисяч сімсот тридцять) грн. 41 коп., 7412(сім тисяч чотириста дванадцять) грн. 23 коп. інфляційних втрат та 2435(дві тисячі чотириста тридцять п»ять) грн. 80 коп. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

В частині позову Приватного підприємства «САНРАЙЗГРОУ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокультура Івано-Франківськ» про стягнення 203(двісті три) грн. 07 коп. пені та 15 % річних в сумі 234 (двісті тридцять чотири)грн. 32 коп. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.14

Суддя І.П. Кавлак

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"