Рішення

від 21.05.2014 по справі 922/1149/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р.Справа № 922/1149/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства фірми "Европа-Транс", м. Красний Луч, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Франко Трейд", м. Харків про стягнення 12251,00 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Закутня Т.І., довіреність від 15.04.2014 року;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Фірма Европа-Транс" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Трейд" 12251,00 грн., з яких: 7500,00 грн. - сума основного боргу, 3851,00 грн. - пеня, 900,00 грн. - інфляційні. Позовні вимоги позивач обгрунтовує несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань взятих на себе за Договором-доручення на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом № 169-П від 30.09.2013 року. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

В судове засідання 21 травня 2014 року позивач свого представника не направив, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 21 травня 2014 року не погоджується з розрахунком пені та інфляційних витрат, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення відповідача, судом встановлено наступне.

30 вересня 2013 року між Приватним підприємством "Фірма Европа-Транс" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Франко-Трейд" (відповідачем) було укладено Договір-доручення № 169-П на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 1.1. Договору, передбачено, що дана угода регулює порядок взаємовідносин, які виникають між Експедитором та Перевізником щодо планування, розрахунках та здійсненні доставки вантажу автомобілями в міжміському та міжнародному сполученні.

Згідно п. 2.2. Договору, Експедитор надає Перевізнику Заявку з зазначенням даних для виконання перевезення: маршрут; дата подачі автотранспорту на завантаження, характеристика та об'єм вантажу, вартість послуг транспортування, строки оплати, штрафні санкції. Заявка є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору, строки оплати та ставки розрахунку сторони узгоджують в Заявках по конкретному замовленню відповідного транспорту.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що для здійснення оплати Експедитор повинен мати надані Перевізником оригінали документів: ТТН (СМR) з відміткою дати прийняття вантажу вантажоодержувача, рахунок, акт виконаних робіт, податкова накладна.

Відповідно до п. 5.4. Експедитор здійснює оплату рахунків Перевізника з коштів, отриманих від Замовника, за вирахуванням суми свого комісійного винагородження.

Пунктом 3 ст. 3, ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлене договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організовувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно - правовими актами.

Згідно ч. 2 ст. 64 Закону України "Про автомобільний транспорт", організація міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом здійснюється перевізником відповідно до міжнародних договорів з питань міжнародних автомобільних перевезень. Такі правовідносини врегульовані Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах від 19.05.1956 року (Конвенція КДПВ).

У відповідності до п. 1 ст. 1 та п. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978 року): Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі перевезення вантажів транспортними за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце.

30 вересня 2013 року позивач (Перевізник) отримав та погодив Заявку № 57 на транспортно-експедиторське обслуговування до Договору № 169-П від 30.09.2013року. Відповідно до Заявки позивач здійснив доставку вантажу по маршруту Московська область, Подольський район, с. Вороново - м. Харків.

28 жовтня 2013 року позивачем була отримана та погоджена Заявка №62 на транспортно-експедиторське обслуговування до Договору № 169-П від 30.09.2013року. Відповідно до Заявки позивач здійснив доставку вантажу по маршруту Калужська область, Росія - смт. Нова Водолага.

Як свідчать матеріали справи, позивач повністю виконав свої обов'язки за договором та адресу відповідача надав документальне підтвердження виконання послуг відповідно до п. 5.3. Договору.

Також слід зауважити, що відповідно до Заявки № 57 сума послуг склала 5800,00 грн., сума послуг відповідно до Заявки № 62 -5500,00 грн. Тобто, вартість послуг склала на загальну суму 11300,00 грн.

Відповідно до умов договору відповідачу позивач надав рахунок № 174 від 07.10.2013 року за Заявкою № 57 та рахунок № 197 від 05.11.2013 року. За заявкою № 57 узгоджений строк сплати послуг позивача склав 5-7 днів, за Заявкою № 62 - 7днів.

Однак, зобов'язання взяті відповідачем по вказаному Договору не були виконані в повному обсязі, а саме відповідачем порушений порядок і строки розрахунків встановлені вказаним Договором. За надані послуги відповідач оплатив частково, а саме за рахунком № 197 двома платежами 02.12.2013 року - на суму 2000,00 грн. та 10.12.2013 року на суму 1000,00 грн., за рахунком № 174 відповідачем сплачено 07.03.2014 року грошову суму у розмірі 800,00 грн.

Одже, заборгованість у розмірі 7500,00 грн. залишилась несплаченою.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З метою досудового врегулювання спору, 14.02.2014 року позивач звернувся до відповідача з Претензією № 234-1/14, в якій просив сплатити заборгованість за договором з врахуванням пені. Однак відповіді на адресу позивача не надходило та борг сплачений не був, що й стало підставою для звернення позивача з відповідною заявою до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження по справі, відповідачем були надані докази сплати боргу у розмірі 1000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2130 від 14 квітня 2014 року.

Вищевказаний факт дає суду підстави припинити провадження у справі в частині стягнення у розмірі 1000,00 грн. основного боргу на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку зі сплатою після подачі позову до суду.

Таким чином, сума заборгованості у розмірі 6500,00 грн. відповідачем залишається не сплаченою. За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства та договору, те, що позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, доведені матеріалами справи та визнані в цій частині вимог відповідачем, суд задовольняє позовні вимоги в сумі основної заборгованості у розмірі 6500,00 грн.

Розглядаючи питання щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 3851,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 900,00 грн., а також даючи правову оцінку вказаним вимогам, суд виходить з наступного.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статям 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, п. 5.5 Договору сторони визначили, що за прострочення оплати, Експедитор зобов'язаний сплатити Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем був наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, відповідно до якого сума пені складає 3851,00 грн.

Однак, суд перерахувавши суму пені відповідно до діючого законодавства, встановив, що сума пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором-доручення № 169-П від 30.09.2014 року складає 377,96 грн. Таким чином, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 377,96 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення суми пені у розмірі 3473,04 грн., суд вважає за необхідне відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань за Договором № 169-П від 30.09.2013 року інфляційних витрат у розмірі 900,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а так само три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіряючи правильність розрахунку заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат, господарський суд встановив, що інфляційні втрати за вказаний позивачем період, згідно вимог діючого законодавства, становлять 154,63 грн., що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в цій частині позовних вимог. В іншій частині позовних вимог у розмірі 745,37 грн. суд вважає за необхідне відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 216, 217, 230, 232, 233 Господарського кодексу України, ст. 509, 526, ч.1 ст.530, 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75,п.1-1 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 1000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Франко-Трейд" (61183, м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 99, кв. 89, код ЄДРПОУ 34330819, р/р 26009000122680 в ХФ "Укрексімбанк", МФО 351618) на користь Приватного підприємства "Фірма Европа-Транс"" (94520, Луганська область, м. Красний луч, вул. Карла Маркса, 9, офіс 211, код ЄДРПОУ 25364306, р/р 26001149377 в АТ "Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) - 6500,00 грн. основного боргу, 377,96 грн. пені, 154,63 грн. інфляційних витрат, 1197,91 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог у розмірі 4218,41 грн. відмовити.

Повне рішення складено 23.05.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1149/14