Постанова

від 15.05.2014 по справі 814/788/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

15 травня 2014 року Справа № 814/788/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Південьспецбудмонтаж", (вул. Промислова, 6, с. Костянтинівка, Арбузинський район, Миколаївська область, 55340)

доЮжноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області, (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002)

проскасування податкових повідомлень - рішень, ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж» (далі також - Позивач, ТОВ) звернулося до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів Миколаївської області (надалі також - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.12.2013р. №0000592201 та №0000502201, оскільки на думку позивача ці рішення є незаконними, висновки акта перевірки ґрунтуються на припущеннях та неправильному тлумаченні чинного законодавства, думка відповідача про безтоварність та недійсність господарських операцій є невмотивованою.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, вказавши, що податкові повідомлення-рішення винесені відповідно вимогам чинного законодавства, в ході проведеної перевірки встанолвено безтоварність ряду операцій позивача, частина первинних документів складена з порушеннями законодавства, що не дають можливості визначити дату їх складання, у сторін господарських операцій відсутній персонал та транспортні засоби для реального виконання угод.

Відповідач також зазначає, що надані позивачем для перевірки акти виконаних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат не дають можливості встановити дату прийняття виконання робіт, що є порушенням законодавства. У ТОВ «Либертин» встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського і технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Згідно податкових накладних на користь позивача поставлялися будівельні матеріали, однак до перевірки не було надано товарно-транспорті накладні, які підтверджують реальність здійснення господарської операції. Згідно податкової накладної накладної № 63 здійснювалася поставка пропану-бутану від ТОВ «Либертин» на адресу ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж». Однак, ТОВ «Либертин», на думку відповідача, не міг здійснити цю поставку, оскільки немає відповідного спеціалізованого транспорту, та дозволів і допусків для проведення таких робіт.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість позову, зважаючи на таке.

В період з 18.10.2013р. по 21.10.2013р. посадовими особами Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Трест «Пвденспецбудмонтаж» з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Либертин» за період березень-травень, липень-серпень, жовтень-грудень 2012р. та з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з цим підприємством.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.10.2013р. №37/22-01/34799600, яким встановлено порушення позивачем ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198; п.п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України.

Зокрема, в акті перевірки зроблено висновок про те, що підприємство у періоді, що перевірявся, безпідставно завищило податковий кредит в податкових деклараціях в розмірі 185617 грн, чим занизило податок на додану вартість на цю ж суму, а також зависило витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся на суму 928087грн, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 194898грн..

При цьому в матеріалах акта перевірки наявний перелік накладних, актів виконаних робіт та податкових накладних за зазначеними закупками за період березень - грудень 2012 року на загальну суму 1113704,57 (в т.ч. ПДВ 185617,43 ГРН) та зазначається, що розрахунки за ці товари проведені шляхом безготівкового перерахування коштів в сумі 1092960,28 грн в цей ж період часу кредиторська заборгованість станом на 31.12.2012 становила 20744,29грн. Товарно-транспортних накладних при перевірці не надано. В ході проведення перевірки позивача відповідач отримав від ДПІ в Центральному районі м.Миколаїва ГУ Міндоходів акти від 27.12.2012, 30.04.2013, 03.09.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Либертин» за періоди січень-грудень 2012р. щодо підтвердження фінансово-господарських відносин з платниками податків - контрагентами. У цих актах зазначається, що на час проведення звірки це підприємство за юридичною адресою відсутнє. Зважаючи на викладене ДПІ зроблено висновок про те, що правочини, здійснені ТОВ «Либертин» з контрагентами-покупцями не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і є недійсними та порушують публічний порядок, а господарські операції безтоварними. Тому, на думку податкового органу, позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ 185617 грн за період березень - грудень 2012р. по вказаним операціями, чим порушив п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Крім того на думку відповідача, в результаті цих безтоварних операцій, відповідач в порушення п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України безпідставно завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся на суму 928087 грн, в результаті чого було занижено податок на прибуток за цей період в сумі 194898 грн.

Висновки щодо порушень суб'єктом господарювання податкового та цивільного законодавства зроблено ДПІ на підставі аналізу актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Либертин» з іншими підприємствами.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000592201 від 02 грудня 2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 194898грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 48724,50 грн;

№0000602201 від 02 грудня 2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 185617грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 46404,25грн.

При розгляді справи встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж» є будівництво будівель.

05.11.2012 між позивачем (підрядник) та ТОВ «Либертин» (субпідрядник) укладений договір за №11/5/12 про виконання робіт на об'єкті ДП «Хлібна база №76».

29.03.2012 між ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж» та ТОВ «Либертин» укладено договір поставки за №13.

В період правовідносин (господарських операцій) між ТОВ «Трест «Південьспецбудмонтаж» та ТОВ «Либертин» останнє (ТОВ «Либертин») було зареєстровано платником ПДВ.

По господарським операціям між позивачем та ТОВ «Либертин», що були предметом дослідження під час проведеної перевірки, наявні видані в установленому законом порядку податкові накладні та інші первинні документи. Між суб'єктами господарювання проводились безготівкові розрахунки.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки факт придбання відповідних товарів позивачем у ТОВ «Либертин» підтверджується податковими накладними, розрахунковими документами, суд вважає, що з огляду на наведені норми законодавства, суми ПДВ сплачені позивачем у вартості цих товарів були ним правомірно віднесені до складу податкового кредиту.

Посилання відповідача на те, що частина документів (довідки за формою КБ-3, акти виконаних робіт за формою №КБ-2в) містять лише місяць та рік за який вони складені, підписані сторонами, але не вказана дата підписання, а тому не можуть бути прийняті до уваги на підтвердження видатків підприємства, оскільки не містять дати їх складання, є невмотивованими.

Так, відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з приписами п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до п.152.9 Податкового кодексу України (у діючій на час виникнення правовідносин редакції) базовим податковим (звітним) періодом для податку на прибуток підприємств є календарний квартал.

З урахуванням того, що придбані позивачем товари (роботи, послуги) оплачені у безготівковій формі, що надає можливість встановити точну дату розрахунку щодо цих операцій, наявні складені та зареєстровані податкові накладні, а у відповідних первинних документах (актах виконаних робіт) зазначений лише місяць та рік їх складання, з урахуванням визначеного законодавством базового (звітного) податкового періоду, яким є календарний квартал, суд вважає несуттєвим порушенням зазначення у актах виконаних робіт лише місяця та року за який вони складені, що не могло вплинути на віднесення відповідних сум до складу видатків операційної діяльності.

Щодо тверджень відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних при перевезенні товарів придбаних позивачем у ТОВ «Либертин» та відсутності транспортних засобів у позивача, то, як пояснив представник позивача, доставка товарів згідно умов договору здійснювалася за рахунок ТОВ «Либертин», тому відповідні документи у позивача об'єктивно відсутні.

Так, відповідно до п.1 Додаткової угоди №15 від 04.04.2012р. до договору поставки №13 від 29.03.2012р. визначено, що поставка товару здійснюється за рахунок та силами Постачальника.

Посилання відповідача на безтоварність господарських операцій, які не підтвердженні товарно-транспортними накладними, є невмотивованими, оскільки при доведеності реальності вчинених господарських операцій, сам факт ненадання контрагентом, тільки від волевиявлення якого залежить складання товарно-транспортної накладної, позивачеві вказаного виду документа (товарно-транспортної накладної) не може свідчити про безтоварність господарської операції. Порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Той факт, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні (вказаною обставиною відповідач мотивує висновок про недійсність правочинів по безтоварним господарським операціям), в даному випадку не має правового значення, оскільки в судовому засіданні достеменно встановлено, що позивачем оплачено товар з врахування його доставки (вказана обставина відповідачем не оспорюється), а тому складання товарно-транспортних накладних (які не були виписані та надані поставщиком, або організацією перевізником) в зазначеному випадку не залежить від волі покупця товару.

Товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операцій з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарські операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Безтоварність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Либертин» ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «Либертин» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів (виконання робіт) в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте суд зазначає, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки та надання послуг з виконання робіт, податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником та виконується певний обсяг робіт. До того ж ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальниками товарів та виконання ним робіт наявними у нього силами та засобами, або факту залучення інших осіб за цивільно-правовими угодами. Це ж стосується і перевезення небезпечних вантажів спеціальним транспортом.

Неможливість проведення звірки контрагента позивача через його відсутність за юридичною адресою на час проведення такої звірки не свідчить про відсутність господарської діяльності у такого підприємства на час здійснення відповідних господарських операцій, тому безтоварність таких операцій є лише припущенням і не може мати для платника податків негативних наслідків. До того ж, чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

Для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат, понесених на придбання товарів (послуг) та використання запасів, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин контрагента позивача з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, з яким позивач не мав жодних стосунків, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські операції між позивачем та його безпосередніми контрагентом - ТОВ «Либертин». Позиціонування контролюючим органом наведених обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно застосовувати наслідки недійсності правочинів, оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку. В акті перевірки немає посилань на відповідні рішення суду, а висновки акта є суто суб'єктивною думкою державних податкових ревiзорів-iнспекторів, а тому умовивід про нікчемність цих правочинів та безтоварність господарських операцій є невмотивованими. Посилання у акті перевірки при цьому на статті Цивільного кодексу України суд також вважає недоречними з огляду на принцип автономії норм податкового законодавства у цих відносинах. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем податкового законодавства, а висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами.

Отже, оскільки відповідачем, на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області від 02.12.2013року№ 0000592201.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області від 02.12.2013року № 0000602201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Південьспецбудмонтаж" (ідентифікаційний код 34799600) сплачений судовий збір в розмірі 487 гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний