Постанова

від 04.12.2018 по справі 814/788/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2018 року

Київ

справа №814/788/14

ксаційне провадження №К/9901/27366/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2014 (головуючий суддя Желєзний І.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2015 (головуючий суддя Димерлій О.О., судді: Романішин В.Л., Єщенко О.В.) у справі №814/788/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трест Південьспецбудмонтаж до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Трест Південьспецбудмонтаж звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.12.2013 №0000592201 та №0000602201.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2015, позов задоволено.

Южноукраїнська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області подала касаційну скаргу, в якій просила постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2015 скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Трест Південьспецбудмонтаж з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ Либертин за період березень-травень, липень-серпень, жовтень-грудень 2012 року та з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ Либертин .

Перевіркою встановлено порушення позивачем статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що ТОВ Трест Південьспецбудмонтаж декларувало здійснення господарських операцій з ТОВ Либертин щодо договору поставки від 29.03.2012 №13 та договору про виконання робіт від 05.11.2012 №11/5/12, проте ТОВ Либертин відсутнє за юридичною адресою, підприємство не декларує наявність основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для здійснення господарської діяльності, кількість працюючих на підприємстві - 2 особи; ТОВ Либертин декларує господарські операції з ризиковими суб'єктами господарювання, а тому правочини, здійснені ТОВ Либертин з контрагентами, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і є недійсними та порушують публічний порядок.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 29.10.2013 №37/22-01/34799600 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.12.2013: №0000592201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 194898,00грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 48724,50грн.; №0000602201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 185617,00грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 46404,25грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту та витрат за спірними операціями.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем між позивачем (підрядник) та ТОВ Либертин (субпідрядник) укладений договір від 05.11.2012 №11/5/12 щодо виконання робіт на об'єкті ДП Хлібна база №76 .

Крім того, між ТОВ Трест Південьспецбудмонтаж та ТОВ Либертин укладено договір поставки від 29.03.2012 №13 будматеріалів (пісок, шпаклівка, цемент, арматура і т.ін.).

Реальність спірних господарських операцій позивача з ТОВ Либертин підтверджується належними первинними документами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, зазначеними вище договорами, податковими накладними, рахунками-фактурами, довідками про вартість виконаних робіт, актами прийому виконаних робіт, платіжними дорученнями.

Фактичне виконання робіт також підтверджується листом ТОВ Либертин від 05.11.2012. про доступ робітників на об'єкт будівництва, листом ТОВ Трест Південьспецбудмонтаж від 06.11.2012 про допуск працівників на об'єкт будівництва, копією журналу реєстрації інструктажів на об'єкті будівництва, копією журналу обліку руху через пропускний пункт на об'єкт будівництва, копіями разових перепусток.

Судами також обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних щодо транспортування придбаного позивачем товару, оскільки згідно домовленостей позивача та його контрагента транспортування відбувалося за рахунок та силами ТОВ Либертин , позивач не виступав замовником транспортування, а відсутність товарно-транспортної накладної сама по собі не спростовує встановлений судами факт реального здійснення господарських операцій.

Таким чином, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з ТОВ Либертин .

При цьому, суд звертає увагу, що податковий орган ні в акті перевірки, ні під час розгляду справи судами не посилався на наявність кримінальних справ стосовно контрагента позивача чи на заперечення ним здійснення господарської діяльності. Матеріали справи не містять доказів проведення позивачем господарських операцій з підприємствами, які мають фіктивний статус та здійснюють нелегальну діяльність.

Посилання податкового органу на неможливість підтвердження реальності здійснення ТОВ Либертин операцій з придбання товарів та послуг у ТОВ Успіх 20 Плюс 12 , ТОВ НВФ Міськпроектбуд та ін. не спростовує встановленого судами факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.05.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2015 у справі №814/788/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду