Ухвала

від 14.05.2014 по справі 827/29/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/800/38467/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 04.03.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013

у справі № 827/29/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольського ремонтно-налагоджувального управління "Електро ЛТД" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 23.08.2012 № 0000110222, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 252 783,25 грн. (у тому числі 1 037 019 грн. за основним платежем та 215 764,25 грн. за штрафними санкціями);

від 23.08.2012 № 0000120222 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 1 152 269,95 грн. (у тому числі 925 528,02 грн. за основним платежем та 226 741,93 грн. за штрафними санкціями);

від 12.11.2012 № 0000300222, за яким позивача зобов'язано сплатити 92386 грн. з податку на прибуток;

від 12.11.2012 № 0000290222, згідно з яким Товариству донараховано ПДВ у сумі 10486 грн.

від 12.11.2012 № 0000280222, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення з ПДВ у розмірі 5807 грн.

Постановою окружного адміністративного суду м. Севастополя від 04.03.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013, позов задоволено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з придбання позивачем підрядних робіт у спірних контрагентів підтверджується документально, тоді як самі по собі допущені постачальниками порушення у сфері податкового законодавства не можуть негативно впливати на податковий облік платника податків-покупця (позивача у справі).

Посилаючись на невідповідність наданої судами правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.6 статті 138, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статтям 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та наявним у справі доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. Зокрема, ДПІ зазначає, що спірні операції мали безтоварний характер та були оформлені фіктивним документообігом, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками проведення ДПІ документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань фінансово-господарських взаємовідносин з комунальним підприємством «Альянс», товариством з обмеженою відповідальністю «Кримбудіндустрія», товариством з обмеженою відповідальністю БК «Акрополь», приватним підприємством «Севелітстрой», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй» за період з 01.01.2009 по 29.02.2012 (оформленої актом від 10.08.2012 № 848/22-212/20754066/28) та з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження.

Під час цієї перевірки податковим органом було встановлено, що у перевіреному періоді позивач сформував валові витрати та податковий кредит по операціям з придбання різних видів ремонтних та підрядних робіт у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами, які, за висновком ДПІ, мали фіктивний характер та не були опосередковані фактичним виконанням.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція посилається на неможливість проведення зустрічних перевірок спірних постачальників з метою встановлення реальності розглядуваних правовідносин та зазначає, що особи, які значаться керівниками спірних контрагентів, заперечують свою причетність до здійснення будь-якої підприємницької діяльності та до підписання від їх імені первинних документів, що виключає достовірність останніх.

На підставі встановлених обставин відповідачем зроблено висновок про те, що подані Товариством первинні документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності формування даних податкового обліку, позаяк не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит, не спростовано.

Під час розгляду цієї справи суди встановили, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві підрядних робіт в рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами підтверджується належними первинними документами - договорами підряду, актами приймання виконаних робіт за формою № КБ-2В, довідками про вартість виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-3, локальними кошторисами, податковими накладними, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст розглядуваних господарських операцій.

ДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що роботи насправді не поставлялися позивачеві, або поставлялися іншими особами, ніж тими, що вказані у первинних документах.

Висновок податкового органу про недостовірність документів, підписаних не тими особами, що значаться в установчих документах контрагентів керівниками цих підприємств, за умови, що платник підтвердив реальність виконання господарських операцій, не може розглядатися як самостійна підстава для визнання податкової вигоди необґрунтованою. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

В умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування податкового кредиту з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

У рамках даної справи відповідачем не подано належних доказів на підтвердження відповідних обставин та не доведено здійснення Підприємством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Посилання ДПІ на показання осіб, що значилися керівниками та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Так само і неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників позивача не може розцінюватися як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника. Адже чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на формування валових витрат з результатами зустрічних перевірок його постачальників, з повнотою відображенням ними у податковій звітності господарських операцій та зі сплатою ними податкових зобов'язань. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти дотримання його постачальниками податкової дисципліни, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

У зв'язку з викладеним Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для невизнання права Товариства на податковий кредит та на формування валових витрат за спірними операціями та погоджуються з правильністю оскаржуваних судових рішень про задоволення даного позову.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

А відтак, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Севастополя від 04.03.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 у справі № 827/29/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько