Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-9347/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року м. Київ К/800/20054/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р.

у справі № 2а-9347/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія Новояворівськ»

до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергія Новояворівськ» (далі - позивач, ТОВ «НВП «Енергія Новояворівськ») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (далі - відповідач, ДПІ у Яворівському районі Львівської області) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2010 р. № 0000392320/0 та № 0000402320/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі: визнано нечинними і скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Яворівському районі від 19.04.2010 р. № 0000392320/0 та № 0000402320/0.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом від 01.04.2011 р. № 386/23-2/32789941 «Про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Енергія Новояворівськ», код ЄДРПОУ 32789941 з питань дотримання вимог податкового законодавства при господарських взаємовідносинах із ТОВ «Союз Плюс Сервіс», код за ЄДРПОУ 30444793 за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2009 р.», було встановлено укладення угод №09/09-3м від 09.09.2009 р., №07/10-3м від 07.10.2009 р., №16/09-3м від 16.09.2009 р. про виконання підрядних робіт без мети настання реальних наслідків. Ці договори констатовано як нікчемні та встановлено порушення п.п. 7.2.3., 7.5.1., 7.4.5., 7.7.1 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого неправомірно включено до податкового кредиту 628 200 грн.; п.п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого внаслідок неправомірного включення валових витрат в сумі 3 141 000 грн. було занижено податок на прибуток на суму 785 250 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 19.04.2010 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000392320/0 на суму податку на прибуток 981 563 грн., у тому числі збільшення платежу - 785 250 грн., штрафні (фінансові) санкції - 196 313 грн.; та № 0000402320/0 на суму податку на додану вартість 628 200 грн. - завищення від'ємного значення податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладеного позивачем зі своїм контрагентом - ТОВ «Союз Плюс Сервіс» правочину, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств , то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, були укладені з ТОВ «Союз Плюс Сервіс» договори № 09/09-Зм від 09.09.2009 р.,№ 07/10-Зм від 07.10.2009 р., №16/09-Зм від 16.09.2009 р. про виконання підрядних робіт.

З матеріалів справи вбачається фактичне виконання цих угод сторонами, що підтверджується, зокрема, актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, податковими накладними.

Отже, позивачем дотримані вимоги законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат при здійсненні ним господарської діяльності по взаємовідносинам з ТОВ «Союз Плюс Сервіс».

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій, щодо заперечення проти твердження відповідача про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин у зв'язку з нікчемністю укладеного між ними договору, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентом не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 р. у справі №2а-9347/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко