Постанова

від 13.05.2014 по справі 826/13574/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13574/13-а Головуючий у 1-й інстанції: ДобрянськаЯ.І.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Трегубенко Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2013 р. № 0006451620, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» (далі - позивач, ТОВ «АЗ») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2013 р. № 0006451620.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 , п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства у частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємостосунків із контрагентом ТОВ «Грінгрейн» за період з 01.04.2012 року по 30.09.2012 року.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 17.04.2013 року № 43/16-20/23385942, в якому встановлені порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 379 336,80 грн., а саме по періодах: у червні 2012 р. на 11 159,00 грн., у липні 2012 р. на 340 639,80 грн., у серпні 2012 р. на 20 853,00 грн., у вересні 2012 р. на 6 685,00 грн.

Так, в Акті перевірки відповідачем встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Грінгрейн (код ЄДРПОУ 38129578), щодо надання останнім на користь позивача послуг з поставки (продажу та транспортування) товару, а саме: автозапчастин у великих обсягах та на значні суми.

На підставі вказаних висновків Акта перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013 р. № 0006451620, за платежем податок на додану вартість на загальну суму 474 171 грн., з яких 379 337 грн. - за основним платежем та 94 834 грн. за штрафними санкціями.

За наслідками оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення в адміністративному порядку до податкових органів вищих інстанцій, скарги позивача були залишені без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України , податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як свідчать матеріали справи, між ТОВ «Фірма «Аз», в особі директора Присовської Ольги Василівни, яка діє на підставі Статуту, в подальшому «Покупець», з однієї Сторони, та ТОВ «Грінгрейн», в особі директора ОСОБА_5, який діє на підставі Статуту, в подальшому «Постачальник», з іншої Сторони, було укладено Договори, а саме: Договір поставки № 4 від 01.06.2012 року, Договір поставки № 10 від 01.06.2012 року, відповідно до умов яких Постачальник (ТОВ «Грінгрейн») зобов'язується передати у власність Покупця ТОВ «Фірма «Аз» товар (автозапчастини), а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи копіями зазначених договорів, видатковими накладними податковими накладними.

Колегія суддів звертає увагу, що акт перевірки не містить доказів невідповідності наданих позивачем під час перевірки первинних документів бухгалтерського та податкового обліку приписам п.2 ст. 3 , ст. 4 , п.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Досліджені документи бухгалтерського та податкового обліку мають обов'язкові реквізити відповідно до нормативних документів, які регламентують порядок їх складання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Крім того, договір, укладений між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювався, недійсним (фіктивним) не визнавався, його зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції серед іншого, прийшов до висновку, що директором ТОВ «Грінгрейн» на час здійснення правовідносин із позивачем була «підставна особа», яка не підписувала жодного документа від імені ТОВ «Грінгрейн», не укладала від його імені договорів, не уповноважувала інших осіб на здійснення цих та інших юридично значимих дій від імені зазначеного підприємства та від імені якого невстановлені особи здійснювали фінансові операції з метою надання податкової вигоди третім особам.

Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно відомостей з ЄДРПОУ, які містяться в матеріалах справи, ТОВ «Грінгрейн» належним чином внесено до Єдиного державного реєстру, його керівником та засновником є ОСОБА_5.

Поряд з цим, колегія суддів враховує, що первинні документи позивача з боку контрагента підписані саме ОСОБА_5

Як вбачається зі змісту акту перевірки, та оскаржуваного рішення суду першої інстанції, висновок відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України ґрунтується на поясненнях гр. ОСОБА_3 який, як зазначає відповідач, був директором ТОВ «Грінгрейн» з 26.04.2012 по 22.11.2012, який зокрема, зазначив, що став директором без мети ведення господарської діяльності, фактично фінансово-господарську діяльність на зазначеному підприємстві не вів, договори, акти виконаних робіт не підписував, податкові накладні, звіти до податкової інспекції не подавав та не підписував, місцезнаходження установчих документів та печатки ТОВ «Грінгрейн» йому не відомо, а засновника ТОВ «Грінгрейн» гр. ОСОБА_5 він не знає та ніколи не бачив, жодних підприємств-контрагентів ТОВ «Грінгрейн» не знає, жодних документів фінансово-господарської діяльності з будь-якими підприємствами не підписував.

Однак, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані контрагентом позивача, були сфальсифікованими, як і не надано доказів на підтвердження факту притягнення до відповідальності (в тому числі кримінальної) відповідних посадових осіб у зв'язку з занесенням до звітності даних, що не відповідають дійсності.

Крім того, необґрунтованими є посилання відповідача та суду першої інстанції на пояснення гр. ОСОБА_3, оскільки такі пояснення не є належними доказами, які встановлюють недійсність договорів та не підтверджують наявності умислу службових осіб позивача на укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави.

Належними засобами, які підтверджували б відповідні юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили.

Відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України заперечення однією із сторін правочину факту його вчинення або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на поясненнях.

З огляду на зміст вказаних норм, колегія суддів приходить до висновку, що заперечення щодо факту вчинення правочину можуть підтверджуватися виключно доказами, зазначеними в статті 218 Цивільного кодексу України , оскільки рішення суду не може ґрунтуватися лише на поясненнях. Проте, відповідач в основу висновків, зроблених у акті перевірки поклав саме пояснення гр. ОСОБА_3

Поряд з цим, обговорюючи висновки суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, виходив також із того, що позивачем не надано суду товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, тощо.

Однак, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року , не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, дорожні листи, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів , що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Грінгрейн» останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ГУ Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.05.2013 р. № 0006451620- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 16.05.2013 року № 0006451620.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «АЗ» 2294 грн. 00 коп. судового збору за подання адміністративного позову, та 2294 грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст постанови виготовлено 19.05.2014 року.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.