Ухвала

від 04.10.2017 по справі 826/13574/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" жовтня 2017 р. м. Київ К/800/44287/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П., при секретарі: Горбатюку В.С.

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014

у справі № 826/13574/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма АЗ

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2013 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.05.2013: № 0006451620.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошових зобов`язань із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 17.04.2013 № 43/16-20/23385942. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено податковий кредит на загальну суму 379336,80 грн. у податковому обліку за червень, липень, серпень, вересень 2012 року за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ Грінгрейн та підписаними особою, яка заперечує факт свого підпису на них, у результаті чого позивачем занижено ПДВ на загальну суму 379336,80 грн. у податковому обліку за червень, липень, серпень, вересень 2012 року.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.05.2013: № 0006451620 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 379337,00 грн. за основним платежем та на 94834,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Грінгрейн товарів, від імені цього постачальника виписано на адресу позивача видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податковому обліку з ПДВ за вищевказані податкові періоди.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову, ДПІ у судовому процесі, вказувала про відсутність підстав для формування позивачем сум податкового кредиту у податковому обліку за червень, липень, серпень, вересень 2012 року за податковими накладними, виписаними від імені ТОВ Грінгрейн , з огляду на те, що вони підписані не уповноваженою особою - ОСОБА_4, тоді як у цей період керівником цього товариства був ОСОБА_5, який надав пояснення (а.с. 116) про відсутність свого відношення до господарської діяльності товариства.

Задовольняючи позов, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, виходив з мотивів реального характеру поставки позивача від ТОВ Грінгрейн товарів, що підтверджується доданими до матеріалів справи належно оформленими документами податково-бухгалтерського обліку як-то: (видатковими та податковими накладними); належної реєстрації ТОВ Грінгрейн . Даючи оцінку доданим до матеріалів справи пояснень ОСОБА_5, апеляційний суд визнав їх неналежним доказом, а оцінюючи довід ДПІ про відсутність у позивача документів про транспортування товару (товарно-транспортні накладні, подорожні листи), вказав, що такі документи не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарів.

З висновками апеляційного суду, однак, не можна погодитись.

Оцінюючи докази у справі, як-то: копії видаткових та податкових накладних, підписаних від імені ТОВ Грінгрейн ОСОБА_4, разом із поясненнями ОСОБА_5 (а.с. 116), який із 26.04.2012 по 22.11.2012 значився керівником ТОВ Грінгрейн (зокрема, він вказаний як керівник, який підписав податкові декларації з ПДВ за липень-серпень 2012 року, подані ТОВ Грінгрей до ДПІ, суд першої інстанції, із врахуванням обставин відсутності доказів транспортування товару позивачу від вказаного постачальника, зробив обґрунтований висновок про відсутність реального характеру поставки та відсутність у документів, підписаних від імені ТОВ Грінгрейн значення доказів права позивача на податковий кредит. Така оцінка судом першої інстанції доказів відповідає правилам оцінки, визначеним ст. 86 КАС України, зокрема щодо оцінки доказів у сукупності.

Згідно з пунктом 201.1 ст. 201 ПК платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 21.12.2010 № 969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379), всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

У постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі за позовом ТОВ Ампір СВ до ДПІ у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України, застосовуючи норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, вказав, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення операцій з поставки документами первинного бухгалтерського обліку та податкового обліку, щодо яких встановлена нормативна вимога. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару (послуг).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд апеляційної інстанції не дотримався правової позиції, викладеної в зазначених судових рішеннях Верховного Суду України, неправильно застосував вище наведені норми, внаслідок чого дійшов неправильного висновку щодо результату розгляду спору.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, однак, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Висновок суду апеляційної інстанції щодо оцінки товарно-транспортної накладної не відповідає правильному застосуванню наведених норм.

З огляду на викладене у суду апеляційної інстанції не було підстав, встановлених ст. 202 КАС України, для скасування постанови суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2013 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко