Рішення

від 19.05.2014 по справі 922/987/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р.Справа № 922/987/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Яризька В.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш", м. Дніпропетровськ, до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування ", м. Харків, про стягнення 283325,64 грн. за участю представників:

позивача - Мазуров Р.В. (директор), Чернусь П.О. (дов.),

відповідача - Мирончик В.І. (дов.),

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "ВКФ "Прес Маш", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування", про стягнення 100000,00 грн. заборгованості, що виникла внаслідок невиконання грошового зобов'язання щодо оплати за товари на підставі договору поставки № 26/03 від 23 травня 2012 року та Специфікації № 14 від 17 січня 2013 року, 7105,48 грн. пені; 256,01 грн. інфляційних витрат; 1853,42 грн. 3% річних; 174110,73 грн. за зберігання виготовленої продукції. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що продукція не приймалась ним від позивача, а отже така продукція і не передавалась на зберігання, а тому вимога щодо сплати за зберігання продукції є безпідставною. Відповідач також зазначає, що фактично отримав повідомлення позивача про готовність продукції 27.08.2013р., а отже відповідач зобов'язаний був вивезти готову продукцію протягом 10 днів з 27.08.2013р., тобто до 06.09.2013р., а отже саме після цієї дати можливо нарахування штрафних санкцій за договором, а не з 13.08.2013р., як визначено позивачем. Крім того відповідач вказував на необхідність звірки суми заборгованості та у зв'язку з цим на необхідність уточнення суми основної заборгованості та штрафних санкцій.

В слуханні справи оголошувались перерви до 22.04.2014р. об 11:30 год., 12.05.2014р. о 15:00 год., 19.05.2014р. о 14:00 год.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.05.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" (продавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (покупець, відповідач) укладено договір поставки товару № 26/03, за умовами якого покупець доручає, а продавець приймає на себе зобов'язання виготовити продукцію з матеріалу продавця за кресленнями (ескізами) покупця та поставити виготовлену продукцію покупцю, а покупець зобов'язується прийняти виготовлену продукцію та оплатити її на умовах, передбачених договором.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування продукції, її кількість, якість (стандарт, ТУ), вартість одиниці маси готової продукції та строки виготовлення продукції наведені в Специфікаціях (Додатках).

Пунктом 2.1 Договору передбачені обов'язки покупця, зокрема, своєчасно оплатити продукцію згідно п. 6.2 Договору; протягом 10 днів з дня письмового (факсом) повідомлення продавця про готовність продукції до відвантаження прийняти готову продукцію за фактичною вагою; протягом 10 днів після приймання вивезти готову продукцію зі складу продавця.

Обов'язки продавця передбачені п. 2.2 Договору, зокрема, в письмовій формі (факсом) повідомити покупця про готовність продукції до відвантаження; своєчасно передати покупцю готову продукцію за фактичною вагою.

Згідно з п.3.2 Договору продавець передає готову продукцію покупцю на умовах Франко-склад виконавця" EXW (м. Дніпропетровськ) за фактичною вагою. Продавець зобов'язаний завантажити готову продукцію на транспортний засіб покупця.

Згідно п. 6.2 Договору платежі за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця згідно Специфікації, що додається, яка є невід'ємною частиною договору, на підставі виставлених продавцем рахунків.

Сторонами була узгоджена Специфікація № 14 від 17 січня 2013 року (далі -Специфікація), яка є невід'ємною частиною договору поставки, в якій сторонами погоджено, що позивач зобов'язаний виготовити та передати відповідачу товар : поковка сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 165 грн. (без урахування ПДВ); поковка сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 85 грн. (без урахування ПДВ); на загальну вартість 300000,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до п. 9 Специфікації визначені наступні умови оплати: 50% передплата, залишкова сума на момент відвантаження.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що продавець починає виготовлення продукції після перерахування Покупцем передплати згідно доданим Специфікаціям, які є невід'ємною частиною Договору.

Позивачем на адресу відповідача був виставлений рахунок на оплату готової продукції на загальну сумі 300000,00 грн., з яких передплата - 50%.

28 січня 2013 року відповідачем на рахунок позивача було перераховано платіжним дорученням № 278 суму в розмірі 150000,00 грн. за поковку сателіт.

Після надходження коштів, позивач розпочав виготовлення зазначеної у Специфікації продукції.

Згідно товарно-транспортної накладної серії 03ААТ № 46 від 02 квітня 2013 року та видаткової накладної № 02/04 від 02 квітня 2013 року, товарно-транспортної накладної серії 03ААТ № 60 від 15 травня 2013 року та видаткової накладної № 15/05/3 від 15 травня 2013 року, товарно-транспортної накладної серії 03ААТ № 68 від 31 травня 2013 року та видаткової накладної № 31/05/1 від 31 травня 2013 року повноважним представником відповідача, який діяв на підставі довіреності на отримання ТМЦ, було отримано від позивача наступну продукцію : поковку сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х; в кількості 9 шт.; поковку сателіт (В-14), ч.№12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 362 шт., на загальну суму 38706,00 грн.

04 липня 2013 року листом за вих. № 246 позивач повідомив відповідача про часткову готовність продукції.

30.07.2013р. позивачем за вих. № 276 складений лист щодо повідомлення відповідача про виготовлення продавцем продукції згідно Специфікації № 14 від 17 січня 2013 року в повному об'ємі. В листі вказано на необхідність виконання покупцем зобов'язання за Договором, а саме: оплати залишкових 50% суми по Договору, тобто 150 000 грн. за рахунком № 2 від 17 січня 2013 року, а також прийняти та вивезти готову продукцію.

Даний лист був направлений позивачем відповідачу факсом, що підтверджується копією сторінки журналу факсових відправлень за 30.07.2013р.

Відповідач вважає, що повідомлення його факсом про готовність продукції не є належним та надана копія журналу факсових відправлень не є належним доказом.

Суд не приймає таку позицію відповідача, оскільки умовами договору, а саме п.п. 2.1.3 та п.п. 2.2.2 чітко передбачена можливість повідомлення про готовність продукції факсом, при цьому в реквізитах сторін (п.11 Договору) зазначені відповідні номери телефонів, а отже роздруківка відправлень факсом, в т.ч. і щодо направлення листа відповідачу є належним доказом. Суд зазначає, що в судовому засіданні представник відповідача вказав, що у нього немає відомостей про отримання листа факсом, оскільки він на той час не працював на підприємстві. Суд вважає, що позивачем доведений факт направлення листа про готовність продукції відповідачу факсом, а отже саме з моменту отримання відповідачем такого листа у нього виник обов'язок протягом 10 днів прийняти готову продукцію та оплатити.

Позивач 21 серпня 2013 року направив на адресу відповідача поштою лист за вих. № 296, в якому повторно повідомив відповідача про необхідність оплати та вивезення продукції згідно Специфікації № 14 від 17.01.2013р. Даний лист був отриманий відповідачем 27.08.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

11.09.2013 р. відповідачем здійснена часткова оплата продукції на суму 50000,00 грн.

16.09.2013р. позивач листом вих. № 318 повідомив відповідача про необхідність здійснити повну оплату продукції на залишкову суму 100000,00 грн.

Листом № ПДО-1/738/630 від 17.09.2013р. відповідач повідомив позивача про те, що гарантує оплату 100000,00 грн. до 15.11.2013р.

17.09.2013р. позивачем було відвантажено частину продукції на загальну суму 113076,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною серії 03ААТ № 115 та видатковою накладною № 17/09.

15.11.2013р. за вих. № 347 позивачем на адресу відповідача був надісланий поштою лист, в якому зазначалось про необхідність сплати боргу за товар у сумі 100000,00 грн. та вказано про необхідність відвантаження товару зі складу. Даний лист, відповідно до повідомлення про вручення, відповідачем отримано 21.11.2013р.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тому, згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

У судовому засіданні відповідач послався на те, що заборгованість перед позивачем підлягає уточненню, при цьому відповідачем не було надано доказів сплати за товар у повному обсязі. Сума заборгованості в розмірі 100000,00 грн. не спростована відповідачем та підтверджується матеріалами справи.

Судом також встановлено, що відповідач не звертався до позивача з питання отримання товару, що виготовлений позивачем та частково оплачений.

Згідно ч. 4 ст. 690 ЦК України якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання по сплаті грошових коштів у визначений строк, позивачем обґрунтовано пред'явлено до стягнення основний борг у сумі 100000,00 грн., а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно п. 7.2 Договору у разі, якщо строки виконання прийнятих зобов'язань не виконуються, боржник сплачує кредитору неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені, відповідно до якого сума нарахованої пені складає 7105,48 грн.

Наданий розрахунок пені перевірений судом, розрахунок зроблений з урахуванням зроблених відповідачем оплат та сум заборгованостей, що існували в різні періоди. Наданий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, умовам Договору та фактичним обставинам, що склалися між сторонами.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 7105,48 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого нараховані річні складають 1853,42 грн., а інфляційні втрати - 256,01 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, який зроблений за період з 13.08.2013р. по 10.09.2013р. на суму заборгованості 150000,00 грн. та за період з 11.09.2013р. по 11.03.2014р. на суму заборгованості 100000,00 грн. суд зазначає, що згідно Листа Верховного суду України N 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з врахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця

Суд також зазначає, що якщо індекс інфляції в певний період складає 1 або менше, то інфляційні втрати за такий період складають 0,00 грн.

Таким чином, інфляційні втрати за серпень 2013 р. складають 0,00 грн., оскільки індекс інфляції за даний місяць становить 0,993.

За період з вересня 2013р. по лютий 2014р. індекс інфляції складає 1,019, а інфляційні втрати на суму заборгованості 100000,00 грн. складають 1913,85 грн. Позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 256,10 грн., що є меншою сумою та є правом позивача, а тому такі вимоги підлягають задоволенню.

Наданий розрахунок 3% річних відповідає умовам Договору та вимогам чинного законодавства, тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 1853,42 грн. підлягають задоволенню.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за зберігання продукції в сумі 174110,73 грн.

Нарахування такої суми здійснено відповідно до пункту 7.3 Договору та п. 6 Специфікації № 14.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що якщо строк вивозу готової продукції, встановлений п. 2.1.4. Договору, не дотримується, покупець оплачує продавцю послуги за її зберігання, починаючи з наступного дня після закінчення встановленого строку, з розрахунку 0,5% від вартості продукції, що зберігається, без урахування ПДВ, за кожен день зберігання. У такому випадку, згідно п. 7.4 Договору, відвантаження продукції відбувається після оплати покупцем рахунку за зберігання.

Пунктом 6 Специфікації № 14 від 17.01.2013 р. передбачено, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

Відповідач заперечує проти такого нарахування, посилаючись на те, що він не приймав продукцію від позивача, а отже не набув на неї власності, а за таких обставин неможливо передати на зберігання річ, яка є власністю особи, що її зберігає. Відповідач вказує на те, що пункт 7.3 Договору можливо застосувати лише в разі, якщо покупець прийняв продукцію, але не вивіз її з підприємства-продавця.

Суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що продукція згідно спірного договору, була виготовлена позивачем на замовлення відповідача, тобто є специфічною, така продукція не може бути реалізована будь-якій іншій особі. Відповідач безпідставно не здійснює оплату замовленої продукції та не здійснює ніяких заходів щодо вивезення такої продукції від позивача. До матеріалів справи не надано доказів звернення відповідача до позивача з питання вивезення готової продукції, не надано доказів відмови позивача в відвантаженні продукції відповідачу тощо, а отже нарахування плати за зберігання готової продукції обумовлено саме бездіяльністю відповідача щодо оплати та вивезення такої продукції.

Нарахування плати за зберігання готової продукції сторони передбачили умовами договору та така умова не суперечить вимогам чинного законодавства.

Стосовно строку виникнення права на нарахування такої плати, суд зазначає наступне.

В пункті 6 Специфікації № 14 від 17.01.2013 р. сторонами узгоджено, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

У пункті 10.4 Договору визначено, що в тому разі, якщо будь-яке положення Договору суперечить положенням Специфікації, пріоритет мають положення Специфікації.

Діюче законодавство не забороняє здійснювати зміни умов договору, зокрема підписанням Специфікацій.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про те, що заперечення відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а нарахування позивачем плати за зберігання готової продукції відповідає умовам Договору № 26/03 від 23.05.2012р. з урахуванням Специфікації № 14 від 17.01.2013р., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Наданий розрахунок перевірений судом, такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, умовам Договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення плати за зберігання готової продукції в сумі 174110,73 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати повністю покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (61019, м. Харків, пр. Ілліча, 118, код ЄДРПОУ 19364229) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" (49700, м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 2, код ЄДРПОУ 34837059) основну заборгованість у сумі 100000,00 грн., пеню в сумі 7105,48 грн., інфляційні втрати в сумі 256,01 грн., 3% річних у сумі 1853,42 грн., плату за зберігання готової продукції в сумі 174110,73 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 5666,52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.05.2014 р.

Суддя В.О. Яризько