Постанова

від 29.09.2014 по справі 922/987/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 року Справа № 922/987/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів: Шевчук С.Р., Акулової Н.В., Владимиренко С.В. розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" на постанову та на рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі№ 922/987/14 господарського суду Харківської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Пресс Маш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" простягнення 283 325, 64 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Чернусь П.О. (дов. б/н від 07.04.2014 року);

Мазуров С.В. - директор (протокол від 24.04.2007 року);

від відповідача: Гринько І.С. (дов.№204 від 26.09.2014 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року по справі №922/987/14 (суддя: Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Пресс Маш" основну заборгованість у сумі 100 000,00 грн., пеню в сумі 7 105,48 грн., інфляційні втрати в сумі 256,01 грн., 3% річних в сумі 1853,42 грн., плату за зберігання готової продукції в сумі 174 110,73 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 5 666,52 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року у справі №922/987/14 (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.с.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" залишено без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 р. у справі №922/987/14 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що відповідачем неналежно виконані зобов'язання покупця по укладеному договору поставки, сума заборгованості в розмірі 100 000, 00 грн. не спростована відповідачем та підтверджується матеріалами справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 100 000, 00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню; на підставі п.7.2. договору судами стягнуто з відповідача 7 105,48 грн. пені; на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України з відповідача стягнуто інфляційні витрати у розмірі 256,01 грн. та 3% річних у розмірі 1 853,42 грн. Крім того, відповідно до п.6 Специфікації №14 від 17.01.2013, яка є невід'ємною частиною договору поставки та має пріоритетність над умовами договору, судами стягнуто з відповідача 174 110,73 грн. заборгованості за зберігання продукції.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14 в частині стягнення плати за зберігання готової продукції в сумі 118 528,98 грн., пені у сумі 4 826,03 грн. та 3% річних у сумі 1 113,69 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в частині стягнення плати за зберігання готової продукції в сумі 118 528,98 грн., пені у сумі 4 826,03 грн. та 3% річних у сумі 1 113,69 грн.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Пресс Маш" просило залишити рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року у справі №922/987/14 без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" подало до Вищого господарського суду України заяву в порядку ст.121-1 Господарського процесуального кодексу України про зупинення виконання судового рішення, в якій просило зупинити виконання рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року по справі №922/987/14 до закінчення його перегляду в порядку касації.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" про зупинення виконання судового рішення по справі №922/987/14, колегія суддів Вищого господарського суду України не знайшла підстав для його задоволення, оскільки розгляд касаційної скарги не відкладався.

У судовому засіданні, представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги, та просив суд скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14 в частині стягнення плати за зберігання готової продукції в сумі 118 528,98 грн., пені у сумі 4 826,03 грн. та 3% річних у сумі 1 113,69 грн. та в цій частині справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.05.2012 року між ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "Прес Маш" (продавець) та ТОВ "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" (покупець) укладено договір поставки товару № 26/03, відповідно до предмету якого покупець доручає, а продавець приймає на себе зобов'язання виготовити продукцію з матеріалу продавця за кресленнями (ескізами) покупця та поставити виготовлену продукцію покупцю, а покупець зобов'язується прийняти виготовлену продукцію та оплатити її на умовах, передбачених договором. (п.1.1. Договору).

Найменування продукції, її кількість, якість (стандарт, ТУ), вартість одиниці маси готової продукції та строки виготовлення продукції наведені в специфікаціях (додатках).(п.1.2. Договору).

Пунктом п.2.1.2. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний своєчасно оплатити продукцію згідно з п.6.2 даного договору.

Відповідно до п.2.1.3. договору покупець зобов'язаний протягом 10 днів з дня письмового (факсом) повідомлення продавця про готовність продукції до відвантаження прийняти готову продукцію за фактичною вагою.

Згідно п.2.1.4. договору покупець зобов'язаний протягом 10 днів після приймання вивезти готову продукцію зі складу продавця.

Продавець зобов'язаний в письмовій формі (факсом) повідомити покупця про готовність продукції до відвантаження.(п. 2.2.2. договору).

Відповідно до п.2.2.3. договору продавець зобов'язаний своєчасно передати покупцю готову продукцію за фактичною вагою.

Продавець починає виготовлення продукції після перерахування покупцем передплати згідно доданим специфікаціям, які є невід'ємною частиною договору. (п.3.1. договору).

Пунктом 3.2. договору, сторони погодили, що продавець передає готову продукцію покупцю на умовах "Франко-склад виконавця" EXW (м. Дніпропетровськ) за фактичною вагою. Продавець зобов'язаний завантажити готову продукцію на транспортний засіб покупця.

Відповідно до п.6.2. договору платежі за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця згідно специфікації, що додається, яка є невід'ємною частиною договору, на підставі виставлених продавцем рахунків.

Згідно специфікації № 14 від 17 січня 2013 року, яка є невід'ємною частиною договору поставки, позивач зобов'язаний виготовити та передати відповідачу товар: поковка сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 165 грн. (без урахування ПДВ); поковка сателіт (В-14), ч.№ 12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 1000 штук, ціна за 1 шт. складає 85 грн. (без урахування ПДВ). Загальна вартість 300000,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до п. 8. специфікації строк виготовлення товару 60-90 робочих днів з моменту отримання передплати.

Пунктом 9 специфікації сторони погодили, що умови оплати: 50% передплата, залишкова сума на момент відвантаження.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до рахунку №2 від 17.01.2013р., який був виставлений відповідачу на оплату готової продукції, загальна сума рахунку складає 300000,00 грн., з яких передплата - 50%, а 50%, які залишились, підлягають сплаті на момент повного виготовлення продукції.

28.01.2013р. відповідачем було перераховано 150000,00 грн. за поковку сателіт та отримано від позивача наступну продукцію : поковку сателіт (В-10), ч.№ 12-87356, марка сталі ст.40Х; в кількості 9 шт.; поковку сателіт (В-14), ч.№12-87346, марка сталі ст.40Х, в кількості 362 шт., на загальну суму 38706,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною серії 03ААТ № 46 від 02 квітня 2013 року та видатковою накладною № 02/04 від 02 квітня 2013 року, товарно-транспортною накладною серії 03ААТ № 60 від 15 травня 2013 року та видатковою накладною № 15/05/3 від 15 травня 2013 року, товарно-транспортною накладною серії 03ААТ № 68 від 31 травня 2013 року та видатковою накладною № 31/05/1 від 31 травня 2013 року.

04.07.2013 року позивач листом № 246 повідомив відповідача про часткову готовність продукції, а 30.07.2013р. листом № 276 повідомив відповідача про виготовлення продукції згідно специфікації № 14 від 17 січня 2013 року в повному обсязі. В листах вказано на необхідність виконання покупцем зобов'язання за договором, а саме: оплати залишок 50% суми по договору в сумі 150 000 грн. та вивезти готову продукцію.

Лист №276 від 30.07.2013р. направлений відповідачу факсом, що підтверджується копією сторінки журналу факсових відправлень за 30.07.2013р.

21.08.2013р. позивач направив відповідачу лист № 296, в якому повторно повідомив про необхідність оплати та вивезти продукцію згідно специфікації № 14 від 17.01.2013р., який отримано відповідачем 27.08.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

11.09.2013р. відповідачем здійснена часткова оплата продукції на суму 50000,00 грн.

16.09.2013р. позивач листом вих. № 318 повідомив відповідача про необхідність здійснити повну оплату продукції на залишкову суму 100000,00 грн.

Відповідач листом № ПДО-1/738/630 від 17.09.2013р. повідомив позивача про те, що гарантує оплату 100000,00 грн. до 15.11.2013р.

17.09.2013р. позивачем було відвантажено частину продукції на загальну суму 113076,00 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною серії 03ААТ № 115 та видатковою накладною № 17/09.

15.11.2013р. позивач листом № 347 повторно повідомив відповідача про необхідність сплати боргу за товар у сумі 100 000,00 грн. та про необхідність відвантаження товару зі складу, який отримано відповідачем 21.11.2013р.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.525 Цивільного кодексу України).

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 4 статті 690 Цивільного кодексу України якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем не було надано доказів сплати за товар у повному обсязі , сума заборгованості в розмірі 100 000,00 грн. не спростована відповідачем та підтверджується матеріалами справи, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач неналежно виконав умови договору поставки, щодо повної оплати за виготовлену продукцію та задовольнили позовну вимогу про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі, якщо строки виконання прийнятих зобов'язань не виконуються, боржник сплачує кредитору неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

Судами попередніх інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що розрахунок зроблений з урахуванням зроблених відповідачем оплат та сум заборгованості, що існували в різні періоди, а також встановлено, що наданий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, тому суди дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 7 105,48 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій перевіривши розрахунки індексу інфляції та 3% річних позивача встановили, що вони відповідають вимогам чинного законодавства, тому дійшли висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 13.08.2013р. по 11.03.2014р. у розмірі 256,01 грн. та 3% річних за період з 13.08.2013р. по 11.03.2014р. у розмірі 1853,42 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до п.7.3. договору якщо строк вивозу готової продукції, встановлений п. 2.1.4. договору, не дотримується, покупець оплачує продавцю послуги за її зберігання, починаючи з наступного дня після закінчення встановленого строку, з розрахунку 0,5% від вартості продукції, що зберігається, без урахування ПДВ, за кожен день зберігання.

Згідно п.7.4. договору у разі нарахування оплати за зберігання відповідно до п.7.3. договору відвантаження продукції відбувається після оплати покупцем рахунку за зберігання.

Пунктом 6 специфікації № 14 від 17.01.2013р. сторони погодили, що виготовлена продукція зберігається на складі підприємства протягом 15 календарних днів. Після спливу зазначеного терміну вартість послуг за зберігання складає 0,5% від вартості товару за кожен день.

У разі, якщо будь-яке положення договору суперечить положенням специфікації, пріоритет мають положення специфікації. ( п.10.4. Договору).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивач 30.07.2013р. листом №276 відповідно до п.2.2.2. договору, повідомив відповідача про виготовлення продукції, та відповідно до п.6 специфікації мав право нарахування оплати за зберігання продукції, що починається зі спливом 15 днів з дня отримання відповідачем факсу, тобто з 15.08.2013р.

Отже, встановивши, що нарахування плати за зберігання готової продукції передбачено умовами договору та специфікації, така умова не суперечить вимогам чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги в частині стягнення плати за зберігання готової продукції в сумі 174 110,73 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.4 3 , 4 7 , 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятого рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування".

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 ,111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод підйомно-транспортного устаткування" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.08.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 19.05.2014 року у справі №922/987/14 залишити без змін.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко