Рішення

від 21.05.2014 по справі 904/2936/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.05.14 Справа № 904/2936/13

За позовом Виробничо-торгівельного приватного унітарного підприємства "Стальпроект", Республіка Білорусь, м. Мінск

до Закритого акціонерного товариства "Орджонікідзевский рудоремонтний завод", м. Орджонікідзе, Дніпропетровська область, Україна

третя особа-1: Приватне унітарне підприємство "Інфосеть", Республіка Білорусь, м. Мінськ

третя особа-2: Відкрите акціонерне товариство «Могільовський завод «Строммашина», Республіка Білорусь, м. Могільов

про стягнення 248 675 рублів РФ пені, 122 500 рублів РФ штрафу, 1 275 000 рублів РФ упущеної вигоди

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Ніколаєв О.О. - представник за дов. б/н від 03.01.2014

від відповідача: Сидоренко А.А. - представник за дов. від 26.03.2014 № 142

Гетьман І.Г. - представник за дов. від 10.12.2013 № 807

від третьої особи-1: Ніколаєв О.О. - представник за дов. від 03.01.2014 б/н

від третьої особи-2: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Виробничо-торгівельне приватне унітарне підприємство "Стальпроект" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Закритого акціонерного товариства "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" про стягнення пені у розмірі 248 675 рублів РФ, штрафу у розмірі 122 500 рублів РФ, упущеної вигоди в розмірі 1 275 000 рублів РФ.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом № 6-п від 31.01.2011.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2013 порушено провадження у справі та її розгляд, відповідно до положень Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, призначено на 14.10.2013. Провадження у справі зупинено до 14.10.2013.

09.10.2013 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 07.10.2013 № 667, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до п. 9.4 контракту № 6-п від 31.01.2011, якщо сторони дійдуть згоди щодо двостороннього розриву даного контракту, сторони звільняються від відповідальності передбаченої розділом 9. При цьому жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншій можливих збитків та притягнення останньої до іншої відповідальності. Позивач у додатковій угоді № 2 від 15.09.2011 ініціював розрив контракту № 6-п від 31.01.2011. Дана угода вступила в силу 22.12.2011. Таким чином, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на вимогу стягнення пені, штрафу та упущеної вигоди.

Позивач, додатковою угодою від 15.09.2011, відмовився від поставки товару, а відповідно до повідомлень № 12 від 11.11.2011 та № 15 від 12.12.2011, відповідач мав зобов'язання перед ПУП "Інфосеть" щодо поставки венця зубчатого ОШ 1600/110.18.04.000 до 12.12.2011. Таким чином, на думку відповідача, позивач не виконав умови ч. 4 ст. 623 ГК України, а саме, не довів належними доказами прийняті їм заходи, щодо отримання недоотриманого прибутку (упущеної вигоди).

Також, у відзиві, відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені та штрафу після спливу строку позовної давності, щодо неустойки, встановлений законодавством України тривалістю в один рік.

В зв'язку із проходженням суддею Ярошенко В.І. з 14.10.2013 до 25.10.2013 підготовки суддів господарських судів, призначених на посаду судді вперше, в Національній школі суддів України в місті Києві, відповідно до розпорядження № 433 від 10.10.2013, судове засідання призначене на 14.10.2013 не відбулося.

Ухвалою від 28.10.2013 розгляд справи призначено на 25.11.2013.

30.10.2013 через канцелярію господарського суду від позивача надійшла заява від 24.10.2013 вих. № 2410/01 про доповнення позовної заяви у справі № 904/2936/13, в якій він зазначає, що ним було здійснено усі заходи щодо отримання прибутку шляхом укладання договору з ПУП "Інфосеть" на поставку виробу, яке у свою чергу уклало договір ВАТ "Могільовський завод "Строммашина" на поставку того ж самого виробу. Також, позивач зазначає, що винні дії відповідача полягають у наступному: позивач мав поставити ПУП "Інфосеть" виріб до 26.01.2011, згідно договору від 10.01.2011, ПУП "Інфосеть" мало поставити даний виріб ВАТ "Могільовський завод "Строммашина", однак, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання згідно контракту № 6-п від 31.01.2013, позивач поніс збитки у вигляді упущеної вигоди, яку він мав би отримати від продажу даного виробу ПУП "Інфосеть"

25.11.2013 від відповідача надійшло клопотання, в якому він просить суд витребувати в Приватного унітарного підприємства "Інфосеть" документи згідно переліку.

25.11.2013 позивач подав до суду клопотання про залучення документів до матеріалів справи, яке було задоволено судом.

Ухвалою від 25.11.2013 залучено до участі у справі Приватне унітарне підприємство "Інфосеть" та Відкрите акціонерне товариство "Могільовський завод "Строммашина" у якості третіх осіб-1, 2, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

У зв'язку з залученням до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, та необхідністю витребування нових доказів, а також, беручи до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави та відповідно з положеннями Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, господарський суд відклав розгляд справи на 10.03.2014 та зупинив провадження у справі до 10.03.2014.

Ухвалою господарського суду від 10.02.2014 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.04.2014 та зупинено провадження у справі до 07.04.2014.

07.04.2014 через канцелярію господарського суду від відповідача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

07.04.2014 від представника третьої особи-1 надійшли до суду пояснення у справі від 04.04.2014 № 0404/2014.

07.04.2014 до суду були надані пояснення третьої особи-2 від 07.03.2014 № 22/136у, в яких зазначено, що між ПУП "Інфосеть" та ВАТ "Могільовський завод "Строммашина" було укладено договір № 2601/01-П від 26.01.2011 щодо поставки вінця зубчатого ОШ 1600/110.18.04.000, поставка якого, згідно даного договору, була передбачено у строк до 16.06.2011. Оскільки ПУП "Інфосеть" не виконало своїх зобов'язань з поставки виробу, ВАТ "Могільовський завод "Строммашина" у вересні 2011 року розірвало договір поставки з ПУП "Інфосеть" та уклало з відповідачем 07.09.2011 договір з № 72-п на виготовлення та поставку виробу.

Ухвалою від 07.04.2014 розгляд справи було відкладено на 19.05.2014.

У судовому засіданні 19.05.2014, за ініціативою суду відповідно до ч. 6 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України, здійснювався запис судової справи № 904/2936/13 за допомогою технічних засобів, а саме: автоматизованої системи "Документообіг господарських судів". Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер №1001176RB17483.

У судовому засіданні 19.05.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин першої та третьої ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" (далі - Закон) цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, визначення застосовуваного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Оскільки сторонами у контракті не обрано право, за яким може регулюватися його зміст, то до спірних відносин застосовується право держави, у якій знаходиться сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту контракту. Зі змісту позовних вимог вбачається, що у даній справі такою стороною є продавець. Отже, правом, яке регулює відносини між позивачем та відповідачем, є право України.

31.01.2011 між Приватним унітарним підприємством "Стальпроект" (далі - позивач, покупець) та Закритим акціонерним товариством "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" (далі - відповідач, постачальник) було укладено контракт № 6-п (далі - контракт).

Додатковою угодою від 20.07.2011 до контракту сторони погодили у преамбулі та у тексті договору найменування Закрите акціонерне товариство "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" у всіх випадках змінити на Приватне акціонерне товариство "Орджонікідзевський рудоремонтний завод" (арк. с. 14. том 1).

Відповідно до п. 1.1 контракту постачальник зобов'язується виготовити й поставити, а покупець прийняти та оплатити запасні частини до гірничорудного обладнання (далі - запасні частини) згідно умов даного контракту та додатків (специфікацій). Специфікація складається із зазначенням найменування, кількості, ваги, ціни, суми, строків й умов поставки й місця призначення. Поставка запасних частин згідно цього контракту здійснюється у відповідності з вимогами "Інкотермс-2000" у діючій редакції. Усі специфікації й додатки до контракту, підписані уповноваженими особами сторін, є невід'ємною часиною цього контракту.

Згідно з п. 2.1 контракту ціна на запасні частини, що постачаються, встановлюється у російських рублях, зазначених у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього контракту. Ціна включає в себе вартість запасних частин, тари, підставки, упаковки, маркування, навантаження, митні витрати, банківські комісії по переведенню грошових коштів, а також податки, що стягуються на території України.

Загальна вартість контракту складається з сум, що визначаються специфікаціями, що є невід'ємною частиною цього контракту, й орієнтовно складає 1225000 російських рублів (п. 2.2 контракту).

Пунктами 3.1, 3.2 контракту передбачено, що постачальник здійснює поставки на умовах FCA м. Орджонікідзе автомобільним транспортом. Строк поставки зазначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього контракту.

Покупець перераховує на рахунок постачальника вільним переводом аванс у розмірі зазначеному у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього контракту (п. 4.2 контракту).

Специфікацією № 1 від 31.01.2011 до контракту № 6-п від 31.01.2011 сторони погодили поставку венця зубчатого (креслення 110.18.04.000сб) у кількості 1 шт., вартістю 1225000 рублів РФ. Умови оплати: 50 % передплата шляхом перерахування грошових коштів на р/р постачальника протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення рахунку, 50% - після повідомлення про готовність продукції, але у будь-якому випадку до відвантаження її покупцю. Строк виготовлення: 115 днів з моменту надходження передплати (арк. с. 13, том 1).

Розділом 11 контракту встановлено, що постачальник та покупець приймуть усі заходи для врегулювання спорів та розбіжностей, які можуть виникнути з цього контракту або у зв'язку з ним, шляхом переговорів. Якщо таке урегулювання стає неможливим, й сторонам не вдалось досягти згоди протягом 30 днів, спори передаються на розгляд господарського суду за місцем знаходження відповідача.

Цей контракт діє з моменту підписання та до 31 грудня 2011 року (п. 13.1 контракту).

На виконання умов контракту, 08.02.2011 позивач здійснив передплату відповідачу у розмірі 625000 рублів РФ відповідно до платіжного доручення № 6 від 08.02.011. Після чого, 06.04.2011 перерахував відповідачу 600000 рублів РФ, відповідно до платіжного доручення № 19 від 06.04.2011 (арк. с. 5-9, том 3).

Як зазначає позивач, відповідач, на підставі специфікації № 1 до контракту, повинен був поставити йому запасну частини у строк до 07.07.2011.

Відповідач у строк до 07.07.2011 запасну частину позивачу не поставив, у зв'язку з чим 15.09.2011 між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до контракту від 31.01.2011 № 6-п, яка була підписана 22.12.2011. Даною додатковою угодою сторони погодили, що у зв'язку з обставинами, які виникли, й на підставі досягнутих усних домовленостей, постачальник повертає покупцю суму передплати у розмірі 1225000 російських рублів, шляхом банківського переказу на рахунок покупця протягом 7 банківських днів з моменту підписання цієї угоди. Після повернення грошових коштів, контракт № 6-п від 31.01.2011 та специфікацію від 31.01.2011 вважати розірваними (арк. с. 15, том 1).

27.12.2011 відповідач перерахував позивачу суму передплати у розмірі 1225000 рублів РФ, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 11 та меморіальним ордером від 27.12.2011 № 178 (арк. с. 24-25, том 1).

У зв'язку з порушенням відповідачем строків поставки запасної частини, передбачених специфікацією № 1 до контракту, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 248675 рублів РФ за період з 08.06.2011 по 27.12.2011 та штраф у розмірі 122500 рублів РФ.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 9.2 контракту передбачено, що при затримці поставки з вини постачальника, покупець має право пред'явити пеню у розмірі 0, 1 % від суми недопоставлених запасних частин за кожен день прострочки.

У випадку зриву строків поставки більш, ніж на 45 діб від зазначених у додатках, покупець має право відмовитись від поставки, а постачальник зобов'язується повернути покупцю усі раніше перераховані грошові кошти й сплатити штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару (п. 9.3 контракту).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування штрафу та пені, зазначає наступне.

Оскільки 08.02.2011 позивачем здійснено передплату у розмірі 625000 рублів РФ, то, згідно умов специфікації № 1 до контракту, відповідач повинен був виготовити запасну частину протягом 115 днів, тобто у строк до 03.06.2011 включно.

Отже, прострочення поставки товару у відповідача почалось з 04.06.2011.

Відповідно до п. 1.12. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17 грудня 2013 року встановлено, що з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.

Таким чином, з урахування вимог ст. 232 ГК України та, приймаючи до уваги, визначений позивачем період прострочення, а саме з 08.06.2011 по 27.12.2011, судом встановлено наступний період нарахування пені - з 08.06.2011 по 03.12.2011.

Господарський суд не приймає до уваги посилання позивача, на ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів" при здійсненні нарахування пені, з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Організації Об'єднаних Націй "Про договори міжнародної купівлі-продажу" від 11.04.1980 (далі - Конвенція) вона застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться у різних державах.

Згідно зі ст. 78 Конвенції якщо сторона допустила прострочку у виплаті ціни або іншої суми, інша сторона має право на проценти з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі ст. 74.

Зі змісту ст. 78 Конвенції вбачається, що дана стаття регулює можливість нарахування процентів від простроченої суми, а не пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штраом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежновиконаного зобов'язання.

Також, відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає про необхідність застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та штрафу, встановленої, відповідно до ст. 257 ЦК України, тривалістю в один рік.

Однак, враховуючи положення ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", у спірних правовідносинах, а саме у питанні щодо застосування строку позовної давності, слід керуватися положеннями Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів від 14.06.1974 (далі - Конвенція про позовну давність).

Відповідно до ст. 8 Конвенції про позовну давність строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

Отже, враховуючи викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 219275 рублів РФ за період з 08.06.2011 по 03.12.2011.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 122500 рублів РФ, господарський суд, перевіривши правильність її нарахування, задовольняє дану вимогу у повному обсязі.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 1225000 рублів РФ упущеної вигоди.

Дану позовну вимог позивач обґрунтовує наступними обставинами.

10.01.2011 між позивачем та Приватним унітарним підприємством "Інфосеть" (далі- третя особа-1) було укладено договір поставки № 1705/11П (арк. с. 26-27, том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору № 1705/11П позивач зобов'язався поставити, а третя особа-1 прийняти та оплатити вінець зубчатий ОШ 1600/110.18.04.000 СБ, РФ у кількості 1 шт., вартістю 288000000 білоруських рублів.

Згідно з п. 3.1 договору № 1705/11П позивач зобов'язаний поставити товар не пізніше 30.06.2011.

26.01.2011 між Відкритим акціонерним товариством "Могільовський завод "Строммашина" (далі - третя особа-2) та третьою особо-1 був укладений договір поставки № 2601/01-П, відповідно до умов якого, третя особа-1 повинна була поставити третій особі-2 вінець зубчатий ОШ 1600/110.18.04.000 СБ, РФ у кількості 1 шт., вартістю 250000000 білоруських рублів. Поставка товарів - протягом 140 календарних днів з дати підписання договору.

Як зазначає позивач, за договором поставки № 1705/11П він мав зобов'язання перед третьою особою-1 щодо поставки товару, не пізніше 30.06.2011 виробити вінець зубчатий ОШ 1600/110.18.04.000.

07.09.2011 між відповідачем та третьою особою-2 було укладено контракт № 72-п, відповідно до умов якого відповідач зобов'язаний виготовити та поставити, а третя особа-2 прийняти та оплатити запасні частини до гірничорудного обладнання (далі - запасні частини) згідно з умовами даного контракту і додатків (специфікацій). Загальна сума контракту № 72-п від 07.09.2011 - 2500000 російських рублів.

Позивач зазначає, що відповідач, уклавши контракт № 72-п з третьою особою-2 щодо виготовлення та поставки вінця зубчатого ОШ 1600/110.18.04.000 позбавив його можливості отримати прибуток, який визначає як різницю між договірною ціною контракту № 6-п від 31.01.2011 (1225000 рублів РФ) та ціною контракту № 72-п від 07.09.2011 (2500000 рублів РФ), а саме 1225000 рублів РФ.

Відповідно до ст. 74 Конвенції збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати.

Згідно із ст. 75 Конвенції якщо договір розірвано і якщо розумним чином і в розумний строк після розірвання покупець купив товар на заміну чи продавець перепродав товар, сторона, що вимагає відшкодування збитків, може стягнути різницю між договірною ціною й ціною, встановленою поза угодою, а також будь-які додаткові збитки, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Згідно з приписами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювана шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи позивача, що з вини відповідача був розірваний договір № 1705/11П від 10.01.2011, укладений між позивачем та третьою особою-1 на поставку останньому до 30.06.2011 товарів на загальну суму 288000000 білоруських рублів, і договір поставки № 2601/01-П від 26.01.2011, укладений між третьою особою-1 та третьою особою-2 на поставку товару в сумі 300000000 білоруських рублів до 14.06.2011, не приймаються судом до уваги, оскільки позивач не довів належними доказами зв'язок між договорами поставки № 1705/11П від 10.01.2011 та № 2601/01-П від 26.01.2011, з контрактом № 6-П віл 31.01.2011, укладеним між позивачем та відповідачем.

Крім того, до матеріалів справи залучено лист від 12.09.2011 № 13/7012 від третьої особи-2 до третьої особи-1, в якому остання відмовляється від своїх зобовязань за договором поставки № 26-01/01-п від 21.06.2011 (арк. с. 171, том 1).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Глава 50 ЦК України визначає підстави припинення зобов'язання.

Лист від 12.09.2011 № 13/7012 не є належним доказом припинення зобов'язань згідно договору поставки № 26.01/01-п від 26.01.2011, укладеного між третьою особою-2 та третьою особою-1.

Інших доказів припинення зобов'язання по вищезазначеному договору позивачем не надано.

Позивач ініціював розірвання контракту № 6-п від 31.01.2011 і направив відповідачу додаткову угоду № 2 від 15.09.2011 про розірвання контракту № 6-п і специфікації № 1 від 31.01.2011, в якій містилась вимога повернути суму перерахованої позивачем передоплати в розмірі 1225000 рублів РФ протягом семи днів з моменту підписання даної додаткової угоди. Додаткову угоду № 2 від 15.09.2011 було підписано 22.12.2011 відповідачем і відправлено позивачу, суму передоплати в розмірі 1225000 рублів РФ було повернуто позивачу 27.12.2012.

Згідно п. 9.4 контракту № 6-п від 31.01.2011, якщо сторони дійдуть згоди щодо двостороннього розриву даного контракту, сторони звільняються від відповідальності передбаченої розділом 9. При цьому жодна із сторін не буде мати права на відшкодування іншій можливих збитків та притягнення останньої до іншої відповідальності. Позивач у додатковій угоді № 2 від 15.09.2011 ініціював розрив контракту № 6-п від 31.01.2011 і специфікації № 1, яка набула чинності 22.12.2011.

Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Позивачем при визначенні реальності неодержаних доходів не наведено жодних доказів вжиття ним заходів, для їх одержання у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови, що виключає підстави для задоволення зустрічного позову.

Враховуючи зазначені вище обставини, а також те, що договір № 6-п від 31.01.2011 був розірваний за згодою сторін, господарський суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування такої міри відповідальності до відповідача, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а саме причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та розміром завданих збитків, оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів прямого та безпосереднього причинного зв'язку між порушенням відповідачем контракту від 31.01.2011 № 6-п та стягнення суми 1275000 російських рублів.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 443, 16 грн.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 № 5515-VI з грудня 2013 встановлена мінімальна заробітна плата у розмірі 1 218 грн. Відповідно до п. п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Отже, відповідно до вказаних вище вимог, позивач повинен був сплатити суму судового збору у сумі 8382, 98 грн.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, зайво сплачений судовий збір у розмірі 451, 43 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 4, 22, 33-34, 49, 82-85, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства " Орджонікідзевський рудоремонтний завод" (53300, Україна, Дніпропетровська область, м. Орджонікідзе, вул. Г.Тикви, буд. 3, код ЄДРПОУ 30866547) на користь Виробничо-торгівельного приватного унітарного підприємства "Стальпроект" (220101, Республіка Білорусь, м. Мінськ, пр. Рокоссовського, буд. 166 а, прим. 7, ЗКПО 37684849, УНП 190686636) пеню у розмірі 219275 рублів РФ (двісті дев'ятнадцять тисяч двісті сімдесят п'ять рублів РФ), штраф у розмірі 122500 рублів РФ (сто двадцять дві тисячі п'ятсот рублів РФ) та 443, 16 грн. (чотириста сорок три грн. 16 к.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", видати ухвалу про повернення Виробничо-торгівельному приватному унітарному підприємству "Стальпроект" (220101, Республіка Білорусь, м. Мінськ, пр. Рокоссовського, буд. 166 а, прим. 7, ЗКПО 37684849, УНП 190686636) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого судового збору у розмірі 451, 43 грн. (чотириста п'ятдесят одна грн. 43 к.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 26.05.2014

Суддя В.І. Ярошенко