Рішення

від 20.05.2014 по справі 910/4009/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/4009/14 20.05.14 Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "А.М.В."

до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

приватне підприємство "Автолюкс-2000"

ОСОБА_1

про визнання недійсним п.3, 4, 5 договору про внесення змін №04-02-08/130 від 14.05.2012 року до кредитного договору №04-02-08/218 від 20.05.2011 року

Представники сторін:

від позивача: Зозуля Т.М. - представник за довіреністю № б/н від 13.01.2014 року;

від відповідача: Рухлін І.О. - представник за довіреністю № 09-32/1561 від 19.12.2012 року;

від третьої особи 1: Зозуля Т.М. - представник за довіреністю б/н від 13.01.2014 року;

від третьої особи 2: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 1146 від 17.08.2012 року.

встановив:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "А.М.В." до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про визнання недійсним п.3, 4, 5 договору про внесення змін №04-02-08/130 від 14.05.2012 року до кредитного договору №04-02-08/218 від 20.05.2011 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20.05.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладений кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 04-02-08/218.

14.05.2012 року між сторонами укладений договір про внесення змін № 04-02-08/130 до кредитного договору.

Оскільки, зобов'язання передбачене п.п.3,4,5 додаткової угоди створила обов'язок для третьої особи 2 , тому позивач звернувся в суд з вимогою про визнання недійсними п. 3, 4, 5 договору про внесення змін №04-02-08/130 від 14.05.2012р. до кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №04-02-08/218 від 20.05.2011 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.03.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 07.04.2014 року.

В судовому засіданні 07.04.2014 року оголошено перерву до 12.05.2014 року.

12.05.2014 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 12.05.2014 року представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12.05.2014 року суд задовольнив клопотання сторін про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 12.05.2014 року оголошено перерву до 20.05.2014 року.

В судовому засіданні 20.05.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи 1 позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник третьої особи 2 позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

20.05.2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» (позичальник) та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (банк) укладений кредитний договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 04-02-08/218 , відповідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі 825 000 , 00 доларів США на умовах встановлених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

Проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачується позичальником , виходячи із встановленої процентної ставки у розмірі 10,5 процентів річних в доларах США (п.3.2 кредитного договору) .

Відповідно до п.3.5 кредитного договору , у випадку порушення позичальником встановленого п.п. 2.1. 2.2 цього договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 14 (чотирнадцять) процентів річних, яка нараховується на суму простроченого кредиту, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.4 цього договору.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, виконання зобов'язання за кредитним договором забезпечувались такими засобами забезпечення виконання зобов'язань:

- договором поруки № 04-02-08/221 віл 20.05.2011 року, укладеним між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор) та приватним підприємством «Автолюкс-2000» (поручитель),

- договором поруки № 04-02-08/222 від 20.05.2011 року укладеним між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель),

- договором іпотеки з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя № 04-02-08/219 укладеним між публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор) та ОСОБА_1 (іпотекодавець).

Відповідно до п. 1.2 договору іпотеки, предметом іпотеки є комплекс, приймально-заготівельний пункт: - адміністративне приміщення; заготівельний пункт; об'єкти інфраструктури, загальною площею 2 680,3 кв.м.. що складається з адміністративного приміщення загальною площею 948,4 кв.м. (літера А1), заготівельного пункту загальною площею 1731,9 кв.м (літера А2) та об'єктів інфраструктури і розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності, згідно рішення Сніжнянського міського суду Донецької області від 05 травня 2010 року по справі №2-1828/2010 зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно комунальним підприємством Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» номер запису 11, ст..149 в книзі 4, згідно витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №26209134 від 25.05.2010; витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» №29750032 від 21.04.2011р. (п.1.3 договору іпотеки).

Після укладення договору іпотеки ОСОБА_1 здійснив перебудову предмету іпотеки, добудувавши магазин-офіс загальною площею 261,5 кв.м. та 18.12.2012 року отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно .

14.05.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено договір про внесення змін № 04-02-08/130 до кредитного договору.

Пунктом 3 договору про внесення змін, доповнено розділ 4 «Права та обов'язки сторін» п. 4.2.11. виклавши його в наступній редакції:

«п.4.2.11 позичальник зобов'язується оформити в іпотеку 2-х поверхову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до 15.08.2012 року.»

Пунктом 4 договору про внесення змін, доповнено п. 4.3.4 розділу 4 «Права та обов'язки сторін» абзацом 9, виклавши його в наступній редакції:

«п.4.3.4 абзац 9 не оформлення позичальником в іпотеку 2-х поверхової будівлі адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до 15.08.2012року.»

Пунктом 5 договору про внесення змін, доповнено п. 4.3.9 розділу 4 «Права та обов'язки сторін» 2 абзацом, виклавши його в наступній редакції:

«п. 4.3.9. 2 абзац у випадку невиконання відкладальної умови по оформленню в іпотеку 2-х поверхової адміністративної будівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 до 15.08.2012 року, встановити автоматичне підвищення процентної ставки на 3% з 16.08.2012 року».

З матеріалів справи вбачається, що листом № 116-00-30К/10 від 14.02.2013 р. відповідач проінформував позивача про те, що у зв'язку з невиконанням позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором, відповідно до п. 3.5 кредитного договору банк встановив процентну ставку на прострочену суму заборгованості за кредитом в розмірі 14 % річних, а також додатково збільшив цю ставку на 3 % за порушення умов кредитного договору .

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. ч. 1 - 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з статті 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Тобто, не можна без згоди особи покласти на неї обов'язок вчинити якусь дію або утриматися від вчинення такої дії.

Відповідно до ч. 2 статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Згідно з ч. 1 статті 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Оскільки, предмет іпотеки на праві власності належить ОСОБА_1, тому фактично зобов'язання передбачене п.3, 4, 5 договору про внесення змін створило обов'язок саме для третьої особи 2, а не позивача, що суперечить ч.1 статті 511 ЦК України.

Згідно з абз. 4 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11 (далі - Постанова № 11) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з п. 2.5.1. Постанови № 11 визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Відповідно до п. 2.11 Постанови № 11 за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною.

Таким чином, суд прийшов до висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо визнання недійсними пункти 3, 4, 5 договору про внесення змін №04-02-08/130 від 14.05.2012 року до кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №04-02-08/218 від 20.05.2011 року підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними пункти 3, 4, 5 договору про внесення змін №04-02-08/130 від 14.05.2012 року до кредитного договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії №04-02-08/218 від 20.05.2011 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, провулок Шевченка, будинок 12; ідентифікаційний код: 00039002) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «А.М.В.» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Робкорівська, будинок 21, код ЄДРПОУ 32103994) судовий збір в розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 29.05.2014 року.

Суддя С.М.Мудрий