Постанова

від 26.05.2014 по справі 826/4091/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 травня 2014 року 08 год. 47 хв. № 826/4091/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 09 грудня 2013 року № 0001141701, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 грудня 2013 року № 0001141701.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки Акта ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 22.11.2013р. №64/26-55-17-01-2614211937, складеного за результатами проведення документальної позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог чинного податкового законодавства з питань оподаткування Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) за період з 01.06.2012р. по 30.11.2012р., документально та нормативно не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що позиція податкового органу щодо нереальності (нікчемності) господарських правочинів, укладеного між ФОП ОСОБА_1 і ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкер Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг» фактично ґрунтується на неналежних доказах - актах інших податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків. Натомість, реальність спірних фінансово-господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином складеними первинними і розрахунковими документами, та безпосередньо пов'язанні із господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 Крім того, в періоди укладення та виконання вказаних договорів всі їх Сторони (тобто Постачальник і Замовник) були зареєстровані як суб'єкти господарської діяльності та платники податку на додану вартість. Що ж до віднесення відповідачем зазначених вище договорів поставки до правочинів, що порушують публічний порядок, а тому й до нікчемних правочинів, напряму суперечить змісту норми ст. 228 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення б/н від 13.05.2014р., додаткові документи. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування ФОП ОСОБА_1 за період з 01.06.2012р. по 31.11.2012р., за результатами якої складений Акт від 22.11.2013р. №64/26-55-17-01-2614211937. Згідно висновків цього Акта перевірки ФОП ОСОБА_1 допустив порушення наступних норм податкового законодавства України: п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період, що перевірявся в сумі 14992,00 грн. На думку відповідача, висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а саме: Акті ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 04.03.2013р. № 224/22.5-07/32307992 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Евіт» (код ЄДРПОУ 32307992) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.», Акті ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 01.03.2013р. № 213/22-6/35963228 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецтехнопласт» (код ЄДРПОУ 35963228) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.01.2013р.», Акті ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС від 04.03.2013р. № 217/22.1-07/35590851 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Анкет Про Україна» (код ЄДРПОУ 35590851) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.» та Акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 11.10.2013р. № 385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» (код ЄДРПОУ 35791183) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік».

В судовому засіданні по справі представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

14.05.2014р. в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що протягом періоду з 11.11.2013р. по 15.11.2013р. згідно з нормами пп. 78.1.1 , 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, на підставі наказу ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.10.2013р. № 2055, працівником податкового органу проведена позапланова невиїзна документальна перевірка дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування ФОП ОСОБА_1 за період з 01.06.2012р. по 30.11.2012р.), за результатами якої складений Акт від 22.11.2013р. № 64/26-55-17-01-2614211937 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення вказаної документальної перевірки за результатами аналізу даних АІС «Податковий блок», картки особового рахунку платника, податкових, видаткових накладних, договорів, платіжних доручень встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у період, що перевірявся мав взаємовідносини з наступним постачальниками - ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг». За результатами фінансово-господарських відносин з названими суб'єктами господарювання позивачем до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, була віднесена сума податку на додану вартість в розмірі 14 992, 00 грн.

При цьому, під час дослідження економіко-правового статусу контрагентів позивача - ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг» працівником відповідача була встановлена відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків. Так, під час зазначеної перевірки, на підставі актів у Оболонському районі м. Києва ДПС від 04.03.2013р. № 224/22.5-07/32307992 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Евіт» (код ЄДРПОУ 32307992) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.», від 01.03.2013р. № 213/22-6/35963228 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Спецтехнопласт» (код ЄДРПОУ 35963228) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.01.2013р.», від 04.03.2013р. № 217/22.1-07/35590851 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Анкет Про Україна» (код ЄДРПОУ 35590851) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.» та Акті ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС від 11.10.2013р. № 385/3-22-08-35791183 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Техно-Торг» (код ЄДРПОУ 35791183) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за 2012 рік» не доведена реальність операцій між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна», ТОВ «Техно-Торг», не підтверджена реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, виробничо-складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобі), які економічно необхідні для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності названих господарюючих суб'єктів.

Оскільки реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами відсутня, на думку податкового органу, а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, у ФОП ОСОБА_1 не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, а тому останнє є вигодотранспортуючим суб'єктом (транзитером) - суб'єктом господарювання платником ПДВ, що здійснює посередницьку функцію між вигодоформуючими суб'єктами (ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг») та вигодонабувачем (ФОП ОСОБА_1).

В розділі «Висновок» Акта перевірки від 22.11.2013р. № 64/26-55-17-01-2614211937 перевіряючий встановив порушення ФОП ОСОБА_1 наступних норм законодавства України:

- п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження цим суб'єктом господарювання податкових зобов'язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період, що перевірявся в сумі 14 992, 00 грн.

09.12.2013р. ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 22.11.2013р. № 64/26-55-17-01-2614211937 прийняла спірне податкове повідомлення-рішення (форми «Р») за № 0001141701, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначило ФОП ОСОБА_1 суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 487, 00 грн., в т.ч. 14 992, 00 грн. - основний платіж, 74 96, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), «податковий кредит» - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року)(далі - Порядок) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Одночасно відповідно до положень п. 6.3 цього Порядку не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце . Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. (п. 2.2 Положення).

Згідно з п. 2.3 Положення первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

В силу п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (п. 1.3 Положення).

Аналіз викладених норм свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 13.06.2012р. між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) і ПП «Евіт» (Постачальник), в особі директора Третяк Ю.П., було укладено письмовий договір купівлі - продажу №1306-1/Е, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність, а Замовник прийняти та оплатити на умовах цього договору книги та журнали (далі товар), асортимент, кількість і ціна якого викладені в рахунках - фактурах і накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) за вказаним Договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- договору купівлі - продажу від 13.06.2012р. за № 1306-1/Е;

- накладних № 00001 від 13.06.2012р. на суму 82117, 73 грн. (в т.ч. ПДВ 13686,29 грн.), № 1109/1 від 11.09.2012р. на суму 47446, 01 грн. (в т.ч. ПДВ 7907, 67 грн.), №2510/1 від 25.10.2012р. на суму 10016, 36 грн. (в т.ч. ПДВ 1669, 40 грн.);

- податкових накладних від 13.06.2012р. № 1 на суму 82117,73 грн. (в т.ч. ПДВ 13686, 29 грн.), від 11.09.2012р. №5 на суму 47446, 01 грн. (в т.ч. ПДВ 7907,67 грн.), від 25.10.2012р. №39 на суму 10016,36 грн. (в т.ч. ПДВ 1669,40 грн.), виписаних вказаним контрагентом на користь ФОП ОСОБА_1;

- платіжних доручень №2206/1 від 22.06.2012р. на суму 82117,73 грн., №1309 від 13.09.2012р. на суму 47446,01 грн., №2910/1 від 29.10.2012р. на суму 10016,36 грн. та виписок з банку за відповідні дати на підтвердження проведення перерахування грошових коштів за отриманий товар.

Крім того, аналогічні договори купівлі - продажу були укладені 23.07.2012 року між позивачем (Замовником) та ТОВ «Спецтехнопласт» (Постачальником), в особі директора Себало Ю.В., №2307-1/С та 27.09.2012р. між позивачем (Замовником) та ТОВ «Анкер Про Україна» (Постачальником), в особі директора Антоненко О.А. №2709-1/А.

На підтвердження факту виконання Сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) за вказаними Договорами позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів:

- договору купівлі - продажу від 23.07.2012р. за № 2307-1/С;

- договору купівлі - продажу від 27.09.2012р. за №2307-1/С;

- накладних № 2607/1 від 26.07.2012р. на суму 41823,41 грн. (в т.ч. ПДВ 6970,57 грн.), № 2109/1 від 21.09.2012р. на суму 40116,84 грн. (в т.ч. ПДВ 6686,14 грн.), №1911/1 від 19.11.2012р. на суму 26064,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4344,00 грн.), №2709/1 від 27.09.2012р. на суму 33665,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5610,83 грн.);

- податкових накладних від 26.07.2012р. №21 на суму 41823,41 грн. (в т.ч. ПДВ 6970,57 грн.), від 21.09.2012р. №28 на суму 40116,84 грн. (в т.ч. ПДВ 6686,14 грн.), від 19.11.2012р. №70 на суму 26064,00 грн. (в т.ч. ПДВ 4344,00 грн.), від 27.09.2012р. №1 на суму 33665,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5610,83 грн.), виписаних вказаними контрагентами на користь ФОП ОСОБА_1;

- платіжних доручень №3107/1 від 31.07.2012р. на суму 41823,41 грн., №2409/1 від 24.09.2012р. на суму 40116,84 грн., №2011/5 від 20.11.2012р. на суму 26064,00 грн., №0412/6 від 04.12.2012р. на суму 33665,00 грн. та виписок з банку за відповідні дати на підтвердження проведення перерахування грошових коштів за отриманий товар.

Також, у період, що перевірявся податковим органом між позивачем та ТОВ «Техно-Торг» існували договірні відносини щодо придбання монітору 23" LG Electronscs IPS234T-PN.

На підтвердження отримання придбаного товару та проведення за нього розрахунків, позивачем надано суду оригінали та копії:

- видаткової накладної №24761 від 30.08.2012р. на суму 1601,60 грн. (в т.ч. ПДВ 266,93 грн.);

- податкової накладної від 30.08.2012р. №3978 на суму 1601,60 грн. (в т.ч. ПДВ 266,93 грн.);

- платіжного доручення 3008/1 від 30.08.2012р. на суму 1601,60 грн. та виписки з банку за 30.08.2012р. на підтвердження перерахування грошових коштів.

За результатами дослідження вище перелічених первинних суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг» на адресу позивача за результатами поставки товару, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до письмових пояснень ФОП ОСОБА_1 від 16.05.2014р., наданих суду по даній справі, придбання у названих суб'єктів господарювання товарів зумовлене здійсненням господарської діяльності у формі торгівлі науково-технічною літературою, хімічними та біохімічними реактивами для лабораторних досліджень.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ФОП ОСОБА_1 надав суду наступні документи, які підтверджують факт реалізації придбаних у ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг» товарів, економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності:

- копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;

- копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість - позивача;

- копії договорів поставки №1441 від 31.05.2012р. з додатками, укладений між позивачем (Продавцем) та ВАТ «Київмедпрепарат» (Покупцем); купівлі - продажу №36-6 від 25.02.2011р. з додатком, укладений між позивачем (Продавцем) та ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» (Покупцем); №ФГ22-05/12 від 22.05.2012р. з додатками, укладений між позивачем (Постачальником) та ТОВ «Фармекс Груп» (Покупцем); поставки №15-02/1к від 15.02.2013р. з додатками, укладений між позивачем (Постачальником) та ТОВ «Валартин Фарма» (Покупцем); №73-40/12 від 13.02.2012р. з додатком, укладений між позивачем (Продавцем) та ВАТ «Фармак» (Покупцем);

- копії видаткових та податкових накладних, що були виписані позивачем у зв'язку з проведення реалізації товарів, придбаних у ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» та ТОВ «Техно-Торг» іншим суб'єкта господарської діяльності;

- копію договорів оренди №07/4 від 01.07.2012р. та №07/4 від 01.07.2013р., за якими позивач орендує 290,5 кв.м. нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 21 та за якою проводилась господарська діяльність позивачем;.

Аналізуючи зазначені документи, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем отримання ним економічної вигоди внаслідок виконання договорів купівлі - продажу.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у 2012 році, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих суб'єктів господарської діяльності умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих , а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб .

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 22.11.2013р. № 64/26-55-17-01-2614211937 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом Продавця, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Також, у своїй іншій ухвалі від 22.08.2012р. по справі № К/9991/14668/11, Вищий адміністративний суд України, зокрема, вказує на те, що витребування у контрагента документів про державну реєстрацію і реєстрацію платником податків на додану вартість є достатнім доказом розумності дій та обачності підприємства при обранні того чи іншого контрагента.

Крім того, під час розгляду даної справи суд враховує положення ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішення цього суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їх їхніх постачальників є порушенням ст. 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

В ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» і ТОВ «Техно-Торг», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки від 22.11.2013р. № 64/26-55-17-01-2614211937 також відсутні посилання на ухиляння контрагентами позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам названих суб'єктів господарювання за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, відповідачем не надано суду будь-які інші достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення ФОП ОСОБА_1 або його контрагентів - ПП «Евіт», ТОВ «Спецтехнопласт», ПП «Анкет Про Україна» і ТОВ «Техно-Торг», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на додану вартість, застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням - рішенням.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправним та скасування спірного у справі податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 182, 70 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст.ст. 69 - 71, ст. 94, ст.ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 09 грудня 2013 року № 0001141701.

3. Присудити з Державного бюджету на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно .

Суддя О.В. Дегтярьова