Постанова

від 26.05.2014 по справі 910/16861/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа№ 910/16861/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Пашкіної С.А.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Невідомий О.М.

від відповідача - Кузовкін О.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Колективного малого підприємства "Пан і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія

"ВіДі-Страхування"

до Колективного малого підприємства "Пан і Ко"

про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП

в розмірі 33044,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року по справі №910/16861/13 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Колективного малого підприємства "Пан і Ко" на користь Товариства з додатковою відповідальністю "СК "ВіДі-Страхування" основного боргу - 33044,14грн. та судового збору - 1720,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року Колективному малому підприємству "Пан і Ко" відмовлено у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги та повернуто без розгляду, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.04.2014 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2014 року скасовано та справу передано до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 26.05.2014 року.

22 травня 2014 року, через відділ документального забезпечення суду, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

26 травня 2014 року, через відділ документального забезпечення суду, до початку судового засідання, від представника позивача надійшли клопотання про доручення додаткових документів.

В судове засідання 20.01.2014 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

09 червня 2012 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) укладено Договір комплексного добровільного страхування наземного транспорту CLA № 3185 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивачем застраховано майнові інтереси ОСОБА_4 пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням наземного транспортного засобу автомобіля "Сітроен", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від страхових ризиків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 13.12.2012 року трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля, під керуванням ОСОБА_5 та автомобіля "БАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6, в результаті якої транспортні засоби одержали механічні пошкодження.

Відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.01.2013 року по справі № 757/711/13-п ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що спричинило вищезгадану дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі страхового акту № АС-005606 від 25.02.2013 року, рахунку № ЕсеС-007527 від 27.12.2012 року, квитанції № ПН 661665 від 27.12.2012 року, акту виконаних робіт № ЕСЕСА-005559 від 27.12.2012 року та рахунку №ЕСеС-0007536 від 27.12.2012 року виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 33044,14 грн.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 1 с. 1172 Цивільного кодексу України юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно з абз. 7 п. 2, абз. 2 п. 3, п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" № 02-5/215 від 01.04.1994 року, вирішуючи спори, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки, наприклад, зіткненням транспортних засобів, слід виходити з того, що у цьому випадку шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (стаття 1188 Цивільного кодексу України). Отже, за цих обставин обов'язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду. Якщо наявна вина всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, шкода відшкодовується кожним з них залежно від ступеню вини. Якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом.

Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального кодексу України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 Цивільного кодексу України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Як зазначалося вище, постановою Печерського районного суду міста Києва встановлено вину ОСОБА_7

Також, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_7 на момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди не мав права керувати зазначеним транспортним засобом.

Твердження апелянта, що ОСОБА_6 не перебував у трудових відносинах з відповідачем, колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на копію трудової книжки ОСОБА_6, довідки КМП «Пан І Ко», та копією розписки про прийняття звіту КМП «Пан І Ко» до Пенсійного фонду України.

Колегія суддів критично оцінює вищезазначені докази апелянта, оскільки останні не можуть бути належними доказами, в розумінні ст.33 ГПК України, відсутності трудових відносин відповідача з ОСОБА_6

В той же час, з листа Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 053-5355 від 08.07.2013 року, вбачається що станом на 13.12.2012 року, автобусний маршрут №444 надано для обслуговування автомобільному перевізнику Колективному малому підприємству "Пан і Ко".

В протоколі про адміністративне правопорушення АА2 № 303408 від 13.12.2012 року інспектором ДПС зазначено місце роботи ОСОБА_6 - водій маршруту № 444.

Відповідно до постанови про адміністративне правопорушення АА2 №687730 від 31.052013 року ОСОБА_6 керуючи автомобілем БАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на маршруті №444 порушив п.2.1. Правил дорожнього руху, внаслідок чого притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді накладання штрафу.

Також, в матеріалах справи наявна копія подорожнього листа №236449, що підтверджує виконання трудових обов'язків працівника відповідача - ОСОБА_6

Твердження апелянта, що автомобіль БАЗ, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, не належить відповідачу, колегію суддів визнано безпідставним, оскільки згідно з Тимчасовим реєстраційним талоном ДАП № 148010 від 18.03.2010 року транспортний засіб БАЗ д/н НОМЕР_3 належить Колективному малому підприємству "Пан і Ко". Крім того, відповідно до Листа Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Києво-Святошинського району при Управління державної автомобільної інспекції ГУМВС України в Київській області №254 від 23.05.2014 року, тимчасовий реєстраційний талон ДАП № 148010 виданий 18.03.2010 року на Колективне мале підприємство "Пан і Ко", на підставі доручення, терміном на три роки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо заподіяння шкоди працівником відповідача, під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, та про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Колективного малого підприємства "Пан і Ко" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Колективного малого підприємства "Пан і Ко" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2013 року по справі №910/16861/13 - без змін.

Матеріали справи № 910/16861/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.А. Пашкіна

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.05.2014 року