Постанова

від 26.05.2014 по справі 911/118/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа№ 911/118/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Шапрана В.В.

за участю представників:

від позивача - Оліна О.М., довіреність № 03/13 від 16.07.2013;

від відповідача - Веліканов К.С., довіреність № б/н від 31.01.2014,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промпошив" на рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/118/14 (суддя Бацуца В.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" до товариства з обмеженою відповідальністю "Промпошив" про визнання недійсним договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Промпошив" про визнання недійсним договору поруки.

Рішенням господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/118/14 позов задоволено повністю; визнано недійсним договір поруки від 02.04.2013.

При ухваленні рішення по даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність на момент укладення оспорюваного договору у директора позивача необхідного обсягу повноважень.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/118/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Статутом позивача не передбачено обмежень директора в частині укладення будь-яких угод на суму, що не перевищує в гривневому еквіваленті 300 000 доларів США.

В ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання чинності рішенням господарського суду Київської області у справі № 911/1756/14 за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" та Реєстраційної служби Ірпінського міського управління юстиції Київської області про визнання недійсними рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", визнання недійсною нової редакції Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" та скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що обидві справи пов'язані між собою, оскільки у випадку визнання недійсною нової редакції Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", якою передбачено необхідність отримання директором товариства згоди загальних зборів на укладення договорів забезпечення, підстави визнання недійсним договору поруки у даному випадку будуть відповідно відсутні.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Виходячи зі змісту вимог вищезазначеної статті, необхідною передумовою для зупинення провадження у справі мають бути обставини, що унеможливлюють її розгляд по суті заявлених позовних вимог до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Крім того, враховуючи вимоги цієї ж статті, слід зазначити, що висновок суду про наявність підстав для зупинення провадження у справі має ґрунтуватися на встановлених судом обставинах, що підтверджують не тільки пов'язаність справ, але й неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору.

Виходячи із змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, що розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

В даному випадку розгляд справи № 911/1756/14 не впливає на збирання та оцінку доказів у даній справі.

Так, на момент підписання договору поруки, редакція Статуту товариства позивача щодо наявності обмежень повноважень директора на укладення договорів забезпечення, була чинною.

Тому, навіть у випадку визнання недійсною нової редакції Статуту товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", якою передбачено необхідність отримання директором товариства згоди загальних зборів на укладення договорів забезпечення, це не змінює тієї обставини, що на момент укладення оспорюваного договору зазначена редакція статуту була чинною та встановлювала певні обмеження для директора.

Оскільки, на час укладення договору поруки спірна редакція Статуту товариства позивача не була визнана недійсною, обмеження щодо повноважень керівника на укладення договорів забезпечення зберігали свою чинність та їх слід було дотримуватись.

Отже, навіть визнання наразі недійсною нової редакції Статуту позивача не може бути підставою для відмови у визнанні договору поруки недійсним, оскільки не усуває факту перевищення повноважень директором товариства у 2013 році при укладенні цього договору з огляду на обставини чинності Статуту на момент укладення спірного правочину.

Про застосування наведеного підходу і до правових наслідків визнання недійсними рішення загальних зборів про обрання керівника, зазначено в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007 № 04-5/14 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин".

Так, згідно п. 2.17 зазначених Рекомендацій з урахуванням вимог частини третьої статті 92 ЦК України недійсність рішення загальних зборів про обрання керівника господарського товариства не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цим керівником від імені товариства.

Крім цього, Верховний Суд України дотримується тієї позиції (зокрема в постанові від 06.06.2011 по справі №4/105-10), що визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства про надання повноважень особі на підписання договору не може бути підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки не усуває факту законності дій цієї особи по виконанню рішень загальних зборів.

Таким чином, у даному випадку відсутня об'єктивна неможливість вирішення цього спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів у межах іншої справи № 911/1756/14, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

За наведених обставин, у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити за необґрунтованістю.

В судовому засіданні 26.05.2014 представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", як постачальником та дочірнім підприємством "ПромЗІЗ-Донбас" товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту, як покупцем 04.01.2011 укладено договір поставки № 23/11.

Згідно умов п. 1.1 договору постачальник за заявкою покупця, передає йому у власність, а покупець приймає та оплачує промислові засоби індивідуального захисту, інструменти та обладнання в асортименті, кількості та по цінах, згідно специфікацій або інших еквівалентних документів (видаткових накладних, рахунків-фактур тощо), які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 1.3 договору орієнтовна сума договору (з ПДВ) складає 20 000 000, 00 грн.

До даного договору сторонами вносились зміни шляхом укладення додаткових угод № 1 від 01.03.2012 р. та № 2 від 02.04.2013 р.

Так, згідно додаткової угоди №2 від 02.04.2013 р., укладеної між товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (постачальник-1), товариством з обмеженою відповідальністю "Промпошив" (постачальник-2) та дочірнім підприємством "ПромЗІЗ-Донбас" товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" (покупець), з моменту набуття чинності цієї угоди грошові зобов'язання покупця перед постачальником-1 по оплаті поставленого постачальником-1 товару на підставі договору у розмірі 3 980 782, 65 грн., розподіляються між постачальником-1 та постачальником-2, а покупець зобов'язаний їх виконати наступним чином:

1.1. 1 810 439, 39 грн. покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника-1;

1.2. 2 170 343, 26 грн. покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника-2.

Відповідно до п. 8 додаткової угоди № 2 у разі прострочення здійснення платежів, передбачених цією угодою, покупець зобов'язаний сплатити на користь потерпілої сторони пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (починаючи з дня виникнення заборгованості, до дня фактичної оплати). Пеня за прострочення оплати нараховується на суму кожного простроченого платежу окремо. У випадку прострочення платежу понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець сплачує на користь потерпілої сторони штраф у розмірі 10 % від простроченого платежу. Сплата штрафних санкцій, не звільняє покупця від виконання обов'язків, передбачених пунктами 1.1. та 1.2. цієї угоди.

Крім цього, 02.04.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", як поручителем та товариством з обмеженою відповідальністю "Промпошив", як кредитором було укладено договір поруки.

Згідно п. 1.1 даного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання дочірнім підприємством "ПромЗІЗ-Донбас" товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту", грошового зобов'язання передбаченого пунктом 1.2. додаткової угоди № 2 до договору поставки № 23/1 від 04.01.2011 р. щодо сплати на користь кредитора 2 170 343, 26 грн., а також зобов'язань передбачених п. 8 додаткової угоди № 2 до договору поставки № 23/1 від 04.01.2011 р. щодо сплати на користь кредитора штрафних санкцій.

Вказаний договір поруки підписано з боку товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" генеральним директором ОСОБА_5

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" звернулось до суду з позовом про визнання договору поруки недійсним.

Підставою для визнання недійсним даного договору позивач зазначає те, що директор товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" ОСОБА_5 не мав відповідних повноважень на підписання зазначеного договору, оскільки Статутом товариства передбачено обов'язковість надання Загальними Зборами згоди на вчинення правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язань інших осіб, яка в даному випадку директору не надавалась.

Суд першої інстанції визнав обґрунтованими доводи позивача та задовольнив позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до частини 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з положеннями статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Відповідно до п. 8.5.1 статуту ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" виконавчим органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є генеральний директор.

Пунктом 8.5.2 вказаного статуту передбачено, що генеральний директор є вищою посадовою особою товариства, який вирішує всі питання поточної діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства вправі розширити або обмежити повноваження генерального директора товариства порівняно із вказаними в цьому статуті. Генеральний директор підзвітний загальним зборам учасників товариства і організує виконання їх рішень.

Згідно п. 8.5.3 статуту генеральний директор без довіреності, в межах повноважень, що передбачені цим статутом та законами України, діє від імені товариства, представляє його інтереси у відносинах з усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, іншими особами, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, судових інстанціях.

Відповідно до підпункту "д" п. 8.5.4 статуту до компетенції (функцій) генерального директора відносяться, у тому числі, укладання правочинів (угод, договорів, контрактів) без отримання попередньої згоди загальних зборів учасників товариства на суму, що не перевищує в гривневому еквіваленті 300 000 доларів США, забезпечення належного ведення фінансово-господарської діяльності.

Разом з тим, підпунктом "п" п. 8.3.5 статуту передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить, зокрема, надання попередньої згоди на вчинення товариством правочинів щодо забезпечення виконання зобов'язання інших осіб.

Оскільки, оспорюваний правочин є договором, укладеним з метою забезпечення виконання зобов'язань, то відповідно підлягають застосуванню положення підпункту "п" пункту 8.3.5 статуту щодо необхідності отримання попередньої згоди на укладення директором договору поруки від імені товариства.

За наведених обставин, доводи апелянта про те, що Статутом позивача не передбачено обмежень директора в частині укладення будь-яких угод на суму, що не перевищує в гривневому еквіваленті 300 000 доларів США, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Відповідної згоди директору товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" ОСОБА_5 на укладення договору поруки загальними зборами надано не було.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Пунктом 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Так, оспорюваний договір поруки містить положення (в преамбулі) про підписання його з боку ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" генеральним директором товариства фізичною особою ОСОБА_5, діючого на підставі статуту товариства.

Тобто, наведене свідчить про обізнаність відповідача щодо наявності обмежень повноважень генерального директора ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" на укладення договору поруки.

Отже, враховуючи те, що на момент укладення оскаржуваного правочину у генерального директора ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" ОСОБА_5 був відсутній необхідний обсяг повноважень для підписання договору поруки від 02.04.2013 р., позовна вимога про визнання його недійсним, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання договору поруки недійсним.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Промпошив" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 26.03.2014 у справі № 911/118/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 911/118/14 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

В.В. Шапран