Ухвала

від 27.05.2014 по справі 822/401/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/401/14

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Смілянця Е. С. Сушка О.О.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника відповідача: Ткачука В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії , -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2014 року ОСОБА_3 звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Позивач в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно із ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 09.01.2007 року (до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року N 1952-IV (надалі - Закон 1952-IV)) позивач, як громадянка України, набула право власності на земельну ділянку площею 1,2342 га, що розташована на території Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Реєстрація права власності проведена у відповідності до законодавства, на момент його виникнення.

19.12.2013 року до реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції представник позивача подала заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (пай) кадастровий номер 6824287700:06:018:0173, що розташована за адресою: Сахновецька сільська рада, Старокостянтинівський район, Хмельницька область. До заяви додала: нотаріально посвідчену довіреність №908 від 22.07.2013 року та державний акт на право власності на земельну ділянку №127597, виданий 09.01.2007 року Старокостянтинівським відділом земельних ресурсів.

Розглянувши подані документи, державний реєстратор прийняв рішення від 30.12.2013 року №9686340 про відмову у державній реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку, кадастровий номер 6824287700:06:018:0173 на підставі ст.24 Закону 1952-IV) і п.п.16 і 23 Порядку №703 у зв'язку з тим, що з заявою про реєстрацію права власності звернулась неповноважна особа.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач звернулась до суду із вимогами про його скасування та зобов'язання відповідача вчинити дії з реєстрації права власності на вказану земельну ділянку.

Часткового задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню, в той час як суд не має права зобов'язувати суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач, вчиняти дії, які належать до його виключної компетенції.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на відсутність заперечень відповідача щодо висновків суду першої інстанції в частині вимог позивача про зобов'язання вчинити дій з державної реєстрації права власності, колегія суддів досліджувала лише правомірність рішення від 30.12.2013 року №9686340.

Відповідно до ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Пунктом 1 ч.1 ст.4 Закону 1952-IV передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

В силу ч.1 ст.5 Закону 1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Відповідно до п.26 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703 (надалі - 26 Порядок №703) для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Згідно до п.27 Порядку №703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, зокрема, є: 9) державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою; 16) інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку (документ, що посвідчує його особу) (п.28 Порядку №703).

Частиною 4 ст.3 Закону 1952-IV встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст.2 Закону 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Оскільки право власності позивача на вказану земельну ділянку зареєстроване до набрання чинності Закону 1952-IV, державний реєстратор повинен лише підтвердити факт виникнення такого права власності шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 24 Закону 1952-IV закріплює вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначений. Так, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 6) заявлене право вже зареєстровано.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень (ч.2 ст. 24 Закону 1952-IV).

Враховуючи зазначене вище, підстави для відмови у позивачу державній реєстрації права власності на земельну ділянку, набутого та зареєстрованого відповідно до законодавства, яке діяло до прийняття Закону 1952-IV, відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що порушення позивачем вимог ч.ч. 1 і 2 ст. 145 Земельного кодексу України, відповідно до яких якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права, не може слугувати підставою для відмови у державній реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку. У цьому випадку правовим наслідком невиконання особою приписів ч.ч. 1 і 2 ст. 145 Земельного кодексу України є звернення органів Державного агентства земельних ресурсів України до суду з позовом про примусовому відчуження земельної ділянки.

Згідно із ч.4. ст. 24 Закону N 1952-IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що відмова в державній реєстрації зазначеного права з огляду на звернення із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень неналежної особи є безпідставною.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Реєстраційної служби Старокостянтинівського районного управління юстиції, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 30 травня 2014 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Смілянець Е. С.

Сушко О.О.