Постанова

від 27.05.2014 по справі 813/3417/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2014 року № 813/3417/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Косів М.Б.

за участю:

представника позивача - Півень О.М.

представника відповідача - Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна» (далі ТзОВ «Балтом Україна») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0000102200 від 20.01.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Вважає, що підставою для включення витрат до податкового кредиту є податкові накладні, видані ТзОВ «Продстайл». Господарські операції із вказаним контрагентом були оформлені відповідними первинними документами: видатковими накладними, платіжними дорученнями, податковими накладними. Акт перевірки контрагента позивача не може бути підставою для висновків про безпідставність формування податкового кредиту, нікчемності операцій. Зазначає, що невиконання платником податку (в даному випадку контрагент позивача ТзОВ «Продстайл») свого податкового зобов'язання не може бути покладеним в основу визнання недійсними господарських операцій ТзОВ «Балтом Україна».

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечила, вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що винесене з урахуванням вимог чинного законодавства. Посилається на фіктивний характер договорів.

В судовому засіданні представник відповідача заперечення підтримала, просить в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування заперечення позовних вимог покликається на те, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за результатами господарських операцій, так як дані операції не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

Суд, заслухавши думку сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області проведено невиїзну позапланову документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна» (код за ЄДРПОУ 35382784) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ "Продстайл" (ЄДРПОУ - 38405400) за період з 01.07.2013р. по 31.07.2013р.

За результатами вищевказаної перевірки складено акт №345/2211/35382784 від 26 листопада 2013 р., яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст188, п. 198.1, п.198.2, п.198.3 п. 198.6 статті 198., п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2756-УІ із змінами та доповненнями та встановлено заниження податку на додану вартість на суму 183370,50 грн.

На підставі акта перевірки №345/2211/35382784 від 26 листопада 2013 р., ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення №0000102200 від 20 січня 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 275 055, 00 грн. (за основним платежем - 183370,00 грн. та штрафними санкціями - 91685, 00 грн.).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами і доповненнями), ЦК України, ГК України, КАС України.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або формування валових витрат.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Балтом Україна» (Покупець) та ТзОВ «Продстайл» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №038 від 26 березня 2013 року про те, що Продавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві Товар, визначений у п.1.2. даного Договору, а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити Товар.

Відповідно до п.1, 2 Договору купівлі-продажу №038 від 26 березня 2013 року, найменування, одиниці виміру, ціна та загальна кількість товару, що підлягає Поставці за цим договором, його часткову співвідношення, визначаються у рахунках-фактурах, видаткових накладних на кожну поставку.

На виконання умов вищезазначеного Договору, ТзОВ «Продстайл» поставило ТзОВ «Балтом Україна» на протязі липня 2013 року бітум (бітумну емульсію та бітум нафтовий дорожній), що підтверджується відповідними видатковими накладними: №194 від 16 липня 2013р. на суму 160812.00 грн з ПДВ, №193 від 16 липня 2013р. на суму 164430.00 грн з ПДВ, №220 від 31 липня 2013р. на суму 228217,50 грн з ПДВ, №221 від 31 липня 2013р. на суму 222007,50 грн з ПДВ, №217 від 31 липня 2013р. на суму 165834,00 грн з ПДВ,№218 від 31 липня 2013р. на суму 158922,00 грн з ПДВ.

Долучені до матеріалів справи, податкові накладні №26 від 31.07.2013 року, №11 від 16.07.2013 року, №12 від 16.07.2013 року, №29 від 31.07.2013 року, №28 від 31.07.2013 року, №25 від 31.07.2013 року вказують на відображення господарських операцій з ТзОВ «Продстайл» в бухгалтерському, податковому обліку позивача в період за липень 2013 року.

Відповідно до п.1.3. Договору купівлі-продажу №038 від 26 березня 2013 року, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом Продавця або Покупця, або третіх осіб по взаємній домовленості сторін. На виконання умов договору, ТзОВ «ГІродстайл» уклав Договір №08/07/13_1 на перевезення вантажу від 08 липня 2013 року з ТзОВ «Бітунова Україна», відповідно до якого ТзОВ «Бітунова Україна» зобов'язувалась доставити автомобільним транспортом ввірений йому ТзОВ «Продстайл» вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а ТзОВ «Продстайл» у свою чергу зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену за рахунками плату .

Відповідно до Договору №08/07/13_1 на перевезення вантажу від 08 липня 2013 року, ТзОВ «Бітунова Україна» 16 та 31 липня 2013 поставило бітум (бітумну емульсію та бітум нафтовий дорожній) ТзОВ «Балтом Україна» до ділянки ремонту дороги, а саме Київ-Житомир (М06), що підтверджується відповідними товаро-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Ремонт дороги Київ-Житомир (М06), ТзОВ «Балтом Україна» виконувало на підставі Контракту Субпідряду на виконання ремонту автодороги М06 Київ-Чоп в Україні, контракт км 14+080 - км 128+000 від 01.03.2012 року, укладеного між Тодити Конструционі Дженералі С.п.А. та ТзОВ «Балтом Україна». Відтак, транспортування бітуму (бітумну емульсію та бітум нафтовий дорожній) ТзОВ «Балтом Україна» відбувалось на підставі Договору №08/07/13_1 на перевезення вантажу від 08 липня 2013 року, укладеного між ТзОВ «Продстайл» та ТзОВ «Бітунова Україна». Позивач зазначає, що, оскільки, на момент поставки у розпорядженні ТзОВ «Продстайл» та ТзОВ «Балтом Україна» не перебувало спеціальних машин для транспортування бітуму, відтак було укладено договір із третьою особою (ТзОВ «Бітунова Україна») для транспортування Товару за Договором купівлі-продажу №038 від 26 березня 2013 року.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва-підприємцями.

Господарською діяльністю в розумінні п. 14.1.36. ст. 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.4. ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За приписами п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

У відповідності до п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Відповідно до п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 188.1. ст. 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

За приписами п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні, які оформлені згідно вимог чинного законодавства, які діяли в період їх формування та відшкодування, а саме: п.п.14.1.71, п.п.14.1.185, п.п.14.1.191, п.п.14.1.818 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України. Податкові накладні виписані зареєстрованими в установленому законом порядку суб'єктами господарювання, платниками податку на додану вартість, чого відповідачем не спростовано.

Щодо висновків ДПІ про те, що господарські відносини між позивачем та ТзОВ «Продстайл» виникли без мети реального настання правових наслідків та про нікчемність таких правочинів, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Податковий орган стверджує, що правочини між ТзОВ «Балтом Україна» і контрагентами є вдаваними. Згідно з ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Балтом Україна" на вчинення правочину без наміру створити наслідки, які ними передбачені. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товару, виконання робіт. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Суд приходить до висновку, що ненадання ТзОВ «Продстайл» належних доказів, підтверджуючих правомірність проведення господарських операцій з позивачем та відсутність й нього майна, складських приміщень, трудових ресурсів, засобів для транспортування не є підставою визнання нікчемності правочинів.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що в повній мірі зроблено позивачем.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Проте, податковим органом, конкретних доказів, на підставі яких можна дійти до висновку про порушення платником податків норм податкового законодавства суду надано не було. Частиною 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати податкові повідомлення-рішення, яким позивачу визначені податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток правомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області №0000102200 від 20.01.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Балтом Україна» 487,20 грн. сплаченого судового збору згідно з платіжним дорученням від 05.05.2014 року №388.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

Повний текст постанови виготовлений 02.06.2014 року.