Постанова

від 27.05.2014 по справі 910/881/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р. Справа№ 910/881/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Козловський А.В., представник за довіреністю №б/н від 23.09.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л»

на рішення Господарського міста Києва від 11.03.2014р.(підписано 13.03.2014р.)

у справі №910/881/14 (суддя -Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ»

про стягнення 562 383,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» (надалі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості 643138,69грн., з яких: 359860,00грн. основного боргу, 205187,90грн. пені, 38 586,91грн. інфляційних втрат та 39503,88грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно Договору про надання послуг охорони №1/1/2009 від 01.09.2009р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2014р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» прийнято до провадження та порушено провадження у справі №910/881/14.

У процесі розгляду справи, 07.03.2014р. від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача 562383,62грн. заборгованості, з яких: 334860,00грн. основного боргу, 205187,90грн. пені, 16918,06грн. збитків від зміни індексу інфляції та 5417,66грн. - 3% річних. Подану позивачем заяву про уточнення позовних вимог місцевий господарський суд розцінив, як заяву про зменшення позовних вимог, і прийняв її в порядку ст. 22 ГПК України. У зв'язку із зменшенням позовних вимог суд першої інстанції розглядав спір, виходячи з нової ціни позову.

Позовні вимоги були мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором про надання послуг охорони №1/1/2009 від 01.09.2009р. в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги охорони за період з вересня 2009 року по грудень 2010 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 334860,00грн. В зв'язку з простроченням виконання зобов'язання щодо оплати за Договором про надання послуг охорони №1/1/2009 від 01.09.2009р., позивач просив суд стягнути з відповідача нараховані пеню в розмірі 205187,90грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 16918,06грн. та 3 % річних в сумі 5417,66грн.

Відповідач позов не визнав. Обгрунтовуючи свої заперечення, зазначив, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку зі спливом строку позовної давності на заявлені вимоги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р. у справі №910/881/14 в позові Товариству з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» відмовлено повністю.

Висновок місцевого господарського суду умотивований положенням ч.4 ст.267 ЦК України. За оцінкою місцевого господарського суду позивачем не доведено вчинення відповідачем протягом вересня 2009 року по грудень 2010 року дій, які свідчили про визнання ним боргу на суму 334860,00грн., у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку зі спливом строків позовної давності, про застосування яких заявлено іншою стороною у справі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило повністю скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р. у справі №910/881/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» задовольнити в повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження позивач посилався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

На думку позивача, місцевим господарським судом невірно застосовано господарським судом положень глави 19 ЦК України, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

За оцінкою апелянта, підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за Договором про надання послуг охорони №1/1/2009 від 01.09.2009р., згідно якого станом 01.07.2013р. заборгованість відповідача за надані йому послуги охорони на підставі вказаного Договору становила 334860,00грн., свідчить про визнання заявленого до стягнення боргу відповідачем, у зв'язку з чим відлік строку позовної давності почався заново. Відтак, апелянт вважав, що підстави для застосування строків позовної давності до заявлених ним вимог відсутні.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського від 07.04.2014р. сформовано для розгляду даної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Алданової С.О., Дикунської С.Я.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» у справі №910/881/14 прийнято до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Алданова С.О., Дикунська С.Я. та призначено розгляд справи на 22.04.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 13.05.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

25.04.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній здійснив розрахунок суми пені, 3 % річних та інфляційного збільшення розміру боргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.05.2014р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

22.05.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника, в обгрунтування вказаного клопотання директор підприємства зазначив, що 27.05.2014р. представник відповідача задіяний в іншому судовому процесі, а іншого фахового юриста підприємство немає.

У судове засідання 27.05.2014р. представники відповідача не з'явились. Відповідач був належним чином повідомлений судом апеляційної інстанції про час та місце розгляду справи, проте останній своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні не скористався.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для його задоволення з наступних мотивів.

У відповідності до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, наведені відповідачем обставини в обґрунтування причин неявки представника у судове засідання, не можуть бути визнані поважними, адже не є об'єктивно непереборними. Керівник (виконавчий орган) підприємства може, як самостійно здійснювати представництво інтересів товариства директором, якого він являється, так і не позбавлений права обрати будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функції по представництву інтересів підприємства.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України та аналізу змісту позовних вимог по даній справі, Київський апеляційний господарський не бачить підстав для чергового відкладення розгляду справи, оскільки розгляд справи вже неодноразово відкладався, з урахуванням того, що розгляд апеляційної скарги обмежений процесуальними строками, зокрема ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, чергове безпідставне відкладення призводить лише до необґрунтованого затягування розгляду даної справи.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 27.05.2014р. за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні 27.05.2014р. представник позивача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2014р. у справі №910/881/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.09.20009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» (надалі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» (надалі - виконавець, позивач) був укладений Договір про надання послуг охорони №1/1/2009 (далі - Договір), за умовами якого виконавець за дорученням замовника приймає на себе зобов'язання здійснювати охорону, а замовник зобов'язується сплачувати зазначені послуги (п. 2.1. Договору).

Відповідно до пункту 10.1. Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання. Якщо за один місяць до закінчення строку договору жодна з сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовженим на тих же умовах ще на один рік.

Згідно з пунктом 8.1. Договору вартість наданих послуг за цим договором визначається на основі домовленості і не буде змінюватись протягом одного року, виходячи з вартості утримання задіяних на об'єкті співробітників виконавця.

За умовами п. 8.3. Договору на кінець поточного місяця виконавець складає і передає замовнику два примірника акта приймання-передачі послуг, один з яких, після підписання, замовник має повернути виконавцю.

Пунктом 8.4. Договору передбачено, що оплата за цим договором здійснюється замовником щомісяця, не пізніше 25 числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця, зазначений в договорі, відповідно до п. 8.1. договору.

Судовою колегією встановлено, що позивач надав відповідачу охоронні послуги на загальну суму 379860,00грн., що підтверджується двосторонньо підписаними та скріпленими печатками товариств актами здачі приймання виконаних робіт (надання послуг): № СФ-0000012 від 30.09.2009 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000020 від 31.10.2009 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000030 від 30.11.2009 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000047 від 31.12.2009 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000007 від 31.01.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000020 від 28.02.2010 на суму 21 840,00 грн.; № СФ-0000033 від 31.03.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000046 від 30.04.2010 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000059 від 31.05.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000069 від 30.06.2010 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000075 від 31.07.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000077 від 31.08.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000086 від 30.09.2010 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000100 від 31.10.2010 на суму 24 180,00 грн.; № СФ-0000110 від 30.11.2010 на суму 23 400,00 грн.; № СФ-0000123 від 31.12.2010 на суму 24 180,00 грн.

Отже, позивач належними та допустимими, згідно з Договором, доказами довів факт надання відповідачу в період з вересня 2009 року по грудень 2010 року послуг з охорони, загальна вартість яких склала 379860,00грн.

Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання по сплаті послуг охорони повністю не виконав, а тому сума боргу за розрахунками позивача за період з вересня 2009 року по грудень 2010 року становить 334 860,00грн.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.629 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 8.4. Договору №1/1/2009 від 01.09.2009р., грошове зобов'язання відповідача по оплаті наданих позивачем за цим договором послуг мало бути виконане щомісяця, не пізніше 25-го числа поточного місяця.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, зауважень щодо якості та своєчасності надання послуг від відповідача не надходило, тоді як відповідач за послуги у визначений Договором №1/1/2009 від 01.09.2009р. строк розрахунок повністю не провів.

При цьому, слід врахувати, що відповідач не довів, що послуги за Договором №1/1/2009 від 01.09.2009р. йому не надавались, а також не підтвердив належними доказами оплату цих послуг. Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідач у заяві від 10.02.2014р. та в запереченні від 19.02.2014р., зазначав про те, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р., за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

У відповідності до статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.ст. 260, 261 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з пунктом 4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р., у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що позивачем дійсно пропущений строк позовної давності для звернення з даним позовом за надані послуги, оскільки перебіг строку позовної давності по стягненню заборгованості за надані послуги навіть за грудень 2010 року сплинув - 25.12.2013р., в той час як позивач звернувся з позовною заявою (№2 від 23.01.2014р.) до суду лише 23.01.2014р., що підтверджується відбитком штампу загального відділу документального забезпечення Господарського суду міста Києва. Між тим, позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності не заявлялось, поважності причин його пропуску та мотивів поновлення позивачем не заявлено, не надано та не доведено.

Дані факти пропуску строку позовної давності визнані відповідачем та не спростовані позивачем.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Сплив позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), незалежно від того, чи має місце порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» в частині стягнення 334 860,00грн. заборгованості за надані послуги з охорони за період з вересня 2009 року по грудень 2010 року за Договором №1/1/2009 від 01.09.2009р., задоволенню не підлягають.

Посилання апелянта на акт звірки взаєморозрахунків від 01.07.2013 року, як на підставу переривання строку позовної давності колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови Пленуму Віщого господарського суду України при дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Згідно з частиною 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача збитків від зміни індексу інфляції в сумі 16918,06грн. та 3 % річних в сумі 5417,66грн. у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором №1/1/2009 від 01.09.2009р.

У відповідності до п. 5.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року №10, зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого кодексу).

Оскільки судом першої інстанції відмовлено в задоволенні позову про стягнення основного боргу у зв'язку зі спливом строку позовної давності, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 16918,06грн. та 3 % річних в сумі 5417,66грн. за період з 26.09.2009р. до 26.06.2011р., задоволенню не підлягають.

Також, позивач, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором, просив суд стягнути пеню в сумі 205187,90грн.

Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогам

Оскільки судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано встановлено про сплив позовної давності до вимоги про стягнення 334 860,00грн. заборгованості за Договором, а вимога про стягнення пені є похідною (додатковою), колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду міста Києва про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення 205187,90грн. пені на підставі ст. 266 ЦК України, у зв'язку зі спливом позовної давності.

За переконанням колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що позовні вимоги - задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на апелянта (позивача).

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну cкаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСВ-Л» на рішення Господарського міста Києва від 11.03.2014р. у справі №910/881/14 залишити без задоволення, а рішення Господарського міста Києва від 11.03.2014р. у справі №910/881/14 без змін.

2.Матеріали справи №910/881/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська