Ухвала

від 17.04.2014 по справі 2а-4649/10/1670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/9991/37453/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Моторного А.О.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011

у справі № 2а-4649/10/1670

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській

області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: № 0014901701/0/2078 від 14.09.2010; № 0014891701/0/2079 від 14.09.2010.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010 та складено акт № 4505/17/НОМЕР_1 від 02.09.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: №0014891701/0/2079 від 14.09.2010, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 67510, 90 грн.; № 0014901701/0/2078 від 14.09.2010, яким позивачу нараховано податкове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників на загальну суму 8189, 41 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", донараховано податок на додану вартість в розмірі 50727 грн.; ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992, № 13-92 „Про прибутковий податок з громадян", донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, в сумі 8189,41 грн.

Позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість за травень та червень 2010 року, відповідно до документів наданих на перевірку, було віднесено суми податку на додану вартість згідно податкових накладних виписаних ПП „ТК „ВІМ".

Відповідач дійшов висновку, про неправомірність включення вказаних сум податку на додану вартість згідно перелічених вище податкових накладних, з тих підстав, що стан платника ПП „ТК „ВІМ" до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, а декларації по податку на додану вартість за травень та червень 2010 року не подані.

Закон України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, копія якого наявна в матеріалах справи, станом на 05.10.2010 стан юридичної особи ПП „ТВ „ВІМ" - зареєстровано, статус відомостей про юридичну особу підтверджено.

Судами попередніх інстанцій досліджено наявний інвентаризаційний опис залишку товарно-матеріальних цінностей позивача станом на 30.06.2010, наданий останнім на запит Кременчуцькій ОДПІ в ході перевірки, у відповідності до якого кількісний залишок дизельного пального станом на 30.06.2010 становить 35398, 53 л.

Отже, з огляду на встановлений судами факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем дизельного палива у ПП „ТВ „ВІМ", висновок судів про задоволення позову є правильним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі № 2а-4649/10/1670 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.01.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2011 у справі № 2а-4649/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді А.О. Моторний Н.Г. Пилипчук