Ухвала

від 26.05.2014 по справі 2а-6770/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/3866/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуПриватного підприємства «Веста-Сервіс» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2012 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 у справі № 2а-6770/12/2670 за позовомПриватного підприємства «Веста-Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Веста-Сервіс» до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 00088072308 від 16.11.2011.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Веста-Сервіс» з питань взаємовідносин з ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Ріп» за травень 2011 року, за результатами якої складено акт №2255/2308/35134978 від 26.10.2011;

- цим актом перевірки встановлено порушення позивачем приписів п.198.1 ст.198. п.200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на суму 293 628 грн., та порушення ч.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України, в результаті чого правочини укладені між позивачем та його контрагентами мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, оскільки вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а тому є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № №0008072308 від 16.11.2011, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 293 689грн. (з яких: 293 628 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що договори, укладені між позивачем та ТОВ «Укртурпром ВС», ТОВ «Компанія Авертус», ТОВ «Астана К», ТОВ «КПТ МІГ», ТОВ «Ріп», є нікчемними, оскільки актами перевірок вказаних контрагентів позивача встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеним угодам та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність при укладенні договорів наміру створення правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позову, судові інстанції погодились з висновком відповідача щодо нікчемності укладених позивачем правочинів, визнали доведеною відповідачем правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а подані позивачем докази такими, що не спростовують висновки акту перевірки.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.

Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.

Судова колегія касаційної інстанції зазначає, що укладені договори між позивачем та його контрагентами відносяться до оспорюваних договорів, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вказані договори у встановленому порядку визнані судом недійсними.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Проте, судом касаційної інстанції не вбачається, що, відмовляючи у задоволенні позову з підстав ненадання позивачем суду достатніх, беззаперечних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, попередніми судовими інстанціями було здійснено дослідження та аналіз поданих позивачем доказів, зокрема, наявних в матеріалах справи первинних документів, в результаті чого суди могли б дійти вказаного висновку.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, під час нового розгляду спору судовим інстанціям слід врахувати наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За змістом п.198.3 ст.198 200 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 200 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та дослідити обставини реальності здійснення спірних господарських операцій позивача, на підставі яких ним, як платником податку, були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух коштів між позивачем та його контрагентами при виконанні умов укладених договорів; зміст наданих маркетингових послуг, їх обсяг, форми викладення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність таких досліджень; чи пов'язані надані позивачу маркетингові послуги з його господарською діяльністю; чи використовував позивач результати отриманих маркетингових послуг у своїй господарській діяльності.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Веста-Сервіс» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний