Ухвала

від 14.05.2014 по справі 2а-1870/7727/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/9991/47590/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012

у справі № 2а-1870/7727/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфогаз»

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфогаз» (надалі - позивач, ТОВ «Інфогаз») звернулося до Сумського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми (надалі - відповідач, ДПІ у м. Суми), у якому просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.07.2011 № 000892314/0/59554, № 000882314/0/53553, № 000882314/0/59553.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012, адміністративний позов ТОВ «Інфогаз» задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 26.07.2011 № 000892314/0/59554, № 000882314/0/59553, № 000882314/0/59553.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань достовірності визначення показників податкової декларації з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої 25.06.2011 складено акт № 4838/2314/06712374/54 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частинами 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 216, статті 228, статті 202 Цивільного кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий 2011 року у сумі 141 525, 00 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 216, статті 228, статті 202 Цивільного кодексу України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення податку на додану вартість (р. 26) по декларації за лютий 2011 року на суму 9 365,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 000892314/0/59554 від 26.07.2011, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9 366,00 грн., у т.ч. сума завищення від'ємного значення податку на додану вартість 9 365, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1, 00 грн.; № 000882314/0/59553 від 26.07.2011, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 176 906,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 141 525, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 35 381, 00 грн.; № 000882314/0/59553 від 26.07.2011, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 141 526, 00 грн., у т.ч. за основним платежем - 141 525,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1, 00 грн.

Не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до ДПА в Сумській області та до ДПА України. За результатами адміністративного оскарження скарги товариства були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчиненні між позивачем і його контрагентом, мали реальний характер, діяльність була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції погодився із такими висновками суду першої інстанції, посилаючись на те, що під час вирішення справи останнім не було допущено порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 вказаного Закону).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку: ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 цього ж Закону).

Аналізуючи викладені норми, суди правильно зазначили, що для отримання права формувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач у періоді, що перевірявся мав правовідносини з ПП «Експерт-Логістік».

Так, 21.01.2011 між позивачем та ПП «Експерт-Логістік» (продавець), укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2101 РЛ. Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов'язався у лютому 2011 року передати позивачу природний газ в обсязі 500,00 тис.куб.м, а останній зобов'язався прийняти та оплатити його.

Відповідно до пункту 2.2 частини другої вказаного договору, ціна газу без врахування вартості транспортування становила 2 697,00 грн. за тис. куб. м. Загальна вартість природного газу за договором в об'ємі 500,00 тис. куб. м. склала (з урахуванням податку на додану вартість) 1 348 500,00 грн.

Факт оплати вартості придбаного газу підтверджується, наявними у матеріалах справи, платіжними дорученнями: від 28.01.2011 № 32 на суму 200 000,00 грн., від 28.01.2011 № 39 на суму 174 250,00 грн., від 09.02.2011 № 49 на суму 100 000,00 грн., від 10.02.2011 № 50 на суму 100 000,00 грн., від 15.02.2011 № 57 на суму 100 000,00 грн., від 18.02.2011 № 59 на суму 100 000,00 грн., від 21.02.2011 № 66 на суму 100 000,00 грн., від 21.02.2011 № 67 на суму 100 000,00 грн., від 23.02.2011 № 70 на суму 100 000,00 грн., від 25.02.2011 № 71 на суму 100 000,00 грн., від 03.03.2011 № 81 на суму 174 250,00 грн.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ПП «Експерт-Логістік» позивач надав податкові накладні: від 28.01.2011 № 34, від 31.01.2011 № 42, від 09.02.2011 №4, від 10.02.2011 № 5, від 15.02.2011 № 11, від 18.02.2011 № 16, від 21.02.2011 № 18, від 22.02.2011 № 22, від 23.02.2011 № 25, від 25.02.2011 № 33, від 28.02.2011 № 41.

В матеріалах справи також містяться первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій з ПП «Експерт-Логістік», а саме: акт прийому-передачі природного газу, реєстр фактично протранспортованих обсягів природного газу, акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ «Інфогаз» та ПП «Експерт-Логістік»,

банківські виписки. Вказані документи оформлені у відповідності до встановлених законодавством вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у позивача були законні підстави для відображення вказаних операцій в бухгалтерському та податковому обліках, що спростовує доводи податкового органу про відсутність документального підтвердження вчинених господарських операцій.

Доказів нікчемності правочину укладеного між позивачем та ПП «Експерт-Логістік» відповідачем надано не було.

Також, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що чинним законодавством на позивача не покладено обов'язку з перевірки дотримання контрагентами вимог податкового законодавства, а тому він не може нести відповідальності за їхніми зобов'язаннями.

А відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку визнавши протиправними та скасувавши податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми від 26.07.2011 № 000892314/0/59554, № 000882314/0/59553, № 000882314/0/59553.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2012 у справі № 2а-1870/7727/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)А.М. Лосєв Судді (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна