Ухвала

від 25.01.2007 по справі 5/1693-28/295а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

5/1693-28/295А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

25.01.07                                                                                           Справа  № 5/1693-28/295А

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді                              Юрченка Я.О.

суддів                                                  Процик Т.С.

                                                            Галушко Н.А.

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства „Львівсинтез”, м.Львів

на постанову Господарського суду Львівської області від 15.11.2006р.

у справі № 5/1693-28/295А

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, м.Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгальянс”, м.Київ

до Приватного підприємства „Львівсинтез”, м.Львів

про визнання недійсним господарського зобов”язання на загальну суму 91802,22 грн., яке виникло між ТзОВ „Торгальянс”, м.Київ та ПП „Львівсинтез”, м.Львів на підставі договору № 25/с надання послуг від 06.09.2004р. та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України

за участю представників сторін:

від позивача: Кохан А.В. - начальник юридичного відділу.

від відповідача 1: не з”явився.

від відповідача 2: Милимук О.Б. - представник.

Особам, які беруть участь у справі, права та обов'язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснено. Заява про відвід суддів не поступало.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Львівської області від 15.11.2006р. у справі № 5/1693-28/295А (суддя Морозюк А.Я.) задоволено повністю позов Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгальянс”, м.Київ та Приватного підприємства „Львівсинтез”, м.Львів та визнано недійсним господарське зобов”язання на загальну суму 91802,22 грн., яке виникло між ТзОВ „Торгальянс”, м.Київ та ПП „Львівсинтез”, м.Львів на підставі договору № 25/с надання послуг від 06.09.2004р. згідно з Актами 2/с від 30.11.2004р., 1/с від 31.01.2005р., 2/с від 28.02.2005р., 3/с від 31.03.2005р., 4/с від 30.04.2005р., 5/с від 31.05.2005р., 6/с від 30.06.2005р., 7/с від 31.07.2005р., 8/с від 30.08.2005р., 9/с від 31.09.2005р., 10/с від 31.11.2005р.

При прийнятті постанови місцевий господарський суд виходив з приписів ст.ст.207, 208 ГК України та того, що спірне господарське зобов”язання спрямоване на приховування від оподаткування доходів відповідачем 1 (ТзОВ „Торгальянс”), оскільки після здійснення фінансово-господарських операцій та надання послуг у відповідача 1 виникли податкові зобов”язання з ПДВ, які останній згідно з ст.ст.3,7 Закону України „Про податок на додану вартість” повинен був відобразити у деклараціях по ПДВ та сплатити відповідну суму податку у встановлений законодавством термін до бюджету, чого не зробив, так як згідно з інформацією, наведеною у листах ДПІ у Печерському районі м.Києва, в листопаді 2004р. подав звітність нульовими показниками, у січні-травні, жовтні 2005р. занизив задекларовані показники податкових зобов”язань з ПДВ, останній звіт по ПДВ подав за жовтень 2005р., що, на думку суду, підтверджує наявність наміру у відповідача 1 на порушення інтересів держави та суспільства.

Відповідач 2 з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у позові відмовити повністю з підстав, наведених в апеляційній скарзі, з мотивів порушення норм матеріального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та матеріалам справи.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу та представник позивача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідач 1 участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча були належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Виходячи з приписів ч.4 ст.196 КАС України, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача 2.

Розглянувши доводи відповідача 2, викладені в апеляційній скарзі, доводи позивача, наведені у запереченні на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова місцевого господарського суду - скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного 06.09.2004р. між ТзОВ "Торгальянс" (Виконавець, відповідач 1 у справі) та ПП „Львівсинтез" (Замовник, відповідач 2 у справі) Договору № 25/с надання послуг, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по забезпеченню супроводження вантажів (товару), що належить Замовнику по території України.

Відповідно до розділу 4 Договору, за виконання послуг, зазначених у договорі, Замовник сплачує виконавцю винагороду у сумі, що становить 7,5 % вартості вантажу (товару) Замовника. Оплата винагороди проводиться не пізніше 6 місяців з моменту надання послуг згідно з актами виконаних робіт, що підписуються обома сторонами.

Відповідачем 1 надано послуг відповідачу 2 на загальну суму 91802,22 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами 2/с від 30.11.2004р., 1/с від 31.01.2005р., 2/с від 28.02.2005р., 3/с від 31.03.2005р., 4/с від 30.04.2005р., 5/с від 31.05.2005р., 6/с від 30,06.2005р., 7/с від 31.07.2005р., 8/с від 30.08.2005р., 9/с від 31.09.2005р., 10/с від.31.11.2005р.

На вказані послуги відповідач 1 виписав для відповідача 2 податкові накладні від тих же дат, в тій же кількості і на ті ж суми, що й зазначені акти. Вартість послуг оплачена з боку відповідача 2 повністю, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера.

Вказані обставини встановлені судом першої інстанції, не заперечуються позивачем та зафіксовані ним в акті № 76/23-0/19169204 від 21.03.2006р., складеному за наслідками проведеної виїзної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ПП "Львівсинтез" за період з 01.10.2004р. по 31.12.2005р.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Стаття 208 ГК України як наслідок визнання недійсними таких господарських зобов”язань визначає стягнення за рішенням суду в дохід держави всього одержаного за такими договорами. Так, відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

У відповідності до п.11 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" при визнанні угоди недійсною необхідно встановити: у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Виходячи із змісту ч.2 ст.70 КАС України, доказом наявності мети суперечної інтересам держави і суспільства та умислу на ухилення сторін угоди від оподаткування може виступати обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, який встановлює причинно-наслідковий зв‘язок між укладанням угоди та несплатою податків, вину посадових осіб підприємства в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.1978р. „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими Законом.

З матеріалів справи вбачається відсутність достатніх доказів, які б підтверджували наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. Обвинувальний вирок суду про засудження посадових осіб сторін договору у кримінальній справі про ухилення від сплати податків, зокрема посадової особи відповідача 2, який міг би підтвердити наявність умислу спрямованого проти інтересів держави та суспільства при підписанні спірного договору, в матеріалах справи відсутній та скаржником не наданий.

Позивачем не доведено, що спірні договори були укладені відповідачами з метою саме заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою, не доведено наявності в діях відповідачів вини у формі умислу. Більше того, судом першої інстанції встановлено, що „матеріали справи не вказують на наявність наміру на порушення інтересів держави і суспільства з боку відповідача 2 - ПП "Львівсинтез", оскільки невключення відповідачем 1 (ТзОВ "Торгальянс") до складу своїх податкових зобов'язань сум ПДВ не є свідченням наміру відповідача 2. (ПП "Львівсинтез") на приховування доходів від оподаткування”. Спірна угода не містить будь-яких зобов”язань сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків однією з сторін угоди у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такої угоди.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються продавцем в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Це ж стосується і перевірки покупцем намірів продавця щодо сплати ним державі податків. Згідно з Конституцією України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (стаття 19 Конституції України).

Крім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними” № 01-8/481 від 20.04.2001р. передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому податковий орган не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності –порушнику податкового законодавства –відповідачу 1 у справі, оскільки виходячи з приписів ст.61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, та Закону України „Про податок на додану вартість”, несплата відповідачем 1 до бюджету ПДВ з операції з відповідачем 2 не може впливати на результати діяльності відповідача 2 і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Крім цього, ні Законом України "Про систему оподаткування", а ні жодним іншим нормативним актом, для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей, в тому числі щодо зарахування до бюджету іншим платником податків сплаченого їм ПДВ у ціні наданих послуг.

Апеляційним господарським судом також враховано, що у матеріалах справи відсутні та позивачем не подані докази втрати відповідачами (або одним з них) статусу юридичної особи, зокрема виключення їх з ЄДРПОУ на момент здійснення спірного господарського зобов”язання. При цьому апеляційний господарський суд виходив з того, що у відповідності до п.ст.89, п.4 ст.91, п.2 ст.104 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органу управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридична особа є такою, що припинилася, тобто саме лише визнання судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття судом рішення про скасування державної реєстрації суб”єкта підприємницької діяльності, не означає втрати підприємством статусу юридичної особи.

За таких обставин, позовні вимоги не доведено, підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене в сукупності, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права та невідповідністю висновків встановленим обставинам справи.

Тому керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача 2 - ПП „Синтез” задоволити.

Скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 15.11.2006р. у справі № 5/1693-28/295А.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий суддя                                                                                Юрченко Я.О.

Суддя                                                                                                    Процик Т.С.

Суддя                                                                                                    Галушко Н.А.