Постанова

від 03.06.2014 по справі 910/4638/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р. Справа№ 910/4638/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Кропивної Л.В.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Пахолка Т.П. - дов. №0113-347 від 27.12.2013р.

від відповідача Кумеди В.А. - дов. №02 від 08.01.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю

«Страхова компанія «Укоопгарант»

на рішення

господарського суду міста Києва

від 10.04.2014р. (суддя Головатюк Л.Д.)

у справі №910/4638/14

за позовом Приватного акціонерного товариства

«Страхова компанія «Українська страхова група»

(далі - ПрАТ «СК «Українська страхова група»)

до Товариства з додатковою відповідальністю

«Страхова компанія «Укоопгарант»

(далі - ТзДВ «СК «Укоопгарант»)

про відшкодування шкоди в порядку регресу 6 940,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.04.2014р. у справі №910/4638/14 позов задоволено повністю, стягнуто з ТзДВ «СК «Укоопгарант» на користь ПрАТ «СК «Українська страхова група» 6 940,38грн., а також 1 827,00 грн. судового збору.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що позивачем до позовної заяви не додано документу на підтвердження в установленому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку розміру оціненої шкоди, яким є висновок (звіт) експерта тощо.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі за наведених в скарзі підстав.

Представник позивача в судовому засіданні доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване просив залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких обставин.

Так, ПрАТ «СК «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТзДВ «СК «Укоопгарант» про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 6 940,38 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував позивачу завданої страхувальником відповідача внаслідок ДТП матеріальної шкоди тощо.

Суд першої інстанції, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак прийняв рішення про їх задоволення.

Так, задовольняючи позов, місцевий суд вважав, що доказом фактично здійснених позивачем витрат з виплати страхового відшкодування та реальним підтвердженням такої виплати страхувальнику є платіжне доручення №6376 від 16.04.2013р., в той час як звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками місцевого суду.

Так, як встановлено матеріалами справи, між ПрАТ «СК «Українська страхова група» (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник) 01.11.2012р. укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №28-1601-12-00189 (далі - Договір страхування), за умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок відшкодувати збитки, які може зазнати страхувальник в результаті пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу «Volkswagen Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль «Volkswagen Polo»).

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2013р. в м. Полтаві по вул. К.Лібкнехта трапилась ДТП за участю транспортного засобу «ЗАЗ-110307», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - автомобіль «ЗАЗ-110307»), під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля «Volkswagen Polo», який належить та під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого відбулося пошкодження автомобіля «Volkswagen Polo» (підтверджується довідками ДАІ про ДТП).

У відповідності до умов Договору страхування, на підставі акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 08.04.2013р. та рахунку-фактури №АДС0006683 від 09.04.2013р., а також страхового акту №ПССКА-2269 згідно розрахунку суми страхового відшкодування від 15.04.2013р., позивачем виплачено на визначений страхувальником рахунок страхове відшкодування в розмірі 7 940,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6376 від 16.04.2013 року.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст.993 ЦК України). Аналогічні положення містять й приписи ст.27 Закону України «Про страхування».

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом (ч.1 ст.1191 ЦК України).

Виходячи з системного аналізу згаданих вище положень закону, до позивача в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування потерпілій особі перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за регресними вимогами.

Положеннями ст.1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом наведених положень закону, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Ленінського районного суду міста Полтави від 25.04.2013р. ОСОБА_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу.

Оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_5, який на законних підставах керував автомобілем «ЗАЗ-110307», саме ОСОБА_5 є особою, відповідальною за заподіяний автомобілю «Volkswagen Polo» в результаті ДТП збиток.

З огляду на наведене, до позивача перейшло право зворотної вимоги до ОСОБА_5 як до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Якщо цивільно-правова відповідальність перед третіми особами застрахована у певного страховика, останній стає відповідальною особою, адже внаслідок укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик в межах страхової суми несе відповідальність за завдану застрахованою ним особою шкоду, тобто бере на себе всю відповідальність за свого страхувальника, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки застрахував такий страховий ризик, як відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик в межах страхових сум згідно страхового полісу, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Полісом №АВ/3565561 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ТзДВ «СК «Укоопгарант» взяло на себе обов'язок відшкодувати шкоду внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Забезпечений транспортний засіб - автомобіль «ЗАЗ-110307». Цим полісом встановлено ліміт відповідальності за заподіяну майну шкоду (на одного потерпілого) в розмірі 50 000,00 грн. та франшизу в розмірі 1 000,00 грн.

З огляду на вищенаведені обставини справи та приписи законодавства в їх сукупності апеляційний господарський суд дійшов висновку, що саме відповідач зобов'язаний відшкодувати заподіяну позивачу шкоду в порядку регресу в межах ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Франшиза - частина збитків, які не відшкодовуються страховиком за договором страхування (ст.9 Закону України «Про страхування»).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000,00 грн.) виходячи з вартості відновлювального ремонту автомобіля «Volkswagen Polo». При цьому відшкодування має відбутись в межах суми, що перейшла до позивача в порядку регресу в зв'язку із виплатою страхового відшкодування (7 940,38грн.) за мінусом франшизи (1 000,00 грн.), отже в сумі 6 940,38 грн.

Доводи апелянта про те, що позивачем всупереч приписам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» до позовної заяви не додано висновку (звіту) експерта є необґрунтованими, оскільки проведення оцінки майна по визначенню збитків або розміру відшкодування на підставі Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» є обов'язковим у встановлених законом випадках. Натомість імперативної норми, яка би зобов'язувала страховика в обов'язковому порядку звертатися до визначених вищезгаданим Законом суб'єктів оціночної діяльності, чинне законодавство не містить.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 10.04.2014р. у справі №910/4638/14 - без змін.

Матеріали справи №910/4638/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Л.В. Кропивна