Постанова

від 05.06.2014 по справі 815/2692/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2692/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

суддів - Соколенко О.М., Цховребової М.Г.,

за участю секретаря - Чернобай А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Компанії «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення відповідача-1 від 02 квітня 2014 року № 12098949 про відмову у державній реєстрації права власності; зобов'язати відповідача-2 провести державну реєстрацію права власності за позивачем з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна на будівлі складського комплексу по вул. 1665-й кілометр автошляху С.Петербург-Київ-Одеса, який складається з шести будівель, з урахуванням реконструкції об'єкту «Б» будівля авто боксів, 342,5 кв.м. (в результаті реконструкції перетворений у «Е» адміністративна будівля, 920,1 кв.м.).

В обґрунтування позовних вимог Компанія «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» (далі - Компанія або позивач) зазначила, що в грудні 2013 року ним була проведена реконструкція складової частини об'єкту нерухомого майна, який належить йому на праві приватної власності. Після введення об'єкту в експлуатацію позивач у відповідності до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» звернувся до реєстраційної служби з метою отримання свідоцтва про право власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна. Рішенням відповідача-1 від 02 квітня 2014 року № 12098949 позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на будівлі складського комплексу з підстав, не передбачених законодавством. Зокрема, в основу оскаржуваної відмови відповідачем-1 покладено те, що подані документи містять суперечності та не узгоджуються між собою в частині визначення типу об'єкта нерухомого майна, що не відповідає дійсності. Поданий позивачем пакет документів повністю узгоджується із вимогами законодавства, що кореспондує безумовному обов'язку реєстраційної служби зареєструвати право власності та видати свідоцтво на реконструйований об'єкт нерухомого майна. Зважаючи на протиправність оскаржуваного рішення та на те, що відповідач позбавляє позивача можливості зареєструвати право власності на належний йому на праві приватної власності об'єкт нерухомого майна, позивач звернувся за судовим захистом.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов.

Відповідачі до суду не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином. Згідно наданих до суду заперечень, відповідач-2 позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що вирішення питань щодо реєстрації права власності на нерухоме майно не належить до компетенції суду та є виключною компетенцією державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно. При цьому, позивач не позбавлений права повторного звернення із заявою про державну реєстрацію прав.

Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що Компанія «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» (Швейцарія) є власником 1/1 будівлі складського комплексу по вул. 1665-й кілометр автошляху С.Петербург-Київ-Одеса, який складається з шести будівель, згідно свідоцтва про право власності від 02 лютого 2004 року серії САА № 452965, видане на підставі рішення виконкому Усатівської сільської ради від 02 квітня 2003 року № 18, рішення виконкому Усатівської сільської ради від 27 січня 2004 року № 13.

Об'єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці, яка належить підприємству на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 011442 від 28.10.2003 року, кадастровий номер 5121085200:01:001:0007.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 10473443 від 08.10.2013 року) складовими частинами зазначеного об'єкта нерухомого майна, відповідно є: 1. «А» адміністративно-складська будівля, 5243,5 кв.м.; 2. «А'» адміністративно-складська будівля, 6319,3 кв.м.; 3. «Б» будівля автобоксів, 342,5 кв.м.; 4. «В» будівля КПП, 12,1 кв.м.; 5. «Г» будівля КПП, 12,1 кв.м.; 6. «Д» будівля КПП, 28,2 кв.м.

На підставі проекту реконструкції з розширення нежитлових приміщень під адміністративний корпус ДП «Мегатранс», Декларації про початок виконання будівельних робіт інспекції ДАБК в Одеській області від 17.09.2013 року ОД № 083132600726 позивачем у вересні 2013 року розпочата реконструкції складової частини об'єкта нерухомого майна, а саме - «Б» будівля автобоксів, 342,5 кв. м., в результаті чого загальна площа нежитлових приміщень цього складового об'єкта збільшилась до 920,1 кв. м. (побудований другий поверх).

Роботи по реконструкції закінчені в грудні 2013 року та реконструйований об'єкт введений в експлуатацію відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень під адміністративний корпус ДП «Мегатранс» від 17.12.2013 року № ОА143133510013 (по вул. 1665-й кілометр автошляху С.Петербург-Київ-Одеса, код ДК-1220.9, ІІІ категорії складності).

Таким чином, у відповідності до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у позивача виникла необхідність отримати свідоцтво про право власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна, в якому складова частина «Б» будівля автобоксів, 342,5 кв.м. повинна бути змінена на «Е» адміністративна будівля, 920,1 кв.м., згідно з технічним паспортом, складеним за результатами інвентаризації.

У зв'язку із цим 21 березня 2014 року представник Компанії звернулася до реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області шляхом надання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень із відповідним пакетом документів, який у відповідності до Порядку взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб, затверджений наказом Мін'юсту № 607/5 від 02 квітня 2013 року, розглянутий Державною реєстраційною службою України, оскільки загальна площа об'єкту нерухомості перевищує 5000 кв.м.

За результатами розгляду поданого Компанією пакету документів державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіним Михайлом Юрійовичем прийнято рішення від 02 квітня 2014 року № 12098949, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на будівлі складського комплексу.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню, у зв'язку з наступним.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обтяжень та правочинів щодо нерухомості регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок № 868).

Відповідно до п.2 Порядку № 868 державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус). Орган державної реєстрації прав проводить: державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна.

Згідно з п.8 цього ж Порядку для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст.

Відповідно до п.6 Порядку № 868 документи, що подаються для проведення державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, повинні відповідати вимогам, що встановлені законом, цим Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

В якості підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності державний реєстратор речових прав на нерухоме майно в оскаржуваному рішенні послався на те, що подані документи містять суперечності та не узгоджуються між собою в частині визначення типу об'єкта нерухомого майна.

Так, свідоцтво про право власності від 02 лютого 2004 року (прим. - серії САА № 0452965) видане на будівлі складського комплексу, тоді як із заявою було подано декларацію щодо реконструкції нежитлових приміщень під адміністративний корпус ДП «Мегатранс».

При цьому з огляду на матеріали справи, позивач є власником будівлі складського комплексу по вул. 1665-й км. Автошляху С.Петерпбург-Київ-Одеса, який складається з 6 (шести) складових частин. Реконструкція проводилась не всього складського комплексу, а лише щодо однієї його складової частини, а саме - «Б» будівля автобоксів, 342,5 кв. м., в результаті якої площа саме цього об'єкту збільшилася. Декларація про готовність саме цього об'єкту до експлуатації видана Інспекцією ДАБК в Одеській області на підставі п.17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, та п.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Копія вказаної декларації, серед інших документів, була надана до реєстраційної служби, що підтверджується карткою прийому заяви № 11809657.

Таким чином, відповідач-1 помилково ототожнив цілісний майновий комплекс із будівлею автобоксів, яка була реконструйована, вимагаючи від позивача, а отже опосередковано й від відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, декларацію про готовність об'єкту до експлуатації всього майнового комплексу, площа якого понад 5000 кв.м., реконструкція якого не проводилася.

Крім того, в реєстрації права власності відмовлено з тих підстав, що заявником, в порушення Порядку № 868, до заяви не додано документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку, а також документу, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Судом встановлено, що 12.02.2014 року набрав чинності Порядок № 868, яким вдосконалено процедуру державної реєстрації права власності на реконструйоване нерухоме майно. Зокрема, нововведеннями у сфері державної реєстрації прав встановлено, що якщо у результаті реконструкції розміри не були змінені, заявник не зобов'язаний подавати документи на землю; а також не повинен надавати документ, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, якщо в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна його адреса не змінилася.

Так, відповідно до абз.9 п.49 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна (в тому числі в результаті переведення об'єкта нерухомого майна з житлового у нежитловий або навпаки) заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об'єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; письмову згоду співвласників багатоквартирного будинку (в разі добудови аттикових і мансардних поверхів та приєднання місць загального користування), справжність підпису яких засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат"; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (в разі коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна змінилася його адреса).

Пунктом 49 Порядку № 868 зазначено, що документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси подається лише в разі, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна змінилася його адреса.

Таким чином, згідно з Порядком № 868 заявник повинен подавати документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку у випадках реконструкції об'єктів нерухомого майна зі зміною зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані, а документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси - лише в разі, коли в результаті реконструкції об'єкта нерухомого майна змінилася його адреса.

Як вбачається з матеріалів справи, в результаті реконструкції будівлі автобоксів «Б» геометричні розміри фундаменту будівлі автобоксів (змінена на адміністративну будівлю «Е») та адреса будівлі не змінювались, у зв'язку із чим обов'язку надавати такі документи у позивача не виникало.

При цьому, в судовому засіданні представник позивача пояснила, що не зважаючи на відсутність такого обов'язку, заявником додатково були подані копії рішення Усатівської сільської ради від 02 квітня 2003 року № 18 про присвоєння у 2003 році адреси належним Компанії будівлям складського комплексу, та державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 011442 від 28.10.2003 року, кадастровий номер 5121085200:01:001:0007. Також зазначила, що позивач вже неодноразово звертався із повним пакетом документів (отже відповідні відомості є в базі даних реєстру) для реєстрації права власності, проте кожного разу йому відмовляють з непередбачених законодавством підстав.

Таким чином, судом встановлено, що державним реєстратором всупереч приписам Порядку № 868 для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна висунуто додаткові, не передбачені законодавством вимоги для проведення такої реєстрації, чим грубо порушено процедуру розгляду документів та прийняття рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що в декларації про готовість об'єкту до експлуатації зазначено адресу: Одеська обл., Ленінградське шосе, 8/1, яка є відмінною від адреси, що зазначена в заяві та інших поданих документах.

При цьому, з огляду на наявну в матеріалах справи копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 17.12.2013 року № ОА143133510013, в останній зазначено про готовність об'єкту до експлуатації: «Реконструкція з розширенням нежитлових приміщень під адміністративний корпус ДП «Мегатранс» по вул. 1665-й кілометр автошляху С.Петербург-Київ-Одеса, що узгоджується із адресою об'єкту нерухомого майна, зазначеною у заяві та всіх поданих документах. Надалі зазначено адресу ДП «Мегатранс»: с. Усатове Біляївського району Одеської області Ленінградське шосе, 8/1, що є обов'язковою вимогою для декларації.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону відмовляє у державній реєстрації прав, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: 1. відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); 2. відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; 3. відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; 4. наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; 5. наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, представником Компанії для реєстрації права власності на реконструйований об'єкт нерухомого майна було надано до реєстраційної служби заяву із всіма необхідними документами, які за змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень діючого законодавства, суд приходить до висновку, що покладені в основу рішення від 02 квітня 2014 року № 12098949 про відмову у державній реєстрації права власності обставини не ґрунтуються на приписах законодавства та прямо суперечать останньому; фактичні обставини відверто перекручені та/або проігноровані.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.7 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач-1, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті рішення діяв у непередбачений законодавством спосіб, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (абз. 1 ч.1 ст.2 Закону).

За змістом ч.1 ст.3 Закону державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 4 Закону право власності на нерухоме майно підлягає обов'язковій державній реєстрації.

З урахуванням викладеного, з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію права власності за позивачем з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна на будівлі складського комплексу, з урахуванням поданих 21 березня 2014 року представником Компанії «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» документів та вищевикладених висновків суду.

При цьому суд відхиляє посилання Державної реєстраційної служби України, як на підставу для відмови у задоволенні позову, на те, що вирішення питань щодо реєстрації права власності на нерухоме майно не належить до компетенції суду та є виключною компетенцією державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно; а також на те, що за відсутності звернення у встановленому законодавством порядку державний реєстратор не вправі переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

Суд роз'яснює Державній реєстраційній службі України, що відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, та з огляду на правову позицію щодо відмови у задоволенні даного адміністративного позову з викладених у запереченнях підстав, доводить до відома наступне.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

У Рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів Конституційний Суд України наголосив, що кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист; встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист (абзаци перший, восьмий пункту 3 мотивувальної частини).

В рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст.124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

З викладених правових позицій Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений в частині 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. N 8-рп/2002).

Таким чином, встановивши неправомірність рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича від 02 квітня 2014 року № 12098949 про відмову у державній реєстрації права власності та зважаючи на наявність законних підстав для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна на будівлі складського комплексу, суд вважає за необхідне зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію права власності за позивачем з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна на будівлі складського комплексу, з урахуванням поданих 21 березня 2014 року представником Компанії «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» документів та вищевикладених висновків суду.

При цьому суд враховує, що виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення, зокрема дії Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича щодо відмови позивачу в державній реєстрації права власності, які полягають неналежному виконанні вказаною посадовою особою обов'язків, перевищенні та зловживанні владою, є підставою для постановлення по справі окремої ухвали. Проте зважаючи на те, що 16 травня 2014 року останнього звільнено з посади наказом голови Державної реєстраційної служби України від 15.05.2014 року № 358/к, такий спосіб поновлення правопорядку на теперішній час є недоцільним, у зв'язку із чим відповідний захід судового реагування в даному випадку не застосовується.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Компанії «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Сіволіна Михайла Юрійовича від 02 квітня 2014 року № 12098949 про відмову в державній реєстрації права власності.

Зобов'язати Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію права власності за Компанією «Мегатранс» дочірнє підприємство компанії «Палма Груп С.А.» (30267073, Одеська область, Біляївський район, 1665 км. Автошляху Санкт-Петербург-Київ-Одеса) з видачею свідоцтва на реконструйований об'єкт нерухомого майна на будівлі складського комплексу по вул. 1665-й кілометр автошляху С.Петербург-Київ-Одеса, який складається з шести будівель, з урахуванням реконструкції об'єкту «Б» будівля авто боксів, 342,5 кв.м. (в результаті реконструкції перетворений у «Е» адміністративна будівля, 920,1 кв.м.).

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 05 червня 2014 року.

Головуючий суддя

---

І.В. Завальнюк

Суддя

---

О.М. Соколенко

Суддя

---

М.Г. Цховребова