Постанова

від 28.05.2014 по справі 2а-19482/10/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2014 року № 2а-19482/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., суддів Келеберди В.І., Данилишина В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, за участі Прокуратури міста Києва про часткове скасування податкових повідомлень форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року № 185 та № 186.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» (далі по тексту - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці (правонаступником якої є Київська міжрегіональна митниця Міндоходів) (далі по тексту - відповідач або митний орган) про часткове скасування податкових повідомлень форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року №185 та № 186.

Ухвалою суду від 10 лютого 2011 року провадження у даній справі було об'єднане з провадженням у справі № 2а-19483/10/2670 в межах якої позивач просив суд скасувати податкові повідомлення форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року № 185 та № 186 в їх іншій частині.

Після об'єднання провадження, предметом спору в даній справі стали податкові повідомлення форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року №185 та № 186 в повному обсязі.

Провадження у справі двічі зупинялось у зв'язку з необхідністю провести судово-економічну експертизу.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали, представник відповідача та прокуратури проти позову заперечували, просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

21.05.2014р. в судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

Розглянувши подані позивачем, відповідачем і прокуратурою документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, прокуратури, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Департаментом аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Державної митної служби України було проведено виїзну позапланову документальну перевірку стану дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю підприємством, що повністю належить іноземним інвесторам, «СК Джонсон» законодавства України з питань митної справи за період з 26 квітня 2007 року по 26 квітня 2010 року.

За результатами такої перевірки складено Акт № 0008/10/131000000/00146137 від 15.09.2010 р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, серед іншого, ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2002 року, Закону України «Про податок на додану вартість», вимог Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої Законом України «Про єдиний митний тариф України», у зв'язку з чим відповідач прийшов до висновку про заниження ввізного мита в розмірі 1 913 172, 07 грн. та податку на додану вартість в розмірі 3 084 528, 82 грн. у періоді, що перевірявся.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення форми «Р» від 4 листопада 2010 року № 185 про донарахування мита в розмірі1 913 172, 07 грн. та 956 586,04 грн. штрафних санкцій та № 186, яким донараховано податок на додану вартість в розмірі 3 084 528, 82 грн. та 1 542 264, 41 грн. штрафних санкцій.

Позивач вважає зазначені рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Оцінивши надані сторонами докази та пояснення, висновки судової-економічної експертизи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі фактичні обставини справи, а також враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до висновку, про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків про порушення позивачем норм податкового та митного законодавства, серед іншого, стало те, що під час імпорту позивачем товару, було неправильно визначено код такого товару за УКТ ЗЕД.

Такі порушення, на думку відповідача, спричинили заниження суми ввізного мита в розмірі 1 030 823,66 грн. та податку на додану вартість в розмірі 206 164,74 грн.

Крім того, підставою висновків відповідача про порушення позивачем норм податкового та митного законодавства, також стало те, що під час імпорту позивачем товару, позивач занизив його митну вартість у зв'язку з недекларуванням позивачем роялті (ліцензійних платежів), що, на думку відповідача, стосуються такого товару та сплачуються позивачем на підставі Ліцензійного договору, укладеного з Корпорацією SC JOHNSON & SON, INC від 02.07.2005 р.

Таке порушення, на думку відповідача, спричинили заниження суми ввізного мита в розмірі 882 348,42 грн. та податку на додану вартість в розмірі 2 878 364,09 грн.

Суд не погоджується з доводами відповідача про неправильне визначення коду за УКТ ЗЕД, з огляду про наступне.

В межах судового розгляду справи встановлено, що протягом 2007-2010 років позивач імпортував автоматичний освіжувач повітря торгової марки «GLADE» (з вбудованим датчиком руху, в комплекті: балончик (аерозоль), батарейки), який класифікувався під час його митного оформлення за кодами 8424 20 00 90 чи 3307 49 00 00 УКТ ЗЕД, (ставки мита 5% і 6, 5 % відповідно). Також в цей період позивач імпортував ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла), який класифікувався під час його митного оформлення за кодом 3923 50 10 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 6, 5%). Всі ВМД по такому товару були належним чином оформлені, а сам товар був випущений у вільний обіг.

Після митного оформлення товару та випуску товару у вільний обіг, відповідач провів перевірку позивача в межах якої встановив, що автоматичний освіжувач повітря торгової марки «GLADE» (з вбудованим датчиком руху, в комплекті: балончик (аерозоль), батарейки) слід класифікувати за кодом 8509 80 00 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 10 %), а ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) слід було класифікуватися за кодом 9616 10 90 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 10%).

Перелік ВМД щодо такого товару, його коди за УКТ ЗЕД, суми мита та ПДВ, суми заниження податку та інші дані щодо спірного товару деталізовані відповідачем в додатках 1 і 2 до Акта перевірки.

На думку суду, висновок відповідача про заниження податкових зобов'язань з ввізного мита та податку на додану вартість у зв'язку із зміною кодів за УКТ ЗЕД є необґрунтованим. Такий висновок випливає з того, що відповідальним за визначення коду за УКТ ЗЕД, нарахування ввізного мита та податку на додану вартість під час митного оформлення товару, в періоді виникнення спірних правовідносин, був саме митний орган, а не позивач. Тому, у відповідача відсутні підстави нараховувати податкові зобов'язання з мита та податку на додану вартість вже після випуску товару у вільний обіг та погодження з даними оформлених митним органом ВМД.

Зокрема, п/п 4.2.1 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначалось, що якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання.

При цьому статтею 313 Митного кодексу України передбачено, що саме митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД. Тобто, обов'язок визначення коду УКТЗЕД покладено на відповідача, а не позивача.

Статтею 17 Закону України «Про єдиний митний тариф» (чинною в момент спірних правовідносин) встановлено, що мито нараховується митним органом України. Тобто законом прямо визначено, що мито нараховується митним органом, а не платником.

Відповідно до системного прочитання п. 2.4, п/п «б» п. 10.1 та п. 10.3, Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного в момент виникнення спірних правовідносин) платники податку, при імпорті товару, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органом.

Системний аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що на позивача не покладено законодавством обов'язку щодо визначення застосовуваних ставок ввізного мита чи розрахунку сум податку на додану вартість, оскільки обов'язок нарахування вказаних податкових зобов'язань покладено саме на митні органи.

Крім того, Наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 року №314 затверджений «Порядок здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації». Відповідно до п. 1.6 вказаного порядку: оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності (далі - суб'єкт ЗЕД) права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

Відповідно ж до п.8 Постанови КМУ від 9 червня 1997 р. № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію», оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Під час митного оформлення товару, як встановлено судом, позивач надав для митного органу документи та інформацію про імпортований товар в повному обсязі. Інших документів, під час митного оформлення товару, митний орган не запитував у позивача.

Отже, пропустивши товар через митний кордон, відповідач погодився з усіма даними, в тому числі, і з кодом товару за УКТЗЕД, фактично підтвердивши цим правильність його застосування.

За таких обставин, якщо митні органи, приймаючи ВМД, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому, серед іншого, у зв'язку з положенням п/п 4.2.1 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару.

Така правова позиція суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 05.03.2013 року у справі за позовом приватної фірми «АПІЯ» до Харківської митниці Державної митної служби України.

Разом з тим, суд бере до уваги і ту обставину, що коди за УКТ ЗЕД, визначені митним органом згідно Акта перевірки не відповідають позиції Всесвітньої митної організації щодо відповідного товару. Така обставина також свідчить про необґрунтованість висновків Акта перевірки у відповідній частині.

Так, в ході судового розгляду справи підтверджено, що позивач отримав листа Державної митної служби України від 14 квітня 2012 року № 16/2-16.2/757 щодо класифікації товарів, яким Державна митна служба повідомила, що зверталася до Всесвітньої митної організації стосовно підходів до класифікації, в тому числі, ковпачків пластикових до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла).

Державною митною службою України було отримано рекомендаційний лист Всесвітньої митної організації з якого випливає, що ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) слід класифікувати за кодами 8424 90 00 00 або 8424 89 00 00 УКТ ЗЕД, яким відповідає ставка ввізного мита в розмірі 2%. Тобто, сплативши під час митного оформлення, суму мита за ставкою 6,5 % позивач переплатив такий податок (а не занизив, як вважає відповідач), оскільки до сплати підлягало лише 2%.

При цьому Всесвітня митна організація вказує на те, що ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) не можуть класифікуватися в товарній підпозиції 9616 10 (зі ставкою мита в 10 %), що спростовує підхід Акта перевірки та доводить незаконність здійснених донарахувань мита та ПДВ в цій частині.

Посилаючись на дані Комітету Гармонізованої системи Всесвітньої митної організації, суд бере до уваги, що Гармонізована система опису та кодування товарів є частиною відповідної Міжнародної Конвенції «Про міжнародну систему опису і кодування товарів», до якої Україна приєдналась 17.05.2002 р. Тому, визначення коду УКТ ЗЕД є процесом застосування товарної номенклатури, яка є частиною міжнародної угоди. При цьому відповідно до частини статті 7 Конвенції, Комітет з гармонізованої системи розробляє рекомендації з метою забезпечення єдиного тлумачення застосування Гармонізованої системи. Тобто, позиція Всесвітньої митної організації відведена визначальна роль у класифікації товарів.

Щодо посилань відповідача на недекларування роялті (ліцензійних платежів) в складі митної вартості товару, судом встановлено наступне.

Між Американською Корпорацією SC JOHNSON & SON, INC (далі по тексту - SCJ) та позивачем укладено ліцензійний договір, що згідно його преамбули, діє з 02.07.2005 року (далі по тексту - Ліцензійний договір).

Згідно умов пункту а) статті 2 Ліцензійного договору SCJ надає позивачу не ексклюзивну ліцензію без права переуступки на використання ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ виключно на виготовлення, розповсюдження й продаж ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ через КАНАЛИ ЗБУТУ SCJ на ЗАТВЕРДЖЕНІЙ ТЕРИТОРІЇ. SCJ погоджується надати доступ до такої ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ в будь-який спосіб, зручний для сторін.

Відповідно до пункту s) статті 1 Ліцензійного договору ЛІЦЕНЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ - це рецептури, ноу-хау, комерційні таємниці, технології, технологічні процеси, процедури, технічна допомога й специфікації забезпечені компанією SCJ або схвалені нею, і викладені, у тому числі, у Журналах специфікацій SCJ і Посібниках з інструкціями на вироби SCJ, а також ті патенти і патентні застосування, які затверджені SCJ.

Відповідно до умов пункту а) статті 14 позивач сплачує SCJ роялті у розмірі шести відсотків (6%) Доходів Рахунку позивача від ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ. Термін «Дохід Рахунків» означає валову виручку від продажу за списком позивача.

З аналізу вищенаведених умов Ліцензійного договору випливає, що позивач зобов'язаний сплачувати для SCJ роялті в розмірі 6 % від валової виручки від продажу ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ за надані для позивача такі ліцензії:

- на використання рецептури, ноу-хау, комерційних таємниць, технологій, технологічних процесів, процедури, технічної допомоги й специфікацій;

- на використання торгових марок, що, серед іншого, вказані в додатках до Ліцензійного договору;

- на використання комерційної назви компанії Johnson або SC Johnson.

Протягом періоду, що перевірявся позивач імпортував товари на митну територію України. Імпорт таких товарів здійснювався з оформленням відповідних ВМД, перелік яких наведений у додатках 3 та 4 до Акта перевірки.

Згідно з оформленими ВМД, позивач імпортував, в тому числі, товари які підпадають до переліку ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ, що міститься в Додатку 1 (v) до Ліцензійного договору, а також товари з назвами торгових марок (ЛІЦЕНЗОВАНИХ БРЕНДІВ), які зазначені в Додатку 1(р) до Ліцензійного договору.

Після випуску вищенаведеного імпортованого товару у вільний обіг, за результатами перевірки позивача, перевіряючі дійшли висновку про необхідність включення до митної вартості товару суми роялті (ліцензійних платежів), які, на думку перевіряючих, стосуються такого імпортованого товару та які позивач повинен сплачувати як умову продажу імпортованого товару.

Внаслідок такого припущення, перевіряючі здійснили самостійно розрахунок ліцензійних платежів (роялті) за використання торгових марок позивача, самостійно розрахували митну вартість товару з урахуванням таких сум роялті та, як наслідок, розрахунок ввізного мита і ПДВ, що на думку перевіряючих не були сплачені позивачем до бюджету. Розрахунки наведені в додатках 3 та 4 до Акта перевірки

Однак, на думку суду, коригування митним органом митної вартості товару без винесення рішень про визначення митної вартості товару є незаконним і дає підстави для нарахування сум мита та ПДВ. Крім того, суд вважає, що суми роялті розраховані митним органом неправильно (що підтверджено висновками судово-економічної експертизи), що виключає можливість їх додавання до митної вартості. Також суд вважає, що спірні суми роялті не повинні включатись до митної вартості товару, оскільки вони не є умовою продажу товару для позивача (умова, що визначена статтею 267 Митного кодексу). Такі висновки випливають з наступного.

Судом встановлено, що митними органами не приймалось окремих рішень про визначення митної вартості товарів по кожній конкретній оформленій ВМД з вказівкою на коригування митним органом задекларованої митної вартості товару щодо такої конкретної ВМД. Митна вартість, що визначена перевіряючими щодо кожної конкретної ВМД, вказується в додатку 3 та додатку 4 до Акта перевірки, які (додатки до акта) не є рішеннями про визначення митної вартості товарів.

У зв'язку з наведеним, суд звертає увагу на положення статей 264 та 265 Митного кодексу України (в редакції, чинній в період, чинний в момент спірних правовідносин) з яких випливає, що визначення митної вартості оцінюваних товарів митним органом є можливим лише у випадку прийняття митним органом рішення про визначення митної вартості товару.

Крім того, частиною 1 статті 265 Митного кодексу встановлено, що порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми статті 265 Митного кодексу 09 квітня 2008 року Кабінетом міністрів України було прийнято постанову № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» (далі - «Постанова КМУ № 339»), яка діяла на момент контролю правильності визначення митної вартості товарів та складення Акта перевірки.

Вимогами пункту 7 Постанови КМУ № 339 встановлено, що у разі коли в результаті здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів після закінчення операцій їх митного контролю, митного оформлення та пропуску через митний кордон України виявлено обставини, що вплинули на рівень задекларованої митної вартості таких товарів, митний орган приймає рішення про визначення їх митної вартості за встановленою Держмитслужбою формою.

Нормами Постанови КМУ № 339, що визначені в пунктах 7-9 встановлений порядок надсилання такого рішення про визначення митної вартості товару, право на його оскарження та звернення декларанта до митного органу з метою коригування суми податкових зобов'язань.

На виконання вище проаналізованих вимог статті 264 Митного кодексу, Постанови КМУ № 339, наказом Державної митної служби України від 29 травня 2009 року № 506 (далі - «Наказ № 506») затверджено форму рішення про визначення митної вартості товарів, порядок його заповнення і направлення декларантам.

Відповідно до пункту 1.4. Наказу № 506 рішення про визначення митної вартості товару є додатком до акта перевірки. Крім того, з аналізу Наказу № 506 також вбачається, що одне рішення може прийматись лише стосовно однієї ВМД.

Проте, в порушення зазначених вище вимог нормативних актів, відповідач не складав рішень про визначення митної вартості товару, імпортованого позивачем. Така обставина виключає їх право нараховувати додаткові податкові зобов'язання з урахуванням іншої митної вартості, ніж та, яка вказана у оформлених ВМД.

Разом з тим, судом встановлено, що позивач сплатив податкові зобов'язання з податку на додану вартість та ввізного мита у відповідності до розміру митної вартості, наведеної у ВМД, копії яких надані позивачем до матеріалів справи. ВМД із митною вартістю, відмінною від використаної позивачем або ж рішень про визначення митної вартості товару, іншої ніж та, що визначив позивач, до справи надано не було. Таким чином у справі відсутні документи, які могли б бути визнані за законом такими, що належним чином встановлюють базу оподаткування відмінну від тієї, з якої фактично були сплачені податки при ввезенні.

Правова позиція суду кореспондується з висновком судової експертизи в даній справі від 28.08.2012 року.

Нарахування мита і ПДВ в частині недекларування роялті є протиправним, оскільки статтею 264 Митного кодексу передбачено, що митна вартість товарів повинна базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 267 Митного кодексу, серед іншого, також встановлено, що додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Відповідно до абзацу 1 статті 3 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній в періоді, що перевірявся) в питання оподаткування (зокрема оподаткування митом і ПДВ) в Україні діє принцип обов'язковості, під яким слід розуміти можливість впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

В той же час, розрахунок суми роялті, яка була додана до митної вартості товару з метою збільшення бази оподаткування для цілей мита та ПДВ, який (розрахунок) наводиться в Акті перевірки документально та нормативно не підтверджується. Такий висновок випливає, зокрема, з двох висновків судово-економічної експертизи, призначених судом у справі.

Суд вважає обґрунтованими такі експерті висновки та їх мотивацію, зокрема, про те, що:

- митний орган не врахував, що позивач здійснював продаж не лише імпортованого товару (щодо якого іде спір), а і товару, який виготовлений позивачем самостійно, а роялті розраховується виходячи із загальних об'ємів продажу всіх товарів (імпортованих та виготовлених самостійно). Тобто, частина роялті не стосується імпортованої продукції;

- обраний відповідачем метод розрахунку роялті є помилковим і не дає можливості визначити митну вартість товару. Зокрема, митний орган розраховував роялті, використовуючи той факт, що імпортований позивачем товар продається в порядку його надходження (метод бухгалтерського обліку ФІФО). Однак, такий метод не може використовуватись для визначення митної вартості товару, оскільки він не дозволяє встановити ні розмір доходу від продажів імпортованих товарів, ні фактичну ціну на момент реалізації конкретного товару, що був імпортований за окремою ВМД;

- обраний митним органом метод розрахунку роялті може використовуватись лише для визначення собівартості запасів, які продаються, однак не для визначення митної вартості імпортованих товарів;

- Ліцензійний договір, на підставі якого здійснюється виплата роялті, передбачає сплату роялті за надані для позивача ліцензії: (1) на використання рецептури, ноу-хау, комерційних таємниць, технологій, технологічних процесів, процедури, технічної допомоги й специфікацій; (2) на використання торгових марок, що, серед іншого, вказані в додатках до Ліцензійного договору; (3) на використання комерційної назви компанії Johnson або SC Johnson. Застосування ставки в розмірі 6 % для визначення суми роялті (ліцензійних платежів) за використання лише торгових марок (тобто використання однієї з декількох наданих ліцензій) є необґрунтованим;

- митний орган не виносив рішень про визначення митної вартості товару, що свідчить про відсутність документальної бази для нарахування додаткових мита і ПДВ.

Таким чином, оскільки відповідач неправильно розрахував суму роялті, що стосується імпортованого позивачем товару, то у відповідача немає об'єктивних даних про базу оподаткування та, як наслідок, немає підстав для нарахування спірних зобов'язань з ввізного мита та податку на додану вартість.

Такий висновок суду відповідає і міжнародним угодам. Зокрема, відповідно до пункту 3 ст. 8 Угоди про застосування Статті VII генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, встановлює, що додавання до ціни, фактично сплаченій або такій, що підлягає сплаті, здійснюється лише на основі об'єктивних критеріїв та даних, що піддаються кількісному визначенню.

Зазначене правило надалі роз'яснюється у Пояснювальних примітках, які інкорпоровані в Угоду: «у разі відсутності об'єктивних і таких, що можуть бути обраховані, даних стосовно сум, що мають додаватися до митної вартості відповідно до статті 8, вартість операції не може бути визначена згідно з положеннями статті 1. Наприклад, сплачується роялті виходячи з ціни при продажу в країні імпортера літра певного продукту, який був імпортований у кілограмах і перетворений на розчин після ввезення. Якщо роялті частково базується на імпортних товарах, а частково - на інших факторах, які не мають нічого спільного з імпортними товарами (наприклад, якщо імпортні товари перемішуються з вітчизняними інгредієнтами і більше не можуть бути окремо визначені або якщо роялті не може бути виділено зі спеціальних фінансових домовленостей між покупцем і продавцем), буде недоречним намагатися додати таке роялті до ціни.»

Крім того, на думку суду, роялті за Ліцензійним договором не підлягає включенню до митної вартості товару, імпортованого позивачем в спірному періоді, оскільки, як випливає зі статті 267 Митного кодексу, роялті слід включати до митної вартості лише у випадку, якщо покупець виплачує роялті як умову продажу такого товару продавцем. Проте, сплата роялті не є умовою продажу товару для позивача.

Судом встановлено, що ані Ліцензійний договір, ані будь-яка інша домовленість не передбачають, що оцінюваний товар міг би бути ввезений в Україну та проданий позивачу лише за умови сплати роялті (ліцензійних платежів). Така обставина принципово виключає можливість додавання роялті до митної вартості товару.

Правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України з цього питання, а саме, пункту 5 «Висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за 2010 - 2011 рр.» від 01 травня 2012: «За змістом ст. 267 МК та чинного законодавства про право інтелектуальної власності при визначенні митної вартості оцінюваних товарів до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, слід додавати роялті, у разі якщо покупець сплачує їх на виконання умови продажу оцінюваних товарів (постанова Верховного Суду України від 31 жовтня 2011 р. у справі N 21-315а11).»

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року № 185.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення форми «Р» Київської регіональної митниці від 4 листопада 2010 року № 186.

Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 06, 80 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Київської міжрегіональної митниці Міндоходів.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя І. А. Качур

Судді В. І. Келеберда

В. М. Данилишин