Ухвала

від 15.07.2014 по справі 2а-19482/10/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-19482/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 липня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., прокурора Янківського С.В., представників позивача Оджиковського В.О., Шемяткіна О.О., представника відповідача Шевченка Я.А., розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Міндоходів на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам «СК ДЖОНСОН» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, за участі Прокуратури міста Києва про часткове скасування податкових повідомлень форми «Р» Київської регіональної митниці від 04 листопада 2010 року № 185 та № 186 ,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2014 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2014 року, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідачата, пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Департаментом аналітичної роботи, управління ризиками та аудиту Державної митної служби України проведено виїзну позапланову документальну перевірку стану дотримання Товариством з обмеженою відповіцальністю підприємством, що повністю належить іноземним інвесторам, «СК Джонсон» законоцавства України з питань митної справи за періоц з 26 квітня 2007 року по 26 квітня 2010 року.

За результатами такої перевірки складено Акт № 0008/10/131000000/00146137 від 15.09.2010 р. (далі по тексту - Акт перевірки).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог, серед іншого, ст. 267 Митного кодексу України від 11.07.2 002 року, Закону України «Про податок на додану вартість», вимог Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженої Законом України «Про єдиний митний тариф України», у зв'язку з чим відповідач прийшов до висновку про заниження ввізного мита в розмірі 1 913 172, 07 грн та податку на додану вартість в розмірі 3 084 528, 82 грн. у періоді, що перевірявся.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення форми «Р» від 4 листопада 2010 року № 185 про донарахування мита в розмірії 913 172, 07 грн. та 956 586,04 грн. штрафних санкцій та № 186, яким донараховано податок на додану вартість в розмірі 3 084 528, 82 грн. та 1 542 264, 41 грн. штрафних санкцій.

Позивач вважає зазначені рішення протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків про порушення позивачем норм податкового та митного законодавства, серед іншого, стало те, що під час імпорту позивачем товару, було неправильно визначено код такого товару за УКТ ЗЕД.

Такі порушення, на думку відповідача, спричинили заниження суми ввізного мита в розмірі 1 030 823,66 грн. та податку на додану вартість в розмірі 206 164,74 грн.

Крім того, підставою висновків відповідача про порушення позивачем норм податкового та митного законодавства, також стало те, що під час імпорту позивачем товару, позивач занизив його митну вартість у зв'язку з недекларуванням позивачем роялті (ліцензійних платежів), що, на думку відповідача, стосуються такого товару та сплачуються позивачем на підставі Ліцензійного договору, укладеного з Корпорацією SC JOHNSON & SON, INC від 02.07.2005 p.

Таке порушення, на думку відповідача, спричинили заниження суми ввізного мита в розмірі 882 348,42 грн. та податку на додану вартість в розмірі 2 878 364,09 грн.

Суд не погоджується з доводами відповідача про неправильне визначення коду за УКТ ЗЕД, з огляду про наступне.

Згідно з матеріалами справи, протягом 2007-2010 років позивач імпортував автоматичний освіжувач повітря торгової марки «GLADE» (з вбудованим датчиком руху, в комплекті: балончик (аерозоль), батарейки), який класифікувався під час його митного оформлення за кодами 8424 20 00 90 чи 3307 49 00 00 УКТ ЗЕД, (ставки мита 5% і 6, 5 % відповідно). Також в цей період позивач імпортував ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла), який класифікувався під час його митного оформлення за кодом 3923 50 10 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 6, 5%).

Судом встановлено, що всі вантажні митні декларації по таким товарам належним чином оформлені, а сам товар був випущений у вільний обіг.

Після митного оформлення товару та випуску товару у вільний обіг, відповідач провів перевірку позивача в межах якої встановив, що автоматичний освіжувач повітря торгової марки «GLADE» (з вбудованим датчиком руху, в комплекті: балончик (аерозоль), батарейки) слід класифікувати за кодом 8509 80 00 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 10 %), а ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) слід було класифікуватися за кодом 9616 10 90 00 УКТ ЗЕД (ставка мита 10%).

Перелік ВМД щодо такого товару, його коди за УКТ ЗЕД, суми мита та ПДВ, суми заниження податку та інші дані щодо спірного товару деталізовані відповідачем в додатках 1 і 2 до Акта перевірки.

Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначалось, що якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання.

При цьому, статтею 313 Митного кодексу України передбачено, що саме митні органи класифікують товари, тобто відносять товари до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД.

А отже, обов'язок визначення коду УКТЗЕД покладається на митний орган, а не платника податків.

Водночас статтею 17 Закону України «Про єдиний митний тариф» (чинною в момент спірних правовідносин) встановлено, що мито нараховується митним органом України. Тобто законом прямо визначено, що мито нараховується митним органом, а не платником.

Згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» (чинного в момент виникнення спірних правовідносин) платники податку, при імпорті товару, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок митного органу про заниження податкових зобов'язань з ввізного мита та податку на додану вартість у зв'язку із зміною кодів за УКТ ЗЕД є неправомірним, оскільки законом визначено, що дії по контролю за правильним визначенням митної вартості та сплатою митних платежів покладено саме на митний орган, а тому у відповідача після випуску товару у вільний обіг відсутні підстави нараховувати податкові зобов'язання зі сплати мита та податку на додану вартість.

Разом з тим, Наказом Державної митної служби України від 20 квітня 2005 року №314 затверджений «Порядок здійснення митного контролю й митного оформлення товарів із застосуванням вантажної митної декларації». Відповідно до п. 1.6 вказаного порядку: оформлена ВМД свідчить про надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності права на розміщення товарів у заявлений митний режим і підтверджує права й обов'язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших дій.

Відповідно до п. 8 Постанови КМУ від 9 червня 1997 р. № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію», оформлена ВМД є підтвердженням надання особі права на поміщення товарів та/або транспортних засобів у заявлений митний режим і прав та обов'язків зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних фінансових, господарських та інших операцій.

Під час митного оформлення товару, як встановлено судом, позивач надав для митного органу документи та інформацію про імпортований товар в повному обсязі. Інших документів, під час митного оформлення товару, митний орган не запитував у позивача.

Таким чином, пропустивши товар через митний кордон, відповідач погодився з усіма даними, в тому числі, і з кодом товару за УКТЗЕД, фактично підтвердивши цим правильність указания його вдокументах.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за таких обставин, якщо митні органи, приймаючи ВМД, погодились з певним кодом товарної номенклатури та пропустили його на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому, серед іншого, у зв'язку з положенням пп. 4.2.1 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», останні не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки у класифікації товару.

Водночас суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що коди за УКТ ЗЕД, визначені митним органом згідно Акта перевірки, не відповідають позиції Всесвітньої митної організації щодо відповідного товару.

Про обґрунтованість такого висновку свідчать наступні обставини.

Зокрема, судом встановлено, Державною митною службою України було отримано рекомендаційний лист Всесвітньої митної організації з якого випливає, що ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) слід класифікувати за кодами 8424 90 00 00 або 8424 89 00 00 УКТ ЗЕД, яким відповідає ставка ввізного мита в розмірі 2%. Таким чином, дійсно, сплативши під час митного оформлення суму мита за ставкою 6,5 %, позивач переплатив суму податку, оскільки до сплати належала сума мита, обчислена за ставкою 2%.

Водночас згідно з матеріалами справи, Всесвітня митна організація вказала, що ковпачки пластикові до аерозольних флаконів (для виробництва товарів побутової хімії, форма виробу округла) не можуть класифікуватися в товарній підпозиції 9616 10 (за ставкою мита 10 %), що спростовує підхід Акта перевірки та доводить незаконність здійснених донарахувань мита та ПДВ в цій частині.

Щодо посилань відповідача щодо обов'язку включення роялті (ліцензійних платежів) в складі митної вартості товару, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Американською Корпорацією SC JOHNSON & SON, INC (далі по тексту - SCJ) та позивачем укладено ліцензійний договір, що згідно його преамбули, діє з 02.07.2005 року (далі по тексту - Ліцензійний договір).

Згідно з умовами пункту а статті 2 Ліцензійного договору SCJ надає позивачу не ексклюзивну ліцензію без права переуступки на використання ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ виключно на виготовлення, розповсюдження й продаж ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ через КАНАЛИ ЗБУТУ SCJ на ЗАТВЕРДЖЕНІЙ ТЕРИТОРІЇ. SCJ погоджується надати доступ до такої ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ в будь-який спосіб, зручний для сторін.

Відповідно до пункту s статті 1 Ліцензійного договору ЛІЦЕНЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ - це рецептури, ноу-хау, комерційні таємниці, технології, технологічні процеси, процедури, технічна допомога й специфікації забезпечені компанією SCJ або схвалені нею, і викладені, у тому числі, у Журналах специфікацій SCJ і Посібниках з інструкціями на вироби SCJ, а також ті патенти і патентні застосування, які затверджені SCJ.

Відповідно до умов пункту а статті 14 позивач сплачує SCJ роялті у розмірі шести відсотків (6%) Доходів Рахунку позивача від ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ. Термін «Дохід Рахунків» означає валову виручку від продажу за списком позивача.

З аналізу наведених умов Ліцензійного договору випливає, що позивач зобов'язаний сплачувати для SCJ роялті в розмірі 6 % від валової виручки від продажу ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ за надані для позивача такі ліцензії:

- на використання рецептури, ноу-хау, комерційних таємниць, технологій, технологічних процесів, процедури, технічної допомоги й специфікацій;

- на використання торгових марок, що, серед іншого, вказані в додатках до Ліцензійного договору;

- на використання комерційної назви компанії Johnson або SC Johnson.

Протягом періоду, що перевірявся митними органами, позивач імпортував товари на митну територію України. Імпорт таких товарів здійснювався з оформленням відповідних ВМД, перелік яких наведений у додатках 3 та 4 до Акта перевірки.

Згідно з оформленими ВМД, позивач імпортував, в тому числі, товари які належать до переліку ЛІЦЕНЗОВАНОЇ ПРОДУКЦІЇ SCJ, що міститься в Додатку 1 (v) до Ліцензійного договору, а також товари з назвами торгових марок (ЛІЦЕНЗОВАНИХ БРЕНДІВ), які зазначені в Додатку 1 (р) до Ліцензійного договору.

Після випуску імпортованого товару у вільний обіг, за результатами перевірки позивача, митний орган дійшов висновку про обов'язок включення до митної вартості товару суми роялті (ліцензійних платежів), які, на думку митного органу, стосуються такого імпортованого товару та які позивач повинен сплачувати як умову продажу імпортованого товару.

Однак, на думку суду, коригування митним органом митної вартості товару без винесення рішень про визначення митної вартості товару є незаконним і дає підстави для нарахування сум мита та ПДВ. Крім того, суд вважає, що суми роялті розраховані митним органом неправильно (що підтверджено висновками судово-економічної експертизи), що виключає можливість їх додавання до митної вартості. Також суд вважає, що спірні суми роялті не повинні включатись до митної вартості товару, оскільки вони не є умовою продажу товару для позивача (умова, що визначена статтею 267 Митного кодексу). Такі висновки випливають з наступного.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

При визначенні митної вартості згідно зі статтею 267 МК до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини другої статті 267 МК при визначенні митної вартості серед таких витрат до ціни додаються роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів,

При цьому, слід зауважити, що розрахунок суми роялті, яка була додана до митної вартості товару з метою збільшення бази оподаткування для цілей мита та ПДВ, який (розрахунок) наводиться в Акті перевірки документально та нормативно не підтверджується. Такий висновок випливає, зокрема, з двох висновків судово-економічної експертизи, призначених судом у справі.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими експертні висновки, зокрема, що:

- митний орган не врахував, що позивач здійснював продаж не лише імпортованого товару (щодо якого іде спір), а і товару, який виготовлений позивачем самостійно, а роялті розраховується виходячи із загальних об'ємів продажу всіх товарів (імпортованих та виготовлених самостійно). Тобто, частина роялті не стосується імпортованої продукції;

- обраний відповідачем метод розрахунку роялті є помилковим і не дає можливості визначити митну вартість товару. Зокрема, митний орган розраховував роялті, використовуючи той факт, що імпортований позивачем товар продається в порядку його надходження (метод бухгалтерського обліку ФІФО). Однак, такий метод не може використовуватись для визначення митної вартості товару, оскільки він не дозволяє встановити ні розмір доходу від продажів імпортованих товарів, ні фактичну ціну на момент реалізації конкретного товару, що був імпортований за окремою ВМД;

- обраний митним органом метод розрахунку роялті може використовуватись лише для визначення собівартості запасів, які продаються, однак не для визначення митної вартості імпортованих товарів;

- Ліцензійний договір, на підставі якого здійснюється виплата роялті, передбачає сплату роялті за надані для позивача ліцензії: (1) на використання рецептури, ноу-хау, комерційних таємниць, технологій, технологічних процесів, процедури, технічної допомоги й специфікацій; (2) на використання торгових марок, що, серед іншого, вказані в додатках до Ліцензійного договору; (3) на використання комерційної назви компанії Johnson або SC Johnson. Застосування ставки в розмірі 6 % для визначення суми роялті (ліцензійних платежів) за використання лише торгових марок (тобто використання однієї з декількох наданих ліцензій) є необгрунтованим;

- митний орган не виносив рішень про визначення митної вартості товару, що свідчить про відсутність документальної бази для нарахування додаткових мита і ПДВ.

Отже, враховуючи наведене, митним органом неправильно розраховано суму роялті, що є фактично додатковим обґрунтуванням неправомірного нарахування митних платежів.

Такий висновок суду відповідає і міжнародним угодам. Зокрема, відповідно до пункту З ст. 8 Угоди про застосування Статті VII генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, встановлює, що додавання до ціни, фактично сплаченій або такій, що підлягає сплаті, здійснюється лише на основі об'єктивних критеріїв та даних, що піддаються кількісному визначенню. При цьому у Пояснювальних примітках, які інкорпоровані в Угоду вказано, що: «у разі відсутності об'єктивних і таких, що можуть бути обраховані, даних стосовно сум, що мають додаватися до митної вартості відповідно до статті 8, вартість операції не може бути визначена згідно з положеннями статті 1. Наприклад, сплачується роялті виходячи з ціни при продажу в країні імпортера літра певного продукту, який був імпортований у кілограмах і перетворений на розчин після ввезення. Якщо роялті частково базується на імпортних товарах, а частково - на інших факторах, які не мають нічого спільного з імпортними товарами (наприклад, якщо імпортні товари перемішуються з вітчизняними інгредієнтами і більше не можуть бути окремо визначені або якщо роялті не може бути виділено зі спеціальних фінансових домовленостей між покупцем і продавцем), буде недоречним намагатися додати таке роялті до ціни».

При цьому, судом встановлено, що ані Ліцензійний договір, ані будь-яка інша домовленість не передбачають, що оцінюваний товар міг би бути ввезений в Україну та проданий позивачу лише за умови сплати роялті (ліцензійних платежів). З урахуванням наведеного вище, дана обставина виключає можливість додавання роялті до митної вартості товару.

Таким чином, встановиви, що судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Київської міжрегіональної митниці Мін доходів залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2014 року - без змін.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлений 17.07.2014 року.

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.