Ухвала

від 04.06.2014 по справі 2а-18285/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року м. Київ К/9991/54015/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 р.

у справі № 2а-18285/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна компанія «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Електротехнічна компанія «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА» (далі - позивач, ТОВ «ЕК «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки, на підставі якої у ТОВ «ЕК «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА» виник податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 837 948 грн.; визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000752320 від 03.08.2011 р. , на підставі якого у ТОВ «ЕК «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА» виник податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 837 948 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2012 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2012 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва № 0000752320 від 03.08.2011 р.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 р. і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2012 р.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі Наказу від 08.07.2011 р. № 1959 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальною позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЕК «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету суми податку на додану вартість в частині нарахування податкового кредиту з ПДВ за листопад 2010 р., січень 2011 р. та лютий 2011 р. по взаємовідносинам з ПП «Інтер Трейдінг», за результатами якої складено Акт № 349/1-23-60-33441245 від 18.07.2011 р., яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 724 006 грн., в тому числі за листопад 2010 р. - 455 762 грн., січень - 122 399 грн. та лютий 2011 р. - 145 845 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 03.08.2011 р. прийняв податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000752320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 837 948 грн. (за основним платежем 724 006 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 113 942 грн.).

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржував його в адміністративному порядку до ДПА у м. Києві та ДПА України. За результатами розгляду скарг рішенням ДПА у м. Києві від 10.10.2011 р. № 10021/10/25-114 та рішенням ДПА України від 10.11.2011 р. № 5207/6/10-2115 скаргу позивача було залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 03.08.2011 р. № 0000752320 - без змін.

Скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2012 р. та частково задовольняючи адміністративний позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є безпідставним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки позивачем надано усі копії документів, що стали підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ТОВ «ЕК «Е-НЕКСТ-УКРАЇНА»», в межах своєї господарської діяльності, було укладено з ПП «Інтер Трейдінг» договір поставки від 28.10.2010 р. № 28/10, відповідно до якого Постачальник зобов'язується постачати (передавати) товар у власність Покупця, для використання його у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Фактичне виконання умов зазначених правочинів підтверджується первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: видатковими накладними за період з 01.11.2010 р. по 21.02.2011 р., податковими накладними від 01.11.2010 р. № 124, від 08.11.2010 р. № 127, від 15.11.2010 р. № 130, від 02.11.2010 р. № 138, від 10.01.2011 р. № 2, від 17.01.2011 р. № 9, від 24.01.2011 р. № 16, від 01.02.2011 р. № 32, від 07.02.2011 р. № 36, від 14.02.2011 р. № 39, від 21.02.2011 р. № 42, платіжними дорученнями за період з 17.12.2010 р. по 25.06.2011 р., оборотно-сальдовими відомостями про рух товарів за постачальником ПП «Інтер Трейдінг».

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірним правочином.

Видані контрагентом позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання від контрагента-постачальника податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з цим контрагентом.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Щодо вимог про визнання протиправними дій податкового органу при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки, то колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вказані дії податкового органу відповідають вимогам Податкового кодексу України.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2012 р. у справі № 2а-18285/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко