Постанова

від 05.06.2014 по справі 920/197/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р. Справа № 920/197/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі - Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1008С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 03 березня 2014 року у справі № 920/197/14

за позовом Фермерського господарства "Колосок", с. Катанське, Великописарівський район, Сумська область

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми,

про визнання договору оренди майна продовженим

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2014 року Фермерське господарство "Колосок" звернулось до господарського суду Сумської області з позовними вимогами до регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області про визнання договору оренди державного майна від 13.04.2010року № 1512, укладеного між сторонами, продовженим терміном на 2 роки 11 місяців, з 13.04.2013 року по 12.02.2016 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03 березня 2014 року у справі № 920/197/14 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено повністю. Визнано договір оренди державного майна № 1512 від 13.04.2010року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та фермерським господарством "Колосок", продовженим терміном на 2 роки 11 місяців, з 13.04.2013 по 12.02.2016 року. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області на користь фермерського господарства "Колосок" 1218 грн. 00 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 03 березня 2014 року у справі № 920/197/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.05.2014 року.

Розпорядженням В.о. голови Харківського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 року, зв'язку з відпусткою судді Івакіної В.О., для розгляду даної справи сформовано колегією суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року, розгляд справи відкладено на 03.06.2014 року у зв'язку з нез'явленням сторін в судове засідання.

19.05.2014 року від відповідача надійшло клопотання (вх.№3914) про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами у справі.

03.06.2014 року представники сторін в судове засідання не з'явились.

Копія ухвали від 15.05.2014 року, надіслана на адресу позивача, повернулась до суду з відміткою пошти «за зазначеною адресою не проживає».

Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Отже, у відповідності до вимог процесуального законодавства та враховуючи, що попередня ухвала суду була надіслана на ту ж саму адресу та була отримана позивачем, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 71), судом були вжиті належні заходи щодо повідомлення позивача про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте сторони не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та фермерським господарством "Колосок" договору оренди державного майна № 1512 від 13.04.2010 року, відповідач передав, а позивач прийняв відповідно до акту приймання - передавання майна від 13.04.2010 року в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 130,3м.кв., розміщене за адресою: Сумська область, Великописарівський район, смт. Кириківка, пров. Станційний, 12, що перебуває на балансі Сумського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці.

Майно передається в оренду з метою розміщення кафе, що здійснює продаж товарів підакцизної групи (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 10.1 , строк дії договору встановлено з 13.04.2010 року до 12.03.2013 року включно.

Листом від 25.12.2012 року позивач звернувся до відповідача з проханням продовжити дію договору оренди державного майна № 1512 від 13.04.2010 року.

Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що оскільки ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч. 4 ст. 284 ГК України та ст. 764 ЦК України визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Колегія суддів зазначає, що оскільки на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк не надійшли, то такий договір вважається продовженим.

Однак господарським судом першої інстанції не було взято до уваги наступне.

У позовній заяві Фермерське господарство "Колосок" просить визнати договору оренди державного майна від 13.04.2010року № 1512, укладеного між сторонами, продовженим терміном на 2 роки 11 місяців, з 13.04.2013 року по 12.02.2016 року.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Предмет позову про визнання договору продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені у вищевказаних нормативних актах, не передбачений він й іншими нормами права. Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що такий спосіб захисту був передбачений договором сторін.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту права не є різновидом способу "визнання права".

У відповідності до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Спосіб захисту права "визнання права" застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.

Договір не підпадає під категорію конкретного суб'єктивного права. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто, договір це більш широка юридична категорія, котра включає в себе не одне суб'єктивне право, комплекс численних за кількістю та різноманітних за змістом та обсягом суб'єктивних прав та обов'язків. Тому договір не можна ототожнювати з суб'єктивним правом.

Таким чином, спір про визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання, у зв'язку з чим не може бути предметом спору та розглядатися самостійно. Такий проміжний статус цієї вимоги означає, що вона не спроможна привести спірні відносини до мети, за для якої покликані способи захисту права - до відновлення порушеного права.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України "Про судоустрій", відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.3 Інформаційного листа N 01-8/2229 від 25.11.2005 року, відповідно до якої суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.

Таким чином, звертаючись з позовом про визнання договору продовженим, ФГ "Колосок" обрало спосіб захисту, який не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, порушив норми матеріального права, а тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, а апеляційна скарга -задоволенню.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 03 березня 2014 року у справі № 920/197/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 05.06.2014 року

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.