Постанова

від 11.08.2014 по справі 920/197/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2014 року Справа № 920/197/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі) суддів:Іванової Л.Б., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Колосок" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р. у справі№920/197/14 господарського суду Сумської області за позовомФермерського господарства "Колосок" доРегіонального відділення Фонду державного майна по Сумській області провизнання продовженим договору оренди державного майна

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. № 02-05/328 для розгляду справи № 920/197/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Попікова О.В., судді Іванова Л.Б., Кролевець О.А..

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Колосок" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна по Сумській області про визнання договору оренди державного майна від 13.04.2010р. №1512 продовженим на термін 2 роки 11 місяців, з 13.04.2013р. по 12.02.2016р.

Рішенням господарського суду Сумській області від 03.03.2014р. (суддя Заєць С.В.) позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване приписами статті 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч.4 статті 284 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, тому для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р. (головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді Россолов В.В., Тихий П.В.) рішення господарського суду Сумській області від 03.03.2014р. скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що позов про визнання договору оренди продовженим не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, встановленим законом (стаття 20 ГК України, стаття 16 ЦК України) та договором, а також не призводить до відновлення порушеного права.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 764 ЦК України, статті 20 ГК України, ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 12 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує, що претензією №11-09-02769 від 12.06.2013 та діями по прийняттю орендної плати від орендаря відповідач визнає договір оренди продовженим, а пунктом 10.4 договору оренди державного майна від 13.04.2010р. №1512 визначено право орендаря на продовження (поновлення, пролонгацію) договору оренди.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до умов договору оренди державного майна №1512 від 13.04.2010р. (далі - договір оренди), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (орендодавець) та фермерським господарством "Колосок" (орендар), відповідач передав, а позивач прийняв за актом приймання-передавання майна від 13.04.2010р. в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 130,3кв.м., розміщене за адресою: Сумська область, Великописарівський район, смт. Кириківка, пров. Станційний, 12, що перебуває на балансі Сумського будівельно-монтажного експлуатаційного управління Південної залізниці. Строк дії договору оренди встановлено з 13.04.2010 року до 12.03.2013 року включно.

Листом від 25.12.2012р. позивач звернувся до відповідача з проханням продовжити дію договору оренди державного майна №1512 від 13.04.2010р. Однак, заперечення щодо продовження строку дії договору оренди були висловлені відповідачем у листі від 14.11.2013р. №11-09-05411, тобто поза межами місячного строку після закінчення терміну дії цього договору.

Предмет спору у даній справі становить вимога про визнання договору оренди державного майна від 13.04.2010р. №1512 продовженим на той же строк та на тих самих умовах на підставі статті 764 ЦК України, ч.4 статті 284 ГК України та ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з огляду на вимогу орендодавця повернути об'єкт оренди, викладену у листі від 14.11.2013р. №11-09-05411.

Як роз'яснено в п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29.05.2013р. №12, господарським судам слід відмовляти в позові про визнання договору оренди продовженим (пролонгованим), оскільки така позовна вимога (без подання доказів наявності спору стосовно такого продовження), є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту , а це не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права. Господарський суд відмовляє в позові і в тому разі, коли з'ясує, що договір оренди є поновленим (продовженим) на строк, який був раніше встановлений договором. При цьому у відповідних випадках господарський суд не повинен відмовляти у прийнятті позовної заяви або припиняти провадження у справі з тієї підстави, що відповідні вимоги не підлягають розгляду господарськими судами.

Таким чином, предмет позову про визнання договору оренди продовженим не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Зокрема, такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, визначених статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГК України. З матеріалів справи також не вбачається встановлення такого способу захисту прав орендаря у договорі, укладеному між сторонами.

Обраний позивачем спосіб захисту не є визнанням права, оскільки останній спосіб захисту застосовується в разі необхідності підтвердження в судовому порядку наявності у певної особи конкретного, визначеного за змістом і за обсягом суб'єктивного права.

Отже, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, спір про визнання договору продовженим не є спором про наявність чи відсутність цивільного права, а заявлена позовна вимога не є позовом про визнання, у зв'язку з чим не може бути предметом спору та розглядатися самостійно.

При цьому позивач не надав доказів наявності між сторонами спору стосовно продовження договору оренди, зокрема, щодо заявлення орендодавцем позову про виселення орендаря із займаних нежилих приміщень, а, навпаки, послався на своєчасну сплату орендної плати та її приймання орендодавцем після спливу строку дії договору оренди.

Судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору правильно застосовано положення статті 764 ЦК України, ч.4 статті 284 ГК України та ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", виходячи з системного аналізу змісту яких пролонгація договору оренди (продовження його дії на той самий строк та на тих самих умовах) відбувається в позасудовому порядку та має місце в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

В свою чергу, наведені у касаційній скарзі заперечення позивача переконливо свідчать про помилкове ототожнення ним правового інституту пролонгації договору оренди державного чи комунального майна (продовження договору на той же строк та на тих самих умовах), закріпленого ч.2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правового інституту продовження договору оренди на новий строк внаслідок переважного права добросовісного орендаря (ч.3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), реалізація якого в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в господарському суді.

Враховуючи викладене і з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки, звертаючись з позовом про визнання договору продовженим, Фермерське господарство "Колосок" обрало спосіб захисту, який не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим, апеляційний суд, зважаючи на те, що на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди на новий строк не надійшли, дійшов висновку вважати такий договір продовженим, залишивши поза увагою наступне.

Як передбачено пунктом 10.4 договору оренди, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору, при обов'язковій наявності погодження з балансоутримувачем та дозволу органу, уповноваженого управляти об'єктом оренди.

Таким чином, сторони визначили порядок пролонгації договору оренди шляхом оформлення додаткової угоди до нього із застереженням щодо наявності погоджень балансоутримувача та органу, уповноваженого управляти орендованим майном.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, закріплену статтею 204 ЦК України, та відсутність у справі доказів визнання недійсним п.10.4 договору оренди від 13.04.2010р. №1512, касаційна інстанція вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей договір слід вважати продовженим.

Проте, сама по собі допущена помилка не вплинула на законність і обґрунтованість висновків апеляційної інстанції стосовно невідповідності пред'явленого позову способам захисту цивільних прав орендаря, встановленим законом, а тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 111 7

Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційним судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваної постанови відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Колосок" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.06.2014р. у справі №920/197/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: Л.Б. Іванова

О.А. Кролевець