Постанова

від 29.05.2014 по справі 911/4193/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа№ 911/4193/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Скрипки І.М.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства «Сагро-Норд»

на рішення господарського суду Київської області

від 17.12.2013 року

у справі №911/4193/13 (суддя - Ярема В.А.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена-Країна», м. Київ,

до приватного підприємства «Сагро-Норд», смт. Калита, Броварський р-н., Київська обл.,

про стягнення 368 746,31 грн.

за участю представників:

від позивача: Миколаєнко Д.Л. - представник (довіреність б/н від 07.09.12р.);

від відповідача: Куприянський Б.О. - представник (довіреність б/н від 21.08.13р.);

від правонаступника: Пилипчук Л.В. - представник (довіреність б/н від 08.01.14р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зелена Країна» (надалі - ТОВ «Зелена Країна») звернулось до господарського суду Київської області з позовом до приватного підприємства «Сагро-Норд» (надалі - ПП «Сагро-Норд») про стягнення 368 746,31 грн., з яких: 272 103,93 грн. основного боргу, 53 604,47 грн. процентів за користування товарним кредитом, 18 831,07 грн. пені, 13 605,20 грн. штрафу, 4 405,85 грн. 3% річних та 6 195,79 грн. курсової різниці, мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року.

Під час розгляду справи суд прийняв до розгляду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача 363 301,01 грн., з яких 272 103,93 грн. основного боргу, 65 312,89 грн. процентів за користування товарним кредитом, 4 942,60 грн. пені, 13 605,20 грн. штрафу, 1 140,60 грн. 3% річних та 6 195,79 грн. індексації (курсової різниці).

Рішенням господарського суду Київської області від 17.12.2013 року у справі №911/4193/13 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «Сагро-Норд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена Країна» 272 103,93 грн. заборгованості, 65 312,89 грн. процентів за користуванням товарним кредитом, 4 942,60 грн. пені, 13 605,20 грн. штрафу, 1 140,60 грн. 3% річних та 6 144,72 грн. курсової різниці. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, приватне підприємство «Сагро-Норд» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 17.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 03.02.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року у відповідності до частини 1 статті 79 ГПК України провадження у справі №911/4193/13 було зупинено до розгляду Господарським судом міста Києва пов'язаної справи №911/191/14 за позовом приватного підприємства «Сагро-Норд» до товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена-країна» про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2014 року ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2014 року скасовано, справу №911/4193/13 направлено для здійснення подальшого апеляційного провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 року у відповідності до частини 3 статті 79 ГПК України провадження у справі №911/4193/13 поновлено, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.05.2014 року.

В судовому засіданні 26.05.2014 року колегією суддів в порядку ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 29.05.2014 року.

В ході апеляційного провадження від представників ТОВ «Зелена-Країна» та ПАТ «Агрокомбінат «Калита» надійшли клопотання про залучення до справи правонаступника позивача - публічного акціонерного товариства «Агрокомбінат «Калита».

В обґрунтування вказаних клопотань суду було надано завірену копію договору про відступлення права вимоги №23/05/14 від 23.05.2014 року, згідно якого ТОВ «Зелена-Країна» (первісний кредитор) відступає ПАТ «Агрокомбінат «Калита» (новий кредитор) право вимоги на суму 372 235,20 грн., а останній приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року, укладеним між первісним кредитором та боржником. Відповідно до п. 1.4 вказаного договору сторони погодили, що право вимоги за цим договором переходить до нового кредитора з моменту проведення оплати та підписання акту приймання-передачі документів.

Представником позивача також долучено до клопотання докази виконання сторонами умов вказаного договору, а саме, копію Акту прийому-передачі документів та банківську виписку про сплату ПАТ «Агрокомбінат «Калита» на користь ТОВ «Зелена-Країна» 272 103,93 грн. оплати за відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18, зазначеною статтею ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 512, 513, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), який вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поставивши на обговорення заявлені клопотання, вислухавши з цього приводу думку представників сторін, враховуючи вищевикладені обставини та наявність відповідних доказів на їх підтвердження, колегія суддів, порадившись, дійшла висновку, що такі клопотання є обґрунтованими, підлягають задоволенню та провела заміну позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена-Країна» на правонаступника - публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита».

В судовому засіданні 29.05.2014 року представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 17.12.2013 року у справі №911/4193/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив повністю, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення без змін.

29.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 27.02.2013 року між ТОВ «Зелена-країна» (за договором - продавець) та ПП «Сагро-Норд» (за договором - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №270213/2-ПК (далі - договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати, а покупець зобов'язався прийняти та сплатити вартість засобів захисту рослин, іменованих в подальшому - товар, відповідно до умов даного договору.

Загальна сума договору складається із суми вартості товару згідно всіх накладних на передачу товару (видаткових), підписаних в рамках цього договору, що є його невід'ємною частиною (п. 3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець повинен в строк до 30.04.2013 року перерахувати на поточний рахунок продавця суму попередньої оплати в розмірі 20% від вартості товару, що вказаний у додатку до договору. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу з наступним графіком сплати: 80% від суми вартості всього товару по договору покупець має сплатити до 01.10.2013 року.

Оплата, зроблена у строки, що передбачені п. 4.1 договору, вважається своєчасною. При здійсненні покупцем своєчасної оплати отриманого ним товару, відсотки за користування товарним кредитом не стягуються (п. 4.4 договору).

Договір, згідно п. 13.1, набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Додатком №1 до договору сторони попередньо визначили вартість товару у сумі 679 714,89 грн., а також визначили формулу, за якою визначається проіндексована сума вартості товару у гривні.

Як вірно встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 736 769,50 грн., що підтверджується видатковими накладними №1216 від 18.04.2013 року на суму 679 716,70 грн. та №1934 від 17.05.2013 року на суму 57 052,80 грн. (а.с. 14-15), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 464 665,57 грн., а саме:

09.04.2013 року - 100 000,00 грн.;

05.06.2013 року - 364 665,57 грн.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з поточного рахунку позивача за спірний період (а.с. 16-17), а також визнається відповідачем у повному обсязі.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу, відсотків за користування товарним кредитом, пені, штрафу, 3% річних та суму індексації (курсову різницю).

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати у повному обсязі товару, отриманого згідно умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі наголошував на тому, що поставка товару здійснювалась поза межами договору купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року, а тому його умови не можуть застосовуватись до правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки при його укладанні не було погоджено строк поставки товару, що є істотною умовою договору, а тому договір вважається неукладеним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають положенням законодавства та дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін в ході виконання даного договору, колегія суддів зазначає, що такий має ознаки як договору поставки так і договору купівлі-продажу.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні приписи містить частина 1 статті 265 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З огляду на викладене та враховуючи прийняття без зауважень відповідачем товару, поставленого згідно вищезазначених накладених, які містять посилання на спірний договір, та часткову оплату відповідачем поставленого товару саме за цим договором, про що зазначено в призначенні платежу, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що поставка товару здійснювалась саме на виконання договору купівлі-продажу №270213/2-ПК від 27.02.2013 року.

Крім того, колегія суддів находить правильним висновок суду про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність у нього обов'язку по оплаті решти поставленого за договором товару з огляду на його неякісність, що на думку останнього, підтверджується складеним в односторонньому порядку актом від 10.07.2013 року (а.с. 61), не відповідають дійсності, оскільки доказів пред'явлення відповідачем претензій до позивача по якості товару у встановлені п. 5.5 договору строки, а саме, протягом 14 календарних днів з моменту фактичного відвантаження товару, суду не надано, у той час, як в силу п. 5.5 договору, по закінченню зазначеного терміну ніякі претензії не приймаються.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання відповідачем накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару свідчить про прийняття відповідачем поставленого товару, та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 4.1 договору, а саме, до 01.10.2013 року.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у строк до 01.10.2013 року, а також станом на час прийняття рішення судом першої інстанції, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару не погашена.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідачем отриманого товару в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 272 103,93 грн. (736 769,50 грн. - 464 665,57 грн.) є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою у встановленому порядку відповідачем та такою, що піддягає задоволенню.

Крім того, пунктами 4.1 та 4.5 договору передбачено, що на залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит. На суму заборгованості по договору нараховуються відсотки за користування товарним кредитом по ставці 0,1% за кожний день користування. Нарахування відсотків здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати покупцем суми вартості товару, отриманого на умовах товарного кредиту.

Так, на виконання умов договору, з моменту поставки товару за накладними №1216 від 18.04.2013 року, №1934 від 17.05.2013 року відповідачу було надано товарний кредит у розмірі вартості поставленого товару.

Посилаючись на те, що відповідач відсотки за користування товарним кредитом протягом квітня-листопада 2013 року у розмірі, передбаченому п. 4.5 договору, не сплатив, позивач просив суд стягнути з останнього 65 312,89 грн. процентів за користування товарним кредитом, нарахованих зростаючим підсумком на вартість заборгованості за спірними накладними та з урахуванням здійснених відповідачем часткових розрахунків, за періоди:

з 19.04.2013 року по 16.05.2013 року (28 днів прострочення) на заборгованість у сумі 579 716,70 грн.,

з 17.05.2013 року по 04.06.2013 року (19 днів прострочення) на заборгованість у сумі 636 769,50 грн.,

з 05.06.2013 року по 21.11.2013 року (170 днів прострочення) на заборгованість у сумі 272 103,93 грн..

Приписами статей 627, 694 ЦК України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Відповідно до ч. 5 вказаної статті, договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що арифметично вірний розмір процентів за користування кредитом, як вірно визначено місцевим господарським судом, в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених положень договору, становить 74 588,36 грн., а суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 65 312,89 грн. процентів за користування товарним кредитом підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 4 942,60 грн. пені, нарахованої за період з 02.10.2013 року по 21.11.2013 року, а також 13 605,20 грн. штрафу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 названого Кодексу визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову уму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язань. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктами 7.2, 7.3 договору передбачено, у випадку несвоєчасної оплати товару згідно даного договору покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення. У випадку неналежного виконання покупцем зобов'язань згідно умов даного договору покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5% від суми неоплаченого товару.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України.

Перевіривши правильність розрахунків позивачем розміру пені та штрафу, апеляційний господарський суд находить їх арифметично вірними та такими, що відповідають вимогам законодавства та умовам договору, а відтак, погоджується з висновком місцевого господарського суду про їх задоволення та стягнення з відповідача 4 942,60 грн. пені та 13 605,20 грн. штрафу.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивач просив суд стягнути з відповідача 1 140,60 грн. 3% річних, нарахованих за період з 02.10.2013 року по 21.11.2013 року.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судова колегія, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною та підлягає задоволенню в сумі 1 140,60 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 6 195,79 грн. курсової різниці (проіндексованої вартості поставленого товару), розрахованої станом на 23.10.2013 року з урахуванням, що станом на момент підписання договору (27.02.2013 року) офіційний курс у доларах США по відношенню до гривні становив 7,9930, а станом на 23.10.2013 року міжбанківський курс долара США по відношенню до гривні становив 8,1735.

Статтями 627, 629 ЦК України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, згідно п. 4.8 договору сторони домовились про зміну ціни на товар наступним чином: у разі якщо офіційний курс гривні до долара США збільшився у порівнянні до офіційного курсу гривні до долара США, що діяв на дату підписання договору, продавець має право вимагати від покупця сплати проіндексованої суми вартості товару у гривні по договору. У разі, якщо міжбанківський курс долара США перевищує офіційний курс НБУ, продавець залишає за собою право вимагати сплати проіндексованої суми вартості товару у гривні згідно з міжбанківським курсом.

З огляду на вищевикладене, а також враховуючи той факт, що арифметично вірний розмір курсової різниці (проіндексованої вартості поставленого товару) станом на 23.10.2013 року, обрахованої судом згідно наданих позивачем даних (а.с. 23-24), становить 6 144,72 грн., місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 6 195,79 грн. курсової різниці підлягає частковому задоволенню у розмірі 6 144,72 грн. В іншій частині, а саме у стягненні 51,07 грн., позовна вимога задоволенню не підлягає

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку що позов підлягає задоволенню частково в сумі 363 249,94 грн., з яких 272 103,93 грн. основного боргу, 65 312,89 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 4 942,60 грн. пені, 13 605,20 грн. штрафу, 1 140,60 грн. 3 % річних та 6 144,72 грн. курсової різниці.

При цьому, з огляду на приписи ст. 68 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 26.11.2013 року, в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача у розмірі 51,07 грн., що полягає у різниці між розміром заявлених та задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Київської області від 13.05.2013 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Київської області від 17.12.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «Сагро-Норд» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Замінити позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Зелена-Країна» на його правонаступника публічне акціонерне товариство «Агрокомбінат «Калита».

2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю приватного підприємства «Сагро-Норд» на рішення господарського суду Київської області від 17.12.2013 року у справі №911/4193/13 залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Київської області від 17.12.2013 року у справі №911/4193/13 залишити без змін.

4. Матеріали справи №911/4193/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді І.М. Скрипка

Г.А. Жук