Ухвала

від 04.06.2014 по справі 822/968/14

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/968/14

Головуючий у 1-й інстанції: Блонський В.К.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: Підопригори Н.В.

відповідача: Кундиловської М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна Компанія "Поділля-Трансбуд" до Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "БК "Поділля-Трансбуд" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Кам'янець-Подільської ОДПІ про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка товариства, за результатами якої складено акт № 319/22-09-22-01/33468780 від 11 вересня 2013 року. На підставі акту перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 26.09.2013 року № 0002002201, № 0012441702. В подальшому за наслідками адміністративного оскарження рішення № 0012441702 було скасоване, а замість нього прийнято податкове повідомлення-рішення № 0026671702 від 24 березня 2014 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11.04.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки державним податковим органом складено акт № 319/22-09-22-01/33468780 від 11 вересня 2013 року, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.3, 138.4, 138.5, 138.6, 138.8, підпункту 138.10.5 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1 статті 139, пункту 140.1 статті 140, статті 142, статті 143 Податкового кодексу України; підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0002002201 від 26 вересня 2013 року, яким збільшив позивачу грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 1343953 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1075162 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 268791 грн., і податкове повідомлення-рішення № 0012441702 від 26 вересня 2013 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в сумі 288205,12 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 271164,47 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 17040,65 грн.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0012441702 від 26 вересня 2013 року частково скасовано, а саме: зменшено суму основного платежу в розмірі 202525,09 грн., та збільшено розмір застосованої штрафної (фінансової) санкції (штрафу) в сумі 629,20 грн. На цій підставі відповідач прийняв відповідне податкове повідомлення-рішення № 0026671702 від 24 березня 2014 року про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників в сумі 86309,23 грн., з яких 68639,38 грн., за основним платежем та 17669,85 грн., за штрафними (фінансовими санкціями).

Досліджуючи правомірність податкового повідомлення-рішення № 0002002201 від 26 вересня 2013 року, суд першої інстанції встановив наступне.

Станом на 01.10.2010 року по розрахунках із ТОВ «Скетра» рахується кредиторська заборгованість по бухгалтерському рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками» в сумі 3771267 грн., яка виникла в лютому 2008 року.

Згідно акту прийому передачі векселя від 11.11.2010 року товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Поділля-Трансбуд» (векселедавець) передало в якості забезпечення кредиторської заборгованості товариству з обмеженою відповідальністю «Скетра» (векселеотримувачу) простий вексель серії АА № 0100784 номінальною вартістю 3771267,64 грн.

За період з дати передачі позивачем векселя ТОВ «Скетра», тобто з 11.11.2010 року до 31.12.2012 року такий вексель до оплати векселеотримувачем не пред'являвся.

Відповідно до даних ПДС ДПС України відносно ТОВ «Скетра» проводиться ліквідаційна процедура за рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 2-а1314/11/1070 від 28.03.2011 року, яким постановлено припинити юридичну особу ТОВ «Скетра», код ЄДРПОУ 34901443.

Згідно до відповіді Вишгородської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області № 106/9/18-227 від 27.08.2013 року відповідачем отримані такі документи: облікова картка ТОВ «Скетра» згідно якої розрахункові рахунки підприємства закриті, стан платника 21; інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої відсутні відомості у даному реєстрі на нерухоме майно за ТОВ «Скетра»; інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому зазначено про відсутність прав на нерухоме майно ТОВ «Скетра»; повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням форми 18-ОПП № 90 від 30.07.2008 року; акт № 126/15/229 від 31.08.2009 року про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Скетра».

На підставі вищезазначеного відповідач зробив висновок про те, що у разі якщо підприємство кредитор ліквідовано без встановлення правонаступництва, то господарське зобов'язання щодо погашення заборгованості за товарно-матеріальні цінності, кошти, надавачем яких він є, припиняється.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо помилковості таких тверджень, враховуючи наступне. Законом України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» № 826-XIV від 06.07.2009 року, постановлено приєднатися від імені України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції.

Особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів, визначені Законом України «Про обіг векселів в Україні» № 2374-II від 05.04.20011 року.

Регулювання відносин, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку проводиться за законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23.02.2006 року.

Відповідно до частини 1, підпункту д) пункту 2 частини 5 статті 3, статті 14 цього Закону, цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як векселі. Вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Згідно частини 2 статті 76, частини 1 статті 77 «Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказний та простий векселі», простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням. До простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Відповідно до частини 1 статті 11, частини 1 статті 33, частини 1 статті 34, частини 1 статті 70 «Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказний та простий векселі», будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту.

Переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу як за пред'явленням. Переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами.

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Дослідження наведених норм «Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказний та простий векселі», змісту акту перевірки, пояснень представника відповідача, дає підставу зробити висновок про те, що питання про можливість вчинення ТОВ «Скетра» індосаменту відповідачем при проведенні перевірки не досліджувалось.

Крім того строк для пред'явлення векселя для платежу закінчився 11.11.2011 року, відповідно позовні вимоги повинні бути погашені із закінченням трьох років, а саме: 11.11.2014 року, оскільки позовні вимоги ТОВ «Скетра» до позивача як акцептанта, або іншої особи до позивача у разі наявності індосамента, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

В строк до 11.11.2014 року боргове зобов'язання позивача за векселем може бути пред'явлене ТОВ «Скетра», або іншою особою до оплати. Також судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Скетра» знаходиться в стані припинення за судовим рішенням і ще не припинене, тобто має статус діючого підприємства-юридичної особи. Такі обставини об'єктивно підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, доданого до матеріалів справи.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що якщо підприємство кредитор не ліквідовано і позовні вимоги кредитора повинні бути погашені із закінченням трьох років, а саме: 11.11.2014 року, відсутні підстави для визнання такої заборгованості безнадійною та включення суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «Скетра» в інші доходи позивача за 1 квартал 2012 року в сумі 3771267 грн.

Також частина грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням № 0002002201 від 26 вересня 2013 року нарахована в зв'язку з тим, що перевіркою встановлено завищення задекларованих позивачем показників у рядку 06.3 декларації з податку на прибуток підприємств «фінансові витрати» за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року у загальній сумі 1385257 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року-занижено в сумі 60410 грн., 2 квартал 2012 року-занижено в сумі 79454 грн., 3 квартал 2012 року-занижено в сумі 87854 грн., 4 квартал 2012 року-завищено в сумі 1612975 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач уклав кредитний договір № 47/ЮКЛ-11 від 07.09.2011 року на відкриття відновлювальної кредитної лінії із ПАТ «КБ Глобус».

Перевіркою встановлено, що отримані кредитні кошти використовувались позивачем для проведення розрахунків із постачальниками і на закупівлю цінних паперів, зокрема акцій. Так як здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів не є предметом діяльності позивача, оскільки такий вид діяльності не зазначений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивача, податковий орган прийшов до висновку, що позивач неправомірно відніс до фінансових витрат сплачені відсотки за кредитним договором в розмірі 1385162 грн.

Разом із тим, згідно підпункту 14.1.258 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансовий кредит це кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України визначено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

До складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Отже проценти за кредитом можна відносити до складу валових витрат, якщо кредитні кошти використані на цілі, пов'язані з господарською діяльністю підприємства.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За таких обставин суд приходить до висновку, що діяльність позивача по купівлі-продажу цінних паперів необхідно вважати його господарською діяльністю, тому проценти за борговими зобов'язаннями позивач правомірно відніс до фінансових витрат підприємства.

Таким чином враховуючи встановлені обставини по справі та досліджені докази, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0002002201 від 26 вересня 2013 року, не відповідає вимогам чинного законодавства в зв'язку з чим його необхідно визнати протиправним та скасувати.

Що стосується податкового повідомлення-рішення № 0026671702 від 24 березня 2014 року, яким відповідач збільшив позивачу грошове зобов'язання за платежем податок з доходів найманих працівників, судом першої інстанції враховано наступне.

Пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Як встановлено у ході судового розгляду, порушень в нарахуванні заробітної плати працівників позивача, нарахуванні податку на доходи фізичних осіб за період, що підлягав перевірці, перевіркою не встановлено. Таким чином відповідач неправомірно збільшив позивачу грошове зобов'язання за платежем по податку з доходів найманих працівників в сумі 86309,23 грн., з яких 68639,38 грн., за основним платежем, так як податкове зобов'язання платником податків обчислено самостійно. З урахуванням приписів підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, в даному випадку відповідач мав право прийняти податкове повідомлення-рішення тільки по самостійно нарахованих штрафних (фінансових) санкціях (штрафах), у разі встановлення порушення позивачем правил нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної Державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 червня 2014 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.