Постанова

від 20.05.2014 по справі 905/6464/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа № 905/6464/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Дунаєвської Н.Г.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба"

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року

у справі № 905/6464/13

господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біонасервіс"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба"

про стягнення заборгованості у сумі 16 400,00 грн., та 3 % річних у розмірі 55,27 грн.

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біонасервіс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до сільскогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" про стягнення заборгованості в сумі 16400,00грн. та 3% річних у розмірі 55,27грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06 листопада 2013 року (суддя Мирошниченко Я.С.) залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року (судді Ломовцева Н.В., Принцевська Н.М., Скакун О.А.) позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 06 листопада 2013 року та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Планета обладнання" здійснило поставку Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Дружба" за видатковою накладною №РН-0001604 від 31 травня 2012 року на суму 24600,00грн.

Як визначає позивач, отриманий відповідачем товар частково оплачено та просить стягнути неоплачену частину суми боргу.

Отже, предметом позовних вимог є стягнення боргу за поставлений товар.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і відображати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Судами попередніх інстанцій встановлено, те що 29 травня 2012 року позивачем було пред'явлено до сплати відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0001723 від 29 травня 2012 року, в якому визначено предмет поставки, кількість, ціну та загальну суму поставки. За правовою природою - це є пропозицією укласти договір, яка в установлені строки не відкликана пропонуючою стороною.

За приписами статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов'язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Між сторонами склались господарські правовідносини з поставки, які регулюються нормами глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди попередніх інстанцій, надали вірну оцінку тому, що видаткова накладна №РН-0001604 від 31 травня 2012 року на відпуск відповідачу препарату "Бактофіт" в кількості 600 л. на суму 24600,00 грн. є належним доказом в розумінні статей 34, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача отримав даний товар за довіреністю №38 від 31 травня 2012 року та не надав доказів наявності заперечень щодо кількості та якості поставленого товару, а також порядку поставки чи інших зауважень.

Пунктом 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей від 16 травня 1996 року №99 визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Відповідно до пункту 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Довіреність №38 від 31 травня 2012 року відповідача, що видана на отримання товару від товариства з обмеженою відповідальністю "Біонасервіс", містить підпис відповідача, зразок підпису особи, що отримала вищезгадану довіреність та проставлена печатка сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба".

Пунктом 10 Інструкції №99 визначено, що невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. При цьому, відповідач не надав доказів повернення довіреності №38 від 31 травня 2012 року.

Зауваження відповідача, викладені у касаційній скарзі щодо невідповідності доданих до матеріалів справи документів, вимогам статті 36 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не приймаються, оскільки в матеріалах справи наявні оригінали первинних документів та довіреностей на представників позивача, з повноваженнями засвідчувати своїм підписом копії документів.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні", накладні є первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Відповідно до "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів, які повинні мати крім обов'язкових реквізитів, додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на дефект видаткової накладної №РН-0001604 від 31 травня 2012 року, оскільки зазначена накладна відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", містить відповідні дані про конкретну господарську операцію та не спростовує факту отримання товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовано відповідачем, що ним було здійснено часткову сплату за отриманий товар у розмірі 8200грн. Підставою оплати позивачу грошових коштів за препарат "Бактофіт" у розмірі 8200,00грн. визначено саме рахунок фактура №СФ-0001723 від 29 травня 2012 року.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Всупереч приписам статей 688, 690 Цивільного кодексу України покупець не повідомив продавця про порушення умов договору, як він про те наголошує, не відмовився від прийняття товару та не забезпечив його схоронність, повідомивши про це позивача.

Оцінюючи у сукупності докази: рахунок-фактуру №СФ-0001723 від 29 травня 2012 року, видаткову накладну №РН-0001604 від 31 травня 2012 року, довіреність №38 від 31 травня 2012 року, податкову накладну сільскогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" від 31 травня 2012 року №452, в яких відображена сума поставки товару відповідачу на суму 24600,00грн., господарський суд дійшов вірного висновку щодо наявності договірних відносин між сторонами.

Факт поставки товару також підтверджується здійсненням відповідачем часткової оплати рахунку-фактури №СФ-0001723 від 29 травня 2012 року.

При таких обставинах вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 24600,00 грн., а відповідач прийняв цей товар, що підтверджується вищезазначеною видатковою накладною і будь-яких доказів, що товар не отримувався, суду не надано.

Як встановлено судом попередньої інстанції в матеріалах справи міститься проект договору поставки №889/3-2012 від 29 травня 2012 року, який пропонувався позивачем відповідачу для укладання, але його так і не підписано. Таким чином, зазначений договір в установленому порядку не укладено. Враховуючи, що проект договору стосується спірної поставки, суди попередніх інстанцій правомірно визначили податкову накладну №452 від 31 травня 2012 року у сукупності з іншими доказами, як доказ поставки продукції.

Враховуючи, що відповідач грошове зобов'язання перед позивачем в частині розрахунку за прийнятий товар, виконав частково у розмірі 8200,00грн., у нього утворилась заборгованість в розмірі 16400,00грн.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач доказів погашення заборгованості у розмірі 16400,00грн. не надав, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 16400,00грн.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем, за неналежне виконання відповідачем по своєчасній оплаті отриманого товару пред'явлена до стягнення сума 3 % річних.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 55,27 грн. суми 3 % річних обґрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на викладене, судова колегія, дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17 грудня 2013 року зі справи № 905/6464/13 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. Г. Дунаєвська

С. С. Самусенко