Ухвала

від 05.06.2014 по справі 826/1980/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1980/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., секретар судового засідання: Самсонова М.М., за участю сторін: представник позивача Мельник М.М., представник відповідача Киричек О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» (далі - ТОВ «Марс Україна») звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.01.2014р. №0000033910 та від 28.01.2014 №0000043910, які прийняті відповідачем за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки.

Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо відсутності факту реальності здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та контрагентом Товариством обмеженою відповідальністю «Торгівельне підприємство «Лоза» (надалі - ТОВ «ТП «Лоза») є необґрунтованими та безпідставними, та спростовуються належним чином складеними первинним документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем документально не підтверджено право на включення до валових витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість по операціям з ТОВ «ТП «Лоза».

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти її задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Броварською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Марс Україна».

За результатами перевірки складено акт №402/10-06-22-02/21638055 від 31.12.2013 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Марс Україна» (код ЄДРПОУ 38013414) в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Лоза» (код ЄДРПОУ 37447675) за період з 01.04.2011 по 28.02.2012.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України , не встановлено реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «ТП «Лоза»; пунктів 198.2,198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 585 529,00 грн., підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результат чого занижено податок на прибуток на загальну суму 670 361,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0000033910 від 28.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 703 709,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 585 529,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 118 180, 00 грн.; №0000043910 від 28.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 686 086,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 670 361,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 725, 00 грн.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З урахуванням вищевказаних висновків Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи постанову 21.03.2014р. дано належну оцінку доказам, які підтверджують наявність та відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним усним договором.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надав договір, укладений між ТОВ «Марс Україна» (Замовник) та ТОВ «ТП «Лоза» (Виконавець), про надання послуг №01/11/1 від 28.03.2011р., згідно якого Замовник дає завдання, а Виконавець зобов'язується, протягом всього строку дії цього договору, надавати Замовнику послуги по стимулюванню збуту продукції, а Замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані Послуги.

Згідно умов договору (п. 4) ціна послуг по стимулюванню збуту Продукції визначається у вигляді відсотка від загальної вартості Продукції реалізованої Замовником на Території через Дистриб'ютора за відповідний Квартал. Ціна послуг по стимулюванню збуту складає суму відсотків, зазначених в п.п. 6.1.1 - 6.1.4 цього Договору, за умови відповідності наданих Послуг критеріям, які в них зазначені. Загальна вартість послуг по стимулюванню збуту, наданих Виконавцем у відповідному Кварталі, встановлюється Сторонами в Акті приймання-передачі послуг за такий Квартал. Ціна послуг по просуванню Продукції, зазначених в пункті 2.2 статті 2 цього Договору, залежить від результатів дій Виконавця, направлених на просування Продукції та формується на основі ціни кожної з наданих послуг, що визначені в додатку.

На підтвердження своєї позиції, щодо реальності здійснення господарської операції, позивач надав лише копії актів здачі-приймання послуг (а.с. 61-75 Т. І), згідно яких ТОВ «ТД «Лоза» виконало послуг на загальну суму 3 163 096,32 грн.

Проте, у деяких вказаних актах здачі-приймання послуг зазначено що послуги надавались по просуванню продукції. Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що зазначені розбіжності у назві послуг «послуги по стимулюванню збуту продукції» та «послуги по просуванню продукції» не дає змоги достовірно встановити які саме конкретні дії були вчинені контрагентом і яким чином було визначено вартість наданих послуг у відсотковому обсязі від загальної вартості реалізованої продукції. Крім того, в інших актах здачі-приймання послуг наведено зовсім інші найменування послуг: інструктаж продавців Торгівельних об'єктів стосовно споживчих характеристик Продукції та методів мотивації Споживачів щодо придбання Продукції, інсталяція дисплеїв, що розміщені окремо, підтримка А-s.

Позивач не надав суду доказів щодо проведення контрагентом інструктажу продавців торгівельних об'єктів, матеріали такого інструктажу, електронні звіти щодо наданих послуг.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки представлені позивачем документи не підтверджують факту реального здійснення господарських операцій та спричинення настання правових наслідків. Як вже зазначалось, для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару (послуг), тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Колегія судді, з огляду на приписи ст.ст.70, 71 КАС України, погоджується з висновком суду першої інстанції, що перелік торговельних точок, наданих апелянтом, в яких ТОВ «ТП «Лоза» надавало послуги згідно з Договором №01/11/1 від 28.03.2011не є належним доказом надання ТОВ «ТП «Лоза» позивачу зазначених вище послуг.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ст.70, 71 КАС України, щодо належності та допустимості доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій, не надав суду належних доказів щодо обґрунтованості позовних вимог. Належним чином оформлені (підписані невідомими особами) документи ще не можуть бути підставою для декларування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність виконаних робіт, наданих послуг.

Доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 10.06.2014р.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області, про скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.