Ухвала

від 30.05.2016 по справі 826/1980/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2016 року м. Київ К/800/32223/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року

у справі № 826/1980/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна»

до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників,

третя особа - Броварська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

В силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом замінено Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників правонаступником - Міжрегіональним головним управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача проти касаційної скарги заперечив та просив у її задоволенні відмовити.

Третя особа, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце касаційного розгляду, явку свого представника до суду не забезпечила, що не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Марс Україна» в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Лоза» за період з 01.04.2011 року по 28.02.2012 року Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області складено акт від 31.12.2013 року № 402/10-06-22-02/21638055, яким встановлено порушення: - ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України; - п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 585 529, 00 грн., - п.п. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 670 361, 00 грн.

На підставі акта перевірки Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.08.2014 року: - № 0000033910, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 703 709, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 585 529, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 118 180, 00 грн.; - № 0000043910, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 686 086, 00 грн., в т.ч. за основним платежем - 670 361, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 725, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу щодо непідтвердження первинними документами факту надання послуг позивачу від ТОВ «ТД «Лоза».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що наданими позивачем первинними документами не підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «ТД «Лоза» на підставі договору про надання послуг від 28.03.2011 року № 01/11/1, відповідно до умов якого замовник (ТОВ «Марс Україна») дає завдання, а виконавець (ТОВ «ТД «Лоза») зобов'язується протягом всього строку дії цього договору надавати замовнику послуги по стимулюванню збуту продукції, а замовник зобов'язується оплачувати належним чином надані послуги.

На підтвердження надання ТОВ «ТД «Лоза» послуг позивачем надано до матеріалів справи договір, податкові накладні, акти здачі-приймання послуг, платіжні доручення.

Водночас електронні звіти щодо наданих послуг, про отримання яких від контрагента зазначено позивачем, не надано. Також матеріали справи не містять доказів отримання послуг з інструктажу продавців торгівельних об'єктів, матеріалів з підготовки таких інструктажів, як зазначено в деяких актах здачі-приймання послуг.

В свою чергу, не є належним доказом надання вказаних вище послуг Перелік торговельних точок, в яких ТОВ «ТД «Лоза» надавало послуги згідно з укладеним договором, оскільки він містить виключно перелік адрес, за якими, згідно пояснень представника позивача, ТОВ «ТД «Лоза» надавало послуги по стимулюванню збуту та просуванню продукції позивача.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданий Перелік торговельних точок та роздруківки фотознімків торговельних точок не є беззаперечним доказом того, що ТОВ «ТД «Лоза» надавало позивачу послуги по стимулюванню збуту та просуванню продукції, адже з податкової звітності ТОВ «Марс Україна» вбачається, що ТОВ «ТД «Лоза» не єдиний контрагент позивача.

Отже, надані позивачем документи не підтверджують факту реального здійснення господарських операцій та спричинення настання правових наслідків.

Крім того, суд першої інстанції двічі викликав у судове засідання директора ТОВ «ТД «Лоза» в якості свідка, однак у відповідь на судову повістку двічі надходили електронні повідомлення від його матері, яка повідомляла, що її син за вказаною адресою не проживає та вона не може з ним зв'язатись.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі з приводу неправомірності проведення перевірки, за результатами якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, оскільки це не є предметом даного позову.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Марс Україна» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 року у справі № 826/1980/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук