Постанова

від 05.06.2014 по справі 910/21915/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р. Справа№ 910/21915/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

за участю представників:

від Прокуратури Печерського району: Половенко Л.В. - прокурор прокуратури

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2014

у справі № 910/21915/13 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Босань»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каммерландер»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Босань» (далі, позивач або ТОВ «Босань») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каммерландер» (далі, відповідач або ТОВ «Каммерландер») про визнання права власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,9 кв.м.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2014 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Босань» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 162,9 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Каммерландер» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Босань» 13 000 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Виконуючий обов'язки прокурора Печерського району міста Києва (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2014 у справі № 910/21915/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві у справі № 910/21915/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/21915/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 апеляційну скаргу прокурора прийнято до провадження, до участі у справі залучено Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі, третя особа) та розгляд справи призначено на 20.05.2014.

19.05.2014 представник третьої особи подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду письмові пояснення по справі.

20.05.2014 на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 від Прокуратури Печерського району міста Києва через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення третій особі копії апеляційної скарги та рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2014, які колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання, призначене на 20.05.3014, не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, у зв'язку з чим ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 розгляд справи відкладено на 05.06.2014.

05.06.2014 представники позивача, відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 лютого 2013 року № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 та 20.05.2014 були надіслані учасникам судового процесу на адреси, повідомлені суду та зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Як зазначено у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» та пункті 19 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» також визначено, що доказом повідомлення адресата про час і місце розгляду справи судом в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучена до матеріалів справи та засвідчена самим судом копія реєстру поштових відправлень суду.

Згідно пункту 3.9.2. вищезазначеної постанови, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. постанови.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача, відповідача та третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень відповідачу та третій особі, а також належним чином засвідчені копії реєстрів поштових відправлень суду та з огляду на те, що розгляд справи відкладався для надання можливості учасникам направити своїх представників у судове засідання, колегія суддів, з огляду на те, що неявка вказаних представників не перешкоджає вирішенню спору у справі, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача, відповідача та третьої особи.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, письмові пояснення на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника прокуратури, судова колегія встановила наступне:

Згідно пункту 1 Договору купівлі-продажу 5/100 частин майнового комплексу від 24.09.1998 (том 1, а.с. 72) Відкрите акціонере товариство «Автотранспортне підприємство № 5» продало, а ОСОБА_4 купив 5/100 частини майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 2 вказаного договору визначено, що відчужувані 5/100 частини майнового комплексу загальною площею 663,0 кв.м. складаються із нежитлових приміщень першого поверху адміністративно-побутового корпус, вказаного на поповерховому плані під літерою «А».

Згідно реєстраційного посвідчення від 30.09.1998 (том 1, а.с. 72) домоволодіння АДРЕСА_1 (5/100 частин майнового комплексу - нежилих приміщень адміністративно-побутового корпусу літ. «А» площею 663,0 кв.м.) зареєстровано за ОСОБА_4.

09.12.1999 між Відкритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство № 5» (продавцем) та ОСОБА_4 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу частки майнового комплексу-нежилих приміщень (том 1, а.с. 73-74), згідно якого продавець продав, а покупець купив 2/100 частки майнового комплексу - нежилих приміщень другого поверху адміністравтино-побутового корпусу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно Акту передачі у власність нежилого приміщення від 10.12.1999 (том 1, а.с. 76) ВАТ «АТП № 5» на підставі договору купівлі-продажу від 09.12.1999 передав, а ОСОБА_4 прийняв у власність частину нежилого приміщення другого поверху (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 250,8 кв.м.

Згідно реєстраційного посвідчення від 22.12.1999 (том 1, а.с. 75) домоволодіння АДРЕСА_1 (нежилі приміщення другого поверху адміністративно-побутового корпусу, загальною площею 250,8 кв.м.) зареєстровано за ОСОБА_4.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Босань», затвердженим протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Босань» № 3 від 31.10.2013 (том 1, а.с. 6), було збільшено статутний капітал товариства за рахунок внеску ОСОБА_4 у вигляді нерухомого майна і встановити його в розмірі 670 500,00 грн.

На виконання вказаного рішення ОСОБА_4 було передано до статутного капіталу ТОВ «Босань» нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 «А», загальною вартістю 650 000,00 грн., що підтверджується актом № 1/3 від 01.11.2013 прийому-передачі майна як внеску до статутного капіталу ТОВ «Босань» (том 1, а.с. 7), відповідно до протоколу № 3 від 31.10.2013.

04.11.2013 між ТОВ «Босань» та ТОВ «Каммерландер» було укладено попередній договір № 1 (том 1, а.с. 14), відповідно до пункту 1.1. якого сторони зобов'язуються в майбутньому, але в будь-якому випадку не пізніше 11.11.2013 укласти договір оренди нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 162,9 кв.м.

Пунктом 5 попереднього договору № 1 встановлено, що ТОВ «Каммерландер» зобов'язується підготовлений проект основного договору надіслати ТОВ «Босань» до 06.11.2013.

Вимогою № 5 від 07.11.2013 (том 1, а.с. 15) позивач звернувся до відповідача у зв'язку з ненаданням останнім проекту основного договору у визначений пунктом 5 попереднього договору строк.

11.11.2013 від ТОВ «Каммерландер» надійшов лист № 45 (том 1, а.с. 16), яким відповідач відмовився укладати основний договір у зв'язку з відсутністю у позивача документів на підтвердження права власності на спірне нерухоме майно.

Відмова відповідача від укладення основного договору, як вбачається із матеріалів справи, і стала підставою для звернення позивача до суду із позовом про визнання за ним права власності на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 162,9 кв.м.

Нежитлова будівля загальною площею 162,9 кв.м., яка є предметом спору, як вбачається із матеріалів справи, позначена літерою «Ш» та знаходиться у АДРЕСА_1

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не визнає право власності позивача на спірне нерухоме майно, а тому вимоги позивача внаслідок застосування статті 392 Цивільного кодексу України є обгрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, прокурор у апеляційній скарзі зазначає, що судом невірно застосовано до спірних правовідносин приписи статей 328, 331 та 392 Цивільного кодексу України і вимоги містобудівного законодавства та не враховано, що позивачем здійснено будівництво без дозвільних документів, а спірне нерухоме майно до експлуатації не прийнято. Тобто, спірну нерухомість побудовано самочинно, а тому правові підстави для визнання права власності на неї за позивачем відсутні. Крім того, апелянт наголосив, що задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на спірне майно, суд першої інстанції в порушення вимог статей 24, 27 Господарського процесуального кодексу України фактично прийняв рішення, яке стосується інтересів Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, як органу, на який покладено обов'язок приймати в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, не залучивши його до участі у розгляді справи.

Дослідивши матеріали справи та доводи, викладені прокурором у апеляційній скарзі, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає їх обґрунтованими, апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне:

Згідно статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» у відповідній редакції будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» у відповідній редакції, тобто заінтересовані особи зобов'язані отримати дозвіл на будівництво.

Приписами Закону України «Про архітектурну діяльність» визначені органи виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Зокрема, державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи. До компетенції Інспекції також відносяться управлінські функції щодо введення об'єкту будівництва (реконструкції) в експлуатацію.

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.

Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором чи законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний об'єкт - нежитлова будівля (приміщення) літ. «Ш» за адресою: АДРЕСА_1 у встановленому порядку в експлуатацію не введено.

Зазначене підтверджується наявним у матеріалах справи звітом про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об'єкта: літ. «Ш» нежитловий будинок (приміщення), за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 17-27), у якому вказано, що об'єкт зведено господарським способом будівництва, проектна та робоча документація у замовника (ОСОБА_4) відсутня.

Також, у матеріалах справи міститься технічний паспорт на нежитловий будинок (приміщення) літер «Ш» по АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 28-30). Так, у даному технічному паспорті зазначено, що акт про прийняття в експлуатацію до БТІ не подано, дозвільна документація на будівництво до БТІ не подана, розпорядження про присвоєння поштової адреси в БТІ не подано, документи про відведення земельної ділянки в БТІ не подані.

Поряд з цим, відповідно до частини 1 статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» у редакції, чинній на момент будівництва об'єкту, дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт.

Згідно частини 12 статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій» здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Всупереч зазначеному, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві належних дозволів на здійснення будівництва.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що спірне майно не прийнято у встановленому законом порядку в експлуатацію, будівельні роботи здійсненні без наявності встановленої законом дозвільної документації, у позивача відсутні правові підстави для визнання права власності на нього.

Водночас, колегією суддів не приймаються до уваги подані до суду третьою особою Декларація про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень нежитлової будівлі під оздоровчий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Ш)» від 14.02.2014 № КВ082140450306 та Декларація про готовність об'єкта (спірного приміщення) до експлуатації від 27.02.2014 № КВ142140580762, оскільки вказані документи були отримані позивачем вже після прийняття Господарським судом міста Києва 13.01.2014 рішення у даній справі.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що позивачем, в силу положень статей 115 Цивільного кодексу України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства», правомірно було набуто право власності на спірне нерухоме майно шляхом передачі його до статутного капіталу позивача, є безпідставними, оскільки, як вбачається із акту прийому-передачі майна, як внеску до статутного капіталу ТОВ «Босань», відповідно до протоколу № 3 від 31.10.2013, у якості внеску до статутного капіталу ТОВ «Босань» ОСОБА_4 було передане нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 А, у той час, як спірний об'єкт нерухомості, як уже зазначалося вище, позначений літерою «Ш». Доказів щодо зміни адреси матеріали справи не містять.

Отже, фактично матеріалами справи підтверджується, що спірне майно є самочинним будівництвом.

Частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Колегія суддів зазначає, що за умовами статті 392 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (згідно приписів законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності згідно вимог статті 392 Цивільного кодексу України є оспорення існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду і до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача права, на захист якого подано позов або утверджує за собою право, яке належить позивачу, тобто ті, які свідчать про порушення або оспорення існуючого права.

Позаяк, позивач, звертаючись з позовом про визнання за ним права власності на об'єкт нерухомості, в порушення наведених норм, не надав суду жодних належних доказів порушення або оспорення його права власності на це майно відповідачем, як і не довів наявність самого суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позивачем не доведено наявності права власності на спірне майно та оспорювання його прав відповідачем, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Босань» слід відмовити.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконуючого обов'язки прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2014 у справі № 910/21915/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2014 у справі № 910/21915/13 скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Босань»

(01042, м. Київ, пров. Новопечерський, буд. 5-А; код ЄДРПОУ 33059831) в доход Державного бюджету України 6 500 (шість тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/21915/13 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко