Рішення

від 03.06.2014 по справі 914/2087/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2014 р. Справа № 914/2087/13

За позовом: Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, м. Київ,

до відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс", м. Київ,

до відповідача-2: Приватного підприємства "ЮМП Плюс", м. Львів,

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів,

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс", Рівненська область, м. Рівне,

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонд державного майна України, м. Київ

про: визнання недійсними публічних торгів в частині продажу нежитлових приміщень, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу.

Суддя Манюк П.Т.

При секретарі Альховській І.Б.

Представники:

від прокурора: Майорчак В.М.

від позивача: не з'явився

від відповідача 1 : Чир А.П. - представник.

від відповідача 2 : Михалевський Ю.Р. - представник.

від третьої особи-1: Жуган І.О. - представник.

від третьої особи-2: не з'явився.

від третьої особи-3: Жуган І.О. - представник.

Розглядається справа за позовом Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до концерну "Військторгсервіс", приватного підприємства "ЮМП Плюс" з позовними вимогами: визнати недійсними публічні торги в частині продажу нежитлових приміщень першого поверху №№ 1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№ 33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 55, оформлені протоколом від 11.03.2009 року № 14-н про хід публічних торгів; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року, укладений між приватним підприємством "ЮМП Плюс" та концерном "Військторгсервіс" в особі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.10.2013 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Козак І.Б., судді Юркевич М.В., і Запотічняк О.Д.) у справі № 914/2087/13 в задоволенні позовних вимог Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України було відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року рішення господарського суду Львівської області від 02.10.2013 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.02.2014 р. рішення господарського суду Львівської області від 02.10.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2013 року у справі № 914/2087/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області. У мотивувальній частині постанови Вищим господарським судом України зазначено, що судами не з'ясовано: чи втратив свою чинність дозвіл, який було видано на підставі довіреності від 04.10.2004 р., яка в подальшому була скасована; чи поширює свою дію на спірні правовідносини постанова КМ України від 06.06.2007 р. № 803 яка передбачає необхідність отримання погодження ФДМ України на продаж майна та не з'ясовано за якою саме адресою знаходиться спірне приміщення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.03.2014 р. справу № 914/2087/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.04.2014 р.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

Ухвалою суду від 09.04.2014 р. залучено до участі у справі Фонд державного майна України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 12.05.2014 р. строк вирішення спору було продовжено у відповідності до ст. 69 ГПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 03.06.2014 р. прокурор позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених в позовній заяві та усних поясненнях.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні та в наданих суду письмових поясненнях позовні вимоги визнав.

Представник відповідача-2 в судове засідання з'явився, позовні вимоги заперечив, просив відмовити у їх задоволенні з підстав викладених у додатковому поясненні на позов.

Представник третіх осіб (Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області та Фонду державного майна України) позовні вимоги підтримав з мотивів, зазначених у письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи та в усних поясненнях, наданих в судових засіданнях.

Представник третьої особи (Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс") в судові засінання не з'явився, надіслав письмові пояснення по справі, в яких позовні вимоги заперечив та клопотання про слухання справи без його участі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача-1: Концерну "Військторгсервіс" та до відповідача-2: Приватного підприємства "ЮМП Плюс" про визнання недійсними публічних торгів в частині продажу нежитлових приміщень за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул Т.Шевченка, буд. 55 (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог в частині місцезнаходження спірного майна), визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу.

В обгрунтування позовних вимог прокурор вказує на те, що нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т.Шевченка, буд. 55 були власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходились на праві повного господарського відання Концерну "Військторгсервіс".

4 жовтня 2004 року Міністерством оборони України видана довіреність № 220/2071, якою Міністерство оборони України в особі Міністра оборони України генерала армії України Кузьмука Олександра Івановича уповноважило начальника головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра Петра Нікіфоровича на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства оборони України з усіма правами, наданими законом позивачеві, відповідачеві, третій особі, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, укладання мирової угоди, оскарження рішень суду з питань управління майном і діяльністю підприємств (установ військової торгівлі, що належать до сфери управління Міністерства оборони України). Для виконання представницьких функцій та покладених повноважень начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіру Петру Нікіфоровичу, серед іншого, надано право надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволу) на відчуження майна, що закріплене за ними на праві господарського відання.

18 жовтня 2004 року начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження приміщення кафе загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55.

Окремим дорученням від 12 лютого 2005 року Міністр оборони України скасував довіреність від 04.10.2004 р. № 220/2071 надану Пукіру П.Н., яка була повернута 18 лютого 2005 року до адміністративного департаменту Міністерства оборони України.

Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 припинено діяльність Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).

Наказом Міністра оборони України від 05 квітня 2007 року №135 припинено діяльність державного підприємства Міністерства борони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" шляхом його реорганізації - приєднання до Концерну "Військторгсервіс", який визначений правонаступником всіх майнових прав та обов'язків державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" (пункти 1, 2 наказу).

Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою "Прайс" 11 березня 2009 року проведено публічні торги з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень першого поверху №№ 1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№ 33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 55, які оформлені протоколом № 14 - н про хід публічних торгів.

10 квітня 2009 року, на підставі вказаних публічних торгів, між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, (продавець) та Приватним підприємством "ЮМП Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Відповідно до п. 1.1 договору, Концерн "Військторгсервіс" передав у власність Приватного підприємства "ЮМП Плюс", нежитлові приміщення першого поверху №№ 1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№ 33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 55.

Згідно п.п. 1.2., 1.3. договору, зазначене в п. 1.2 нерухоме майно, належить продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Стрийської міської ради 20 грудня 2002 року на підставі рішення виконкому № 388 від 19 грудня 2002 року. Право власності зареєстроване Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації 25 грудня 2002 року в реєстровій книзі № 2 за № 112, реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно - 15367727. Як вказано у п. 2.1 договору, згідно протоколу № 14-н про хід публічних торгів від 11 березня 2009 року сторони погодили ціну договору в розмірі 2 337 094, 20 грн.

Проте, на думку прокурора публічні торги, які відбулися 11 березня 2009 р. та договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна від 10 квітня 2009 р. підлягають визнанню недійсними, оскільки вказане майно було реалізоване без надання дозволу Міністром оборони України те без відповідного погодження Фонду державного майна України.

Відповідач 1 - Концерн "Військторгсервіс" у відзиві на позовну заяву та в усних поясненнях наданих в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, що спірне нерухоме майно є державною власністю та закріплювалося за відповідачем 1 на праві господарського відання, а тому відчуження цього майна повинно було б здійснюватися з урахуванням особливостей його правового режиму, встановлених чинним законодавством України. Відповідно до п. 6 постанови КМУ від 06.06.2007 р. № 803 «Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності», відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Зважаючи на те, що у відповідача 1 - Концерну "Військторгсервіс" не було дозволу суб'єкта управління та погодження Фонду державного майна України на відчуження спірного нерухомого майна, тому відповідач 1 не мав права на його відчуження.

Представник відповідача 2 - Приватного підприємства "ЮМП Плюс" у відзиві на позовну заяву та в усних поясненнях, наданих в судовому засіданні, позовні вимоги заперечив з підстав, що доказом надання Міністерством оборони України, як власником майна, згоди/дозволу на відчуження нежитлових приміщень, що розташовані по вул. Т.Шевченка, 55, що у м. Стрий Львівської області є лист начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. від 18 жовтня 2004 року, який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України № 220/2071 від 04 жовтня 2004 року. Дозвіл був наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлових приміщень, що розташовані по вул. Т. Шевченка, 55, у м. Стрий Львівської області. На підставі вказаного дозволу і було проведено публічні торги з продажу спірного майна, які згодом стали підставою вчинення оспорюваного правочину. Будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації зазначеного дозволу встановлено не було.

Начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., видаючи 18 жовтня 2004 року від імені Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України дозвіл на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством майна діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності від 04 жовтня 2004 року, виданої Міністром оборони України.

Крім того, на думку відповідача - 2, прокурор у позовній заяві посилається на недотримання відповідачем 1 п. 6 Порядку відчуження об'єктів державної власності, згідно якого рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна України. Проте, дозвіл начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на відчуження спірного приміщення був виданий за три роки до прийняття Кабінетом Міністрів України Порядку відчуження об'єктів державної власності. Такий дозвіл повністю відповідав вимогам діючого на той час Порядку надання дозволів державним підприємствам Міністерства оборони України, що підпорядковані Головному управлінню торгівлі тилу Міністерства оборони України, на відчуження основних засобів.

В даному дозволі строк дії не вказаний, а його чинність пов'язана із вчиненням конкретної дії із настанням правових наслідків у вигляді реалізації спірного майна.

Крім цього, відповідач 2 вказує, що у відповідності до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. у справі «Стретч проти Об'днаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» є неприпустимим визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон. Отже, позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладені останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні цих договорів перевищили законні повноваження.

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області позовні вимоги підтримало з підстав, що під час відчуження нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 10.04.2009 р. не були дотримані норми законодавства щодо порядку відчуження державного нерухомого майна, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Рівненська міжрегіональна універсальна товарно-майнова біржа "Прайс" позовні вимоги заперечила з підстав, що жодним судовим рішенням проведені третьою особою - 2 прилюдні торги щодо цього майна не визнавалися недійсними, а це свідчить про те, що підстав для скасування договору купівлі-продажу, укладеного на основі протоколу біржових торгів немає. Крім того, прокурором не обгрунтовано причин пропуску ним та позивачем строку позовної давності, оскільки публічні торги були проведені ще у березні 2009 р., а договір купівлі-продажу укладені у квітні 2009 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третіх осіб, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовні вимоги слід відмовити виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, Закону України "Про прокуратуру", ст. 29 ГПК України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

В силу ст. ст. 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб при наявності порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Судом встановлено, що 11 березня 2009 року Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржою "Прайс" проведено публічні торги по продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень першого поверху №№ 1-3, 6-13, 15-31, 51-52, Х, ХІ, другого поверху №№ 33, 35, 37-49, 53, ІІІ, ХІІ загальною площею 895,1 м. кв., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Т. Шевченка, буд. 55, які оформлені протоколом № 14 - н про хід публічних торгів.

10 квітня 2009 року, на підставі вказаних публічних торгів, між Концерном "Військторгсервіс" в особі начальника Філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування Концерну "Військторгсервіс" Свідерського Г.М., що діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності, (продавець) та Приватним підприємством "ЮМП Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9

Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

04.10.2004 р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для чого йому видано відповідну довіреність від 04.10.2004 р. №220/2071 із строком дії до 01.10.2007 р.

18 жовтня 2004 року начальник Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н. на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04 жовтня 2004 року № 220/2071, надав дозвіл Начальнику державного підприємства Міністерства оборони України „Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерському Г.М. на відчуження нерухомого майна державного підприємства Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування", у тому числі на відчуження приміщення кафе загальною площею 895,1 м.кв. за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул. Шевченка, 55.

Наказом Міністра оборони України від 31 січня 2006 року № 47 припинено діяльність Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України шляхом його реорганізації - приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", яке визначене правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (пункти 1, 2 наказу).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, між Концерном "Військторгсервіс" та Приватним підприємством "ЮМП Плюс" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст. 656 ЦК України встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Частинами 2, 3 ст. 326 ЦК України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами ст. 74 ГК України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Частиною 5 ст. 75 ГК України встановлено, що відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади.

Частиною 1 ст. 3 Закону визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Таким чином, спірне майно, яке є предметом оспорюваного договору було загальнодержавною власністю, яке перебувало на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п.6 Порядку відчуження об'єктів державної власності", затвердженого постановою КМУ від 06.06.2007 р. № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", відчуження майна здійснюється безпосередньо суб'єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб'єкта управління майном, який є представником власника і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Відчуження майна, що перебуває на балансі суб'єкта управління, здійснюється за рішенням такого суб'єкта, крім нерухомого майна, а також повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту, відчуження якого здійснюється лише за погодженням з Фондом державного майна.

Згідно п.8 зазначеноого Порядку, рішення про надання згоди на відчуження майна приймається відповідним суб'єктом управління у формі розпорядчого акта, а про відмову в наданні такої згоди - у формі листа. Рішення про погодження чи відмову в погодженні відчуження майна надається Фондом державного майна у формі листа.

У відповідності до чинних на 2004-2008 р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 21.08.1997 р. № 888 , Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. №1080, Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 10.04.2009 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Фондом державного майна України.

Крім того, відповідно до п. 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2013 р. № 803 рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більше як 12 місяців з дати його прийняття.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження відчуження спірного майна Фондом державного майна України, які є обов'язковими для відчуження державного майна в силу постанови КМУ від 06.06.2007 р. № 803, що знаходить також підтвердження в поясненнях Фонду державного майна України від 27.05.2013 р. № 10-25-6573.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

У п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вказано, що загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В п. 2.9. вказаної Постанови зазначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з пп. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу від 10.04.2009 р. був укладений з порушенням вимог законодавства України щодо порядку відчуження об'єктів державної власності, зокрема ч. 5 ст. 75 ГК України, п.п. 6, 8, 50 постанови КМУ від 06.06.2007 р. №803, а саме продавцем не було дотримано порядку погодження відчуження майна Фондом державного майна України, що є необхідним для відчуження державного майна.

Посилання відповідача - 2 на те, що спірне нерухоме майно, було відчужене розпорядником майна - Концерном Військторгсервіс" за згодою/волею власника такого майна - Міністерства оборони України, яка висвітлена у дозволі від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17, оскільки саме на підставі дозволу Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України від 18.10.2004 р. №140/3/1369/17 було здійснене відчуження нерухомого майна, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було, а в матеріалах справи відсутні докази скасування чи відкликання дозволу від 18.10.2004 р. № 140/3/1369/17 власником, суд не вважає обгрунтованим, оскільки відповідно до п. 50 Порядку відчуження об'єктів державної власності, що діяв на час укладення спірних правочинів, рішення про надання згоди суб'єкта управління на відчуження майна діє не більше як 12 місяців з дати його прийняття, тобто вказаний дозвіл втратив свою чинність.

Одночасно, розглянувши клопотання відповідача 2 від 03.06.2013 р. про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава або інші суб'єкти цивільних правовідносин. Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Оскільки для вимог, що є предметом позову у даній справі законодавством не передбачено спеціального строку позовної давності, до них застосовується загальний строк.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу між концерном "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М. та Приватним підприємством «ЮМП Плюс» укладений 10.04.2009 р., відтак слід вважати, що Міністерство оборони України знало про факт відчуження концерном "Військторгсервіс" нерухомого майна з дати укладення договору - 10.04.2009 р.

Таким чином і перебіг позовної давності для вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.04.2009 р. укладеного між концерном "Військторгсервіс" та Приватним підприємством «ЮМП Плюс» слід обчислювати починаючи із 10.04.2009 р.

Щодо посилання прокурора на те, що про порушення прав держави та недійсність спірного договору прокуратурі стало відомо лише у 2011 році під час проведення відповідної перевірки та отримання документів, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи міститься запит прокуратури від 02.09.2009 р. №6/2154 адресований начальнику філії "УТ ЗОК" концерну "Військторгсервіс" Свідерському Г.М. з вимогою надати до 10.09.2009 р. перелік об'єктів нерухомого майна, реалізованого філією впродовж 2008-2009 років та лист відповідь на цей запит від 21.09.2009 р. № 842 із переліком запитуваного майна, реалізованого філією "УТ ЗОК" концерну "Військторгсервіс" впродовж 2008-2009 років, серед яких і спірні нежитлові приміщення.

Крім того, суд бере до уваги і численні публікації в мережі інтернет за 2009-2010 р.р. про результати ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності концерну "Військторгсервіс" за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2009 р., де ГУ КРУ повідомило Міністерство оборони України про численні порушення та недоліки в управлінні діяльністю підпорядкованих Концерну державних підприємств, зокрема посилання на електронні ресурси:

http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/59750;

http://www.pravda.com.ua/news/2009/07/16/4098665/view_print/;

http://www.dkrs.gov.ua/kru/uk/publish/article/56505, та ін.

При цьому суд враховує, що п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. №18 передбачено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Втім, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Таким чином, зважаючи, що прокурором та позивачем при зверненні до суду із даним позовом пропущено строк позовної давності та не наведено жодних причин поважності її пропуску, більше того, прокурор та позивач не вважають строки позовної давності пропущеними, беручи до уваги заяву відповідача 2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, суд вбачає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 1 ст. 4 ГПК України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, яка, серед іншого, регулює діяльність Європейського суду з прав людини, була ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 р. Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд вважає, також, обгрунтованим посиланням відповідача - 2 на рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. у справі «Стретч проти Об'днаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії» яким встановлено, що особа - суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладені останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при укладенні цих договорів перевищили законні повноваження.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено 11.06.2014 року.

Суддя Манюк П.Т.