Постанова

від 04.06.2014 по справі 13/262-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 13/262-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 р. у справі Господарського суду№ 13/262-10 Дніпропетровської області за позовомДніпропетровського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаПублічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську провнесення змін до п. 4.1. договору оренди земельної ділянки

в судовому засіданні взяли участь представники:

прокурор відділу ГПУ Козакова І.М., посв. № 018008 від 01.07.2013 р.; позивача:не з'явились; відповідача: третьої особи:Петриченко О.П., дов. № 63-04-68 від 16.04.2014 р.; не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2010 р. Дніпропетровський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради (далі - Рада) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просив внести зміни до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки від 12.04.2005 р., укладеного між Радою та Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський трубний завод", виклавши його у наступній редакції: "Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Закону України "Про оренду землі" та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю" та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 06.08.2008 р. № 39/35 у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої законом України "Про оренду землі".

Позовні вимоги прокурор, посилаючись на норми Конституції України, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України, Закону України "Про плату за землю", Закону України "Про оренду землі" та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI обґрунтовував тим, що договір оренди земельної ділянки, щодо якого виник спір, не відповідає вимогам законодавства України в частині розміру орендної плати, Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський трубний завод" залишило без задоволення пропозиції Ради внести у договір відповідні зміни, у зв'язку з чим ці зміни мають бути внесені у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 р. (суддя Первушин Ю.Ю.) позов прокурора задоволено.

Вказане рішення прийнято з мотивів, викладених прокурором у позовній заяві.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 р. (колегія суддів: Дмитренко А.К., Прокопенко А.Є., Крутовський В.І.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Приймаючи зазначену постанову колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI не містить приписів чи інших вказівок щодо зміни або перегляду узгодженої у відповідних договорах оренди землі розмірів орендної плати, як і обов'язку сторін на зміну певних умов укладених між ними договорів. Положення ч. ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 03.06.2008 року № 309-VI) не мають зворотної дії у часі, і не можуть бути підставою для внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, які укладалися до прийняття відповідних Закону і рішення Ради.

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі - Інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 р. та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 р. Викладені у касаційній скарзі вимоги Інспекція обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 651 ЦК України, ст. 288 Податкового кодексу України та ст. ст. 13, 21 Закону України "Про оренду землі".

Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський трубний завод" (далі - Товариство) скористалось правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Інспекції, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 р. - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до законодавства України.

Інші особи, які беруть участь у справі не скористались правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Інспекції до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- між Радою (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровський трубний завод" (орендар), правонаступником якого є Товариство 12.04.2005 р. було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 15,8247 га, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Киринаківська, 30 (далі - Договір);

- згідно п. 4.1 Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 1(%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку;

- в силу п. 4.8 Договору розмір орендної плати переглядається щорічно, або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; змін у цільовому використанні земельної ділянки; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

За приписами частини другої ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю" ).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI було внесено зміни до частини четвертої ст. 21 Закону України "Про оренду землі", якими встановлювалось, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Частинами першою, другою ст. 632 ЦК України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої та абзацу першого частини другої ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за землю, який для земель сільськогосподарського призначення був меншим земельного податку, а для інших категорій земель - меншим трикратного розміру земельного податку, а враховуючи наведені вище положення ст. 651 ЦК України - і підстави для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.

При цьому, оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, тому законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору (позиція Верховного Суду України, викладена у постановах від 06.12.2010 р. у справі № 2-1/10068-2008, від 27.12.2010 р. у справі № 27/15-10, від 23.05.2011 р. у справі № 7/105-10(30/234-09), від 04.07.2011 р. у справі № 41/81пд та від 20.11.2012 р. у справі № 28/5005/640/2012).

Згідно зі ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною першою ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом "а" частини першої ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною першою ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

За приписами п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

З зазначених норм законодавства України випливає, що питання оренди земельних ділянок вирішуються сільською, селищною, міською радою на пленарних засіданнях шляхом прийняття відповідних рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано та матеріалами справи підтверджується, що:

- 06.08.2008 р. Радою було прийнято рішення № 39/35 "Про внесення змін до рішень міської ради в галузі земельних відносин і приведення деяких рішень міської ради з питань передачі земельних ділянок та діючих договорів оренди у відповідність до чинного законодавства", яким п. 3 рішення Ради від 23.01.2008 р. № 2/27 "Про внесення змін до рішень міськради у галузі земельних відносин" було викладено у новій редакції: "3. До моменту прийняття міською радою рішення про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2006 р. № 4/8 "Про ставки річної орендної плати за земельні ділянки" встановити річну орендну плату за користування земельними ділянками у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України "Про оренду землі", незалежно від мети використання";

- 10.08.2010 р. Рада направила на адресу Товариства вимогу про приведення договору оренди землі до вимог законодавства, яка останнім залишена без задоволення, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов прокурора місцевий господарський суд виходив з того, що нормами законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом. Оскільки сторонами у Договорі передбачена можливість внесення змін до нього, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами Договору.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову в позові, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 р. № 309-VI не містить приписів чи інших вказівок щодо зміни або перегляду узгодженої у відповідних договорах оренди землі розмірів орендної плати, як і обов'язку сторін на зміну певних умов укладених між ними договорів. Положення ч. ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" (в редакції Закону України від 03.06.2008 року № 309-VI) не мають зворотної дії у часі, і не можуть бути підставою для внесення змін до договорів оренди земельних ділянок, які укладалися до прийняття відповідних Закону і рішення Ради.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із такими висновками господарського суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною першої ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Окрім того, абзацом першим пункту 2.19 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для внесення змін до пункту 4.1 Договору, виходячи з положень ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та рішення Ради від 06.08.2008 р. № 39/35 "Про внесення змін до рішень міської ради в галузі земельних відносин і приведення деяких рішень міської ради з питань передачі земельних ділянок та діючих договорів оренди у відповідність до чинного законодавства".

Частиною першою ст. 111 10 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Суд апеляційної інстанції переглядаючи справу наведеного вище не врахував, у зв'язку з чим безпідставно скасував рішення місцевого господарського суду, а тому, з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції належить скасувати, а рішення місцевого господарського суду - залишити в силі.

Відповідно до приписів статті 49 ГПК України з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" підлягає стягненню сума судового збору за перегляд справи в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 10 та 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.03.2014 р. у справі № 13/262-10 Господарського суду Дніпропетровської області скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 р. у названій справі залишити в силі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський трубний завод" (49068, м. Дніпропетровськ, вул. Маяковського, 31, код ЄДРПОУ - 05393122) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ: 38004897, рахунок: 31211254700007, банк: ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030004 "Судовий збір (Вищий господарський суд України, 070)" з символом звітності 254) 852 (вісімсот п'ятдесят дві) грн. 60 коп. судового збору за перегляд справи у касаційному порядку.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський