Ухвала

від 27.05.2014 по справі 2а-1777/12/0170/9

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2014 р. м. Київ К/800/37481/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року

у справі № 2а-1777/12/0170/9

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний простір" (надалі - ТОВ «Торговельний простір»)

до Державної податкової в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (надалі - ДПІ в м.Сімферополі АРК ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в м.Сімферополі АРК ДПС №0013882301, №0013892301, №0013872301 та №0000541701 від 26 січня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року , позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м.Сімферополі АРК ДПС №№0013882301, №0013892301, №0013872301 та №0000541701 від 26 січня 2012 року.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суддів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ «Торговельний простір» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, податковим органом була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Торговельний простір» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

За підсумками перевірки складено акт №220/23-2/33918215 від 11 січня 2012 року, в якому зазначено порушення позивачем наступних вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.3 підрозділу 4 розділу ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2-3 квартали 2011 року;

- пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3, п.198.4, п.198.5 ст. 198 Податкового кодексу України , що призвело до заниження податку на додану вартість;

- пп.4.2.11 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та пп.164.2.18 п.164.2 ст.64, пп."а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України , у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи найманих працівників;

- пп.49.18.2 п.49.18 ст.49, п.51.1 ст.51, пп."б" п.176.2 ст. 176 Податкового кодексу України , ТОВ "Торговельний простір" до податкових розрахунків форми 1-ДФ за 3 квартал 2011 року не включено зведення про суми доходів, які отримані фізичними особами-підприємцями року.

Актом перевірки встановлено, що за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року ТОВ "Торговельний простір" задекларовано валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у відповідній сумі.

До складу валових витрат у 4 кварталі 2010 року віднесення придбання товару у ТОВ "Мегатек-Україна" згідно договору №03/06 від 01 червня 2010 року на постачання товару (підвіконників), а також до складу валових витрат у 4 кварталі 2010 року віднесено комісійну винагороду ТОВ "Торгово-Промислова група Велтек" згідно договору комісії №54-10/К від 30 червня 2010 року на реалізацію на експорт товару (підвіконників).

На думку податкового органу позивачем неправомірно віднесені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сплачених сум за використання знаку для товарів та послуг "Мережа дискаунтів "Нова площа" згідно ліцензійного договору на знак для товарів та послуг від 03 січня 2008 року укладеного між позивачем та ПП "Платан", оскільки підприємство фактично не сплачувало за використання товарного знаку та відмовилося від надання звітів.

Тому відповідачем зроблено висновок, що ТОВ "Торговельний простір" завищено податковий кредит з податку на додану вартість.

Підставою для виключення зі складу податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виробництва позивача витрат з придбання товарів (робіт, послуг) по фінансово-господарським взаємовідносинам позивача із ТОВ "Мегатек-Україна" згідно договору №03/06 від 01 червня 2010 року на постачання товару (підвіконників), а також із ТОВ "Торгово-Промислова група Велтек" згідно договору комісії №54-10/К від 30 червня 2010 року на реалізацію на експорт товару (підвіконників), є висновки податкової інспекції про нікчемність правочинів між позивачем та вказаними суб'єктами господарської діяльності.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені спірні податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

Так, суди попередніх інстанції звертають увагу на те, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із вищевказаними суб'єктами господарської діяльності у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин повинен бути доведеним.

При цьому податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

В силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 та ст.215 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

При кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного Кодексу України повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для твердження про те, що укладені правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом.

До того ж, жодних доказів щодо наміру позивачем та його контрагентами порушити публічний порядок не було надано.

Крім того, судами попередніх інстанції встановлено, що усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи, які були ретельно дослідженні судами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передання, звітами комісіонера, банківськими документами.

Отриманий від ТОВ "Мегатек-Україна" згідно договору №03/06 від 01 червня 2010 року товар - підвіконники, був реалізований ТОВ "Торгово-Промислова група Велтек" згідно договору комісії №54-10/К від 30 червня 2010 року на експорт, що підтверджується наявними у матеріалах справи ВМД.

Так, 30 червня 2010 року ТОВ "Торговельний простір", як комітентом, укладений договір комісії №54-10/К з комісіонером - ТОВ "Торгово-Промислова група Велтек", предметом якого, є доручення комітента комісіонерові здійснити від свого імені за рахунок та в інтересах комітента угоди по реалізації (продажу, поставці) на експорт підвіконників, панелей і інших виробів ПВХ, згідно додатків до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно даним графи 38 митних декларацій ТОВ "Торгово-Промислова група Велтек" за період перевірки було переміщено на експорт товарів комітента ТОВ - "Торговельний простір" загальною вагою нетто у кількості 131802,63кг, що документально підтверджено додатками до договору комісії, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунками-фактурами та податковими накладними за період жовтень-грудень 2010 року.

Отже, твердження відповідача щодо безтоварного характеру фінансово-господарських операцій між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності є помилковими.

Стосовно доводів податкового органу про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сплачених сум за використання знаку для товарів та послуг "Мережа дискаунтів "Нова площа" згідно ліцензійного договору на знак для товарів та послуг від 03 січня 2008 року укладеного між позивачем та ПП "Платан", необхідно зазначити наступне.

Судам попередніх інстанцій встановлено, що такий висновок податкової інспекції ґрунтується на тому, що позивач фактично не сплачував за використання товарного знаку та відмовився від надання звітів.

Разом з тим, судами встановлено та наведені висновки спростовуються матеріалами справи, а саме наявністю акту звірки взаєморахунків із ПП "Платан" за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року, платіжними дорученнями на оплату ПП "Платан" плати за використання знаків для товарів (послуг), банківськими виписками щодо проведення оплати та актом попередньої планової виїзної документальної перевірки №21675/23-2/33918215 від 31 грудня 2010 року "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Торгівельний простір" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2009 року по 30 вересня 2010 року", якою був охоплений і період дії відповідних правовідносин між позивачем та ПП "Платан".

03 січня 2008 року між ПП "Платан" та ТОВ "Торговельний простір" був укладений ліцензійний договір на знак для товарів та послуг без номеру, згідно з яким ПП "Платан" - Ліцензіар та ТОВ "Торговельний простір" - Ліцензіат домовилися про надання права використання знаку для товарів та послуг "Мережа дискаунтів "Нова площа".

В матеріалах справи наявні копії звітів про реалізацію продуктів, копії платіжних доручень, копії банківських виписок, та копії договорів на розміщення реклами та фото, які підтверджують використання вказаного знаку для товарів.

Отже зазначені вище докази свідчать про правомірність віднесення ТОВ "Торговельний простір" (Ліцензіат) сум виплачених як ліцензіату винагороду до валових витрат та податкового кредиту у розмірі 7,7% від реалізації Ліцензіатом товару за поточний місяць.

Також, 01 квітня 2009 року між ПП "Платан" та ТОВ "Торговельний простір" був укладений договір оренди №ДЧПар-011, предметом якого є передача ПП "Платан" у строкове платне користування нежитлового приміщення загальною площею 3 800 кв.м, розташованого за адресою: м.Сімферополь, вул.Глинки, 57 б/вул. Ж.Дерюгіної, 2.

При цьому в матеріалах справи наявні копії банківських виписок, копії наказів про прийняття робітників, які підтверджують проведення оплати за оренду приміщення та використання орендованого приміщення у господарської діяльності, що свідчить про підтвердження поставки товарів і надання послуг ТОВ "Торговельний простір" від вказаного контрагента.

В силу приписів пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом п.198.1, п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

- придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

- придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

- отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

- ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Положення п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п.189.1 ст.189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

За вимогами п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - п.5.7 цієї статті. Дані положення врегульовані пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В силу приписів п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

У відповідності до пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.138.4, п.138.6 - п.138.9, пп.138.10.2 - пп.138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до пп.139.1.1 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Що стосується порушень позивачем вимог пп.4.2.11 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та пп.164.2.18, п.164.2 ст.164, пп."а" п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України необхідно зазначити наступне.

Так, ТОВ "Торговельний простір" у період з 05 грудня 2007 року по 06 лютого 2008 року здійснював попередню оплату за товар на користь ФОП ОСОБА_1

Станом на 30 вересня 2011 року за ФОП ОСОБА_1 рахується дебіторська заборгованість по поставці товару у сумі 56052,36грн.

Відповідачем було зазначено, що вказана сума є доходом ФОП ОСОБА_1, а ТОВ "Торговельний простір" є податковим агентом.

В силу приписів п.1.6 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" загальний оподатковуваний дохід - це будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Законом.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Згідно пп.4.2.11 п.4.2 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 01 січня звітного податкового року. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу.

У відповідності до пп.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 цього Закону.

За змістом п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у п.7.2-п.7.4 цієї статті.

Положення п.9.12.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" передбачають, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством є Указ Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, згідно зі ст.2 якого суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обирати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Відповідно до ст.6 даного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником окремих видів податків та зборів (обов'язкових платежів), у тому числі податку на доходи фізичних осіб.

Згідно пп.177.8 ст. 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп.14.1.195 та пп.14.1.222 п.14.1 ст.14 цього Кодексу.

Таким чином, ФОП ОСОБА_1 у дослідженому періоді була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності із обранням способу оподаткування доходів за єдиним податком, шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку, позивачем нормативно обґрунтовано не був утриманий податок з доходу ФОП ОСОБА_1 в сумі 8407,85грн.

До того ж, висновком судово-економічної експертизи №146 від 17 жовтня 2012 року не підтверджені висновки податкової інспекції щодо встановлених порушень.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов