Постанова

від 05.06.2014 по справі 910/18251/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р. Справа№ 910/18251/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

за участю представників:

від позивача: Герасимчук С.Ю. - за дов.

від відповідача: Осипенко О.М. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014

у справі № 910/18251/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Комунального підприємства «Київпастранс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІР»

про стягнення 107 301,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київпастранс» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІР» (далі, відповідач), з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 13.02.2014 (том 1, а.с. 195-198) про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за Договором № 14/17-5 від 12.05.2005 за період вересень - грудень 2012 року в розмірі 96 558,00 грн., 8 802, 12 грн. - пені, 1 760,42 грн. - 3 % річних, 180,60 грн. інфляційних втрат, 2 146,02 грн. - судового збору, а разом 109 447,16 грн.

Позовні вимоги Комунального підприємства «Київпастранс» мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором № 14/17-5 від 12.05.2005, внаслідок чого за період з 01.09.2012 по 31.12.2012 у нього виникла заборгованість за користування місця для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, що належать позивачу на праві господарського відання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство «Київпастранс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/18251/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу позивача у справі № 910/18251/13 було передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Михальській Ю.Б.

Розпорядженням В.о. Голови Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/18251/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 05.06.2014.

04.06.2014 відповідач подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» без задоволення. Відповідач зазначив, що умови оплати послуг сторонами не переглядалися та відповідні зміни до Договору не вносились, а тому у позивача відсутні правові підстави для стягнення з відповідача будь-яких сум, не передбачених Договором.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне:

12.05.2005 між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 14/17-5 про надання у тимчасове користування місця для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, які належать позивачу на праві господарського відання та виконання роботи через відокремлений підрозділ позивача - «Службу енергетичного забезпечення» по монтажу (демонтажу), технічному обслуговуванні рекламних конструкцій та банерів (далі, Договір; том 1, а.с. 12-16).

Відповідно до пункту 2 Договору надання послуг за ним підприємство здійснює згідно з додатками до Договору (адресними програмами), які складаються на підставі погоджень на розміщення реклами на транспорті, затверджених Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації виконавчого органу Київської міської ради.

Згідно пункту 3.1. Договору, вартість надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу визначається у калькуляції, яка є невід'ємною частиною Договору та складається Підприємством на підставі встановлених розмірів плати за надання послуг по розміщенню реклами Головним управлінням транспорту, зв'язку та інформатизації та Головним управлінням з питань цінової політики відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.12.2004 року за № 2377 «Про впорядкування розміщення реклами на транспорті комунальної власності м. Києва».

Відповідно до пункту 2.3. Договору відповідач щомісячно до 5-го числа поточного місяця вносить плату за користування місцями реклами відповідно до укладених додаткових угод.

Згідно пункту 3.2. Договору відповідач повинен перераховувати позивачу плату за надання послуг за кожну рекламну конструкцію по факту її розміщення.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що перерахування сум здійснюється протягом п'яти банківських днів при наявності акта виконаних робіт та виставлених рахунків-фактур.

Таким чином, розрахунковим періодом надання послуги за розміщення реклами між опорами контактної мережі є календарний місяць.

Згідно Додаткової угоди від 01.04.2010 (том 1, а.с. 123) сторонами встановлено з 01 квітня 2010 року щомісячну базову плату за спеціальну рекламну конструкцію на поперечинах між опорами освітлення та контактної мережі у розмірі 63 грн. за 1 кв. м. Базова плата змінюється залежно від зони розміщення засобу реклами шляхом множення на коефіцієнт диференціації у відповідності до Розпорядження КМДА від 15.10.2008 № 1427 «Про затвердження порядку визначення розміру плати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності м. Києва».

Додатковою угодою від 28.06.2011 та додатком № 1 до неї (том 1, а.с. 123-125) сторони продовжили термін дії Договору строком до 30.06.2016, затвердили адресну програму та кількість рекламних конструкцій, з визначенням тарифних зон для врахування коефіцієнту диференціації у відповідності до Розпорядження КМДА від 15.10.2008 № 1427.

Відповідно до пункту 3.5. Договору в разі прийняття Київською міською державною адміністрацією рішення щодо зміни розмірів плати за надання послуг по розміщенню реклами матеріалу на майні КП «Київпастранс» розрахунки проводяться відповідно до прийнятих рішень, про що підприємство письмово повідомляє відповідача.

За умовами пункту 7.3. Договору, у разі впровадження державними органами влади та місцевого самоврядування змін щодо розрахунків, тарифів, сторони зобов'язуються протягом 10 днів з моменту набрання чинності нормативних актів переглянути умови договору та внести відповідні зміни.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент дії між позивачем і відповідачем Договору № 14/17-5 від 12.05.2005 Київською міською державною адміністрацією було прийняте Розпорядження № 838 від 21.05.2012 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві» (далі, Розпорядження) (том 1, а.с. 163-167), яке набрало законної сили з моменту оприлюднення у випуску газети «Хрещатик» № 119 (4139) від 31.08.2012.

Відповідно до пункту 12 додатку 4 вищезазначеного Розпорядження тариф за розміщення спеціальної рекламної конструкції на поперечинах між опорами освітлення та контактної мережі в місяць становить 75,00 грн. за 1 кв. м. площі рекламного засобу.

У зв'язку з прийняттям Київською міською державною адміністрацією зазначеного Розпорядження позивач своїм листом № 14-01/06-260 від 17.09.2012 (том 1, а.с. 31) повідомив відповідача про зміну тарифів на розміщення реклами та надіслав йому проект додаткової угоди від 01.09.2012 та калькуляцію до спірного Договору.

У відповідь відповідач направив позивачу лист № 526 від 21.09.2012 (том 1, а.с. 213-214) з проханням провести перерахунок плати та внести зміни відносно кількості та площі рекламних засобів в калькуляцію, оскільки площа всіх рекламних засобів належних відповідачу у відповідності до дозвільної документації становить 5 кв. м., а розмір оплати, у відповідності до Розпорядження КМДА № 838 від 21.05.2012 визначається за формулою та залежить саме від площі рекламного засобу.

Тобто, вказана додаткова угода до Договору та калькуляція не були підписані з боку відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за Договором за спірний період (вересень-грудень 2012 року) були здійснені проплати у сумі 8 935,50 грн. за кожен місяць. Зазначена обставина підтверджується платіжними дорученнями № 122 від 20.11.2012 (за вересень 2012 року), № 123 від 20.11.2012 (за жовтень 2012 року), № 124 від 20.11.2012 (за листопад 2012 року), № 143 від 30.01.2013 (за грудень 2012 року).

Як зазначає відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, розрахунок оплати був проведений на підставі пунктів 3.1., 3.2. Договору та згідно Додаткової угоди від 01.04.2010, а також за аналогією раніше виставленого позивачем рахунку № 249 від 31.08.2012 та акту виконаних робіт за серпень 2012 року на суму 8 935,50 грн. по факту розміщення рекламних конструкцій.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що оскільки до Договору № 14/17-5 від 12.05.2005 між позивачем та відповідачем не було внесено жодних змін відносно нових цін чи розрахунків після 01.04.2010 та не проводилась нова калькуляція, позивачу послуги відповідачем сплачені в повному обсязі, а тому у позивача немає правових підстав вимагати з відповідача сплати будь-яких сум, не передбачених Договором.

Проте, як зазначає позивач у апеляційній скарзі, судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовано усі обставини, які мають істотне значення для вирішення даної справи, а саме не враховано правовий статус позивача та той факт, що ціни та тарифи на послуги по розміщенню рекламних засобів на майні підприємств комунальної власності встановлюються та регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Тому позивач наголошує, що на виконання Розпорядження КМДА № 838 від 21.05.2012 та пункту 3.5. Договору, статті 525, частин 1, 2 статті 632 Цивільного кодексу України за фактично надані послуги позивач повинен був виставити відповідачу для оплати рахунки за вересень, жовтень, листопад та грудень 2012 року за тарифами, які встановлені органами державної влади.

Втім, як вказує позивач, відповідач відмовляється підписувати акти виконаних робіт та оплачувати виставленні позивачем рахунки за користування місцями для реклами за період з 01.09.2012 по 31.12.2012 за тарифами, встановленими Розпорядженням КМДА № 838 від 21.05.2012, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за користування місцями для розміщення рекламних конструкцій на опорах контактної мережі, яка становить 96 558,00 грн. З огляду на існування основної заборгованості за Договором позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 8 802,12 грн. - пені, 1 760,42 грн. - 3 % річних, 180,60 грн. - інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи та доводи, викладені позивачем у апеляційній скарзі, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає їх обґрунтованими, апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з огляду на наступне:

Відповідно до пункту 5.2. Статуту Комунального підприємства «Київпастранс», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 24.01.2001 № 2276 (в редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації від 12.02.2009 № 149) майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за підприємством власником або уповноваженим органом на праві господарського відання.

Згідно підпункту 1, 2 пункту «а» статті 29 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 2) встановлення порядку та здійснення контролю за використанням прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідних територіальних громад.

Виходячи із зазначеного, все майно, що перебуває в оперативному управлінні чи господарському віддані Комунального підприємства «Київпастранс», є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, повноваження власника по відношенню до цього майна здійснює виконавчий орган місцевої ради - виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Вимогами пункту 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 за № 2067 передбачено, що плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Згідно вимог пункту 3.5. Договору в разі прийняття Київською міськдержадміністрацією рішення щодо зміни розмірів плати на надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу на майні КП «Київпастранс» розрахунки проводяться відповідно до прийнятих рішень, про що підприємство письмово повідомляє агентство (відповідача у справі).

Так, як уже зазначалося вище, позивач своїм листом № 14-01/06-260 від 17.09.2012 повідомив відповідача про зміну тарифів на розміщення реклами та надіслав йому проект додаткової угоди до Договору № 14/17-5 від 12.03.2005, проте відповідач відмовився від укладання зазначеної угоди, пояснюючи це тим, що позивачем безпідставно завищено розмір оплати за надані послуги.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною, за виключенням випадків, визначених законом, у яких ціни (тарифи, ставки тощо) встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Вказане положення закріплене також і статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Як уже зазначалося, 21.05.2012 виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) видано Розпорядження № 838, яке зареєстроване в Головному управлінні юстиції у місті Києві 12.06.2012р. № 40/957 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві».

Пунктом 1 даного Розпорядження затверджено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва (далі, Порядок).

Додатком 3 Порядку встановлюються базові тарифи, що відповідають видам рекламних засобів/рекламоносіїв, які розміщуються на території та зовнішній і внутрішній поверхнях вагонів метрополітену.

Додатком 4 вищевказаного Порядку встановлюються базові тарифи, що відповідають видам рекламних засобів, які розміщуються на території та зовнішніх і внутрішніх поверхнях транспортних засобів підприємств транспорту загального користування комунальної власності міста Києва.

Таким чином, тарифи на право розміщення реклами на об'єктах, які знаходяться на праві господарського відання КП «Київпастранс» підлягають регулюванню органом місцевого самоврядування і їх встановлення не є правом сторін Договору.

За таких обставин у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Таким чином, плата за користуванням місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, є умовою договорів, що не визначається сторонами, тобто її розмір не залежить від їх волі, оскільки встановлюється актом органу місцевого самоврядування, що носить нормативно-правовий характер.

Отже, оскільки сторонами Договору було погоджено можливість зміни розміру плати за надання послуг по розміщенню рекламного матеріалу шляхом письмового повідомлення про таку зміну іншої сторони, затверджену відповідним рішенням КМДА, що і було зроблено позивачем листом № 14-01/06-260 від 17.09.2012, виставлення позивачем рахунків відповідачу за тарифами, затвердженими Розпорядженням КМДА № 838 від 21.05.2012, є законним та обгрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З огляду на зазначене, відповідач, укладаючи спірний Договір, у відповідності до пунктів 3.5., 7.3. Договору взяв на себе зобов'язання підписати зміни до Договору у разі впровадження Київською міською державною адміністрацією нових тарифів, однак, як вбачається із матеріалів справи, всупереч вимогам цивільного законодавства свої зобов'язання за Договором не виконав.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 22 рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2012 рік» № 1100/7336 від 29.12.2011, комунальні підприємства транспорту, на балансі яких знаходяться транспортні засоби, споруди, будівлі, устаткування транспорту, що є комунальною власністю міста Києва, не пізніше наступного робочого дня після зарахування коштів від плати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності перераховують 70 відсотків отриманих коштів (без податку на додану вартість) до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва.

Таким чином, неналежне виконанням відповідачем умов Договору щодо своєчасної та повної оплати коштів за розміщення реклами фактично призвело до завдання збитків органу державної влади та державі в цілому.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивач - Комунальне підприємство «Київпастранс», не уповноважений самостійно (в рамках господарського договору) регулювати та встановлювати розмір плати за розміщення рекламних засобів на майні комунального підприємства, ним правомірно здійснено розрахунок суми основної заборгованості по Договору за вересень-грудень 2012 року за тарифами, встановленими прийнятим у період дії Договору Розпорядженням КМДА № 838 від 21.05.2012. Так, всього за період з 01.09.2012 по 31.12.2012 позивачем нараховано відповідачу до сплати 132 300,00 грн.

З огляду на зазначене, враховуючи часткові проплати, здійснені відповідачем за Договором відповідно до платіжних доручень № 122 від 20.11.2012 (за вересень 2012 року), № 123 від 20.11.2012 (за жовтень 2012 року), № 124 від 20.11.2012 (за листопад 2012 року), № 143 від 30.01.2013 (за грудень 2012 року) на загальну суму 35 742,00 грн., колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, приходить до висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за Договором становить - 96 558,00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що порушення господарських зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 6.1. Договору визначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором і чинним законодавством України.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено, зокрема, пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, пунктом 4.3. Договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем термінів оплати зазначених в кожному випадку в додаткових угодах, агентство сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на день оплати за кожен день прострочення виконання зобов'язань від суми простроченого платежу.

Так, позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня у сумі 8 802,12 грн.

Однак, із наданого суду позивачем розрахунку вбачається, що останнім при розрахунку пені не враховані проплати, здійснені відповідачем 20.11.2012 за жовтень 2012 року у сумі 8 935,50 грн. та листопад 2012 року у сумі 8 935,50 грн.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за вказаний позивачем період є обґрунтованими, проте такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 7 524,12 грн. з огляду на вірний перерахунок пені, здійснений судом.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за Договором в частині своєчасної оплати платежів, позивач просив суд стягнути з відповідача 1760,42 грн. 3% річних та 180,60 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних колегія суддів зазначає, що позивачем при здійсненні розрахунку знову не були не враховані проплати, здійснені відповідачем 20.11.2012 за жовтень 2012 року у сумі 8 935,50 грн. та листопад 2012 року у сумі 8 935,50 грн.

З огляду на вказане, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, здійснивши перерахунок 3 % річних, зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума 3 % річних підлягає частковому задоволенню у сумі 1 501,39 грн.

Стосовно розрахунку інфляційних нарахувань, колегія суддів зазначає, що за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку суд встановив, що інфляційній нарахування за заявлений позивачем спірний період складають 241,46 грн.

Втім, враховуючи ту обставину, що суд обмежений розміром заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні нарахування у розмірі 180,60 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/18251/13 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2014 у справі № 910/18251/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Комунального підприємства «Київпастранс» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІР» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72, 10 поверх; код ЄДРПОУ 33501948) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» (04070, м. Київ, Набережне шосе, 2; код ЄДРПОУ 31725604) основну суму заборгованості у розмірі 96 558 (дев'яносто шість тисяч п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 00 коп.; пеню у розмірі 7 524 (сім тисяч п'ятсот двадцять чотири) грн. 12 коп.; 3 % річних у розмірі 1 501 (одна тисяча п'ятсот одна) грн. 39 коп.; інфляційні нарахування у розмірі 180 (сто вісімдесят) грн. 60 коп.; 2 115 (дві тисячі сто п'ятнадцять) грн. 28 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1 057 (одну тисячу п'ятдесят сім) грн. 64 коп. за подання до суду апеляційної скарги.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва відповідно до вимог процесуального законодавства.

Матеріали справи № 910/18251/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко