Рішення

від 22.05.2014 по справі 910/1562/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1562/14 22.05.14

За позовом Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Атіс Строй»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Максимус»

Про стягнення 2 109 772,72 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Кирик О.В. представник за довіреністю № б/н від 07.06.13.

Від відповідача: Вяльченко Д.В. представник за довіреністю № б/н від 12.02.14.

Від третьої особи: Стригун М.М. представник за довіреністю № б/н від 27.08.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Атіс Строй» (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Максимус» (далі - третя особа), про стягнення 2 109 772,72 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки грошові кошти третьою особою позивачу за Типовим договором оренди нерухомого майна від 01.08.06. не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями третя особа порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду до відповідача як поручителя за Договором поруки № 4/Н від 01.08.13. з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.14. порушено провадження у справі № 910/1562/14, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи третю особу та призначено справу до розгляду на 27.02.14.

26.02.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених в відзиві. Крім того, в письмовому відзиві відповідач виклав клопотання про застосування строку позовної давності до частини вимог про стягнення орендних платежів в розмірі 719 953,92 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.14. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 20.03.14.

19.03.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/1562/14 призначено до розгляду на 15.04.14.

В судових засіданнях 15.04.14. та 15.05.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувались переви до 15.05.14. та 22.05.14.

При цьому, 15.05.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

15.05.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

21.05.14. представником третьої особи через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.05.14. представником третьої особи було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.05.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні 22.05.14. проти позову заперечували.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1562/14.

В судовому засіданні 22.05.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.06. між позивачем (далі - Орендодавець) та третьою особою (далі - Орендар) було укладено Типовий договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі організацій, які віднесені до відання НАН України (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі позивача, розміщене за адресою: м. Київ, проспект Науки, 42/1 площею 1 260,0 кв.м.

Договір укладено строком на 7 років та діє з 01.08.06. по 01.08.13. включно (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору майно передається Орендодавцем Орендарю за актом приймання-передачі. Право користування та зобов'язання за цим договором з'являються у орендаря з моменту підписання акту приймання-передачі майна.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві об'єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 01.11.06.

Згідно п. 3.2.2 Договору Орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати платежі за договором.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що за оренду майна Орендар сплачує Орендодавцю:

- орендну плату, яка визначається в установленому законом порядку і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) серпень 2006 року 29,76 грн. за 1 кв.м., в за всю орендовану площу 37 497,60 грн. та ПДВ 7 499352 грн., а всього 44 997,12 грн.;

- відшкодування комунальних платежів;

- відшкодування податку на землю;

- витрати на утримання будинку та прилеглої території;

- інші витрати по розрахункам орендодавця.

Відповідно до п. 5.2 договору орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог діючого законодавства за весь час фактичного користування приміщенням до його звільнення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Перерахування інших платежів за рахунками здійснюється орендарем не пізніше 20 числа наступного місяця.

Згідно п. 5.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

01.08.13. між позивачем (далі - Кредитор) та відповідачем (далі - Поручитель) було укладено Договір поруки № 4/Н (далі - Договір поруки), згідно з умовами якого (п. 1) Поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі відповідати за виконання третьою особою (далі - Боржник) всіх зобов'язань, передбачених Договором з урахуванням всіх додаткових угод до нього.

Згідно з п. 2 Договору поруки Поручитель несе солідарну відповідальність з Боржником перед Кредитором за виконання усіх зобов'язань за Договором.

Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків та ін (п. 3 Договору поруки).

Пунктом 4 Договору поруки сторони погодили, що у разі невиконання Боржником будь-якого зобов'язання у визначений Договором строк, Поручитель зобов'язується виконати таке зобов'язання за Боржника на вимогу Кредитора у порядку та строках, погоджених з Кредитором.

Відповідно до п. 5 Договору поруки при виконанні Поручителем зобов'язань, забезпечених порукою, Кредитор зобов'язується переуступити йому свої права вимоги до Боржника та передати документи, які підтверджують ці права в розмірі виконання Поручителем зобов'язання.

Згідно з п. 6 Договору поруки він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін (01.08.13.) та чинний до моменту повного виконання зобов'язань за Основним договором, укладеного між Кредитором та Боржником.

Оскільки грошові кошти третьою особою позивачу за Договором не сплачено та вважаючи, що зазначеними діями Орендар порушує права позивача, останній вирішив звернутись з даним позовом до суду до Поручителя за Договором поруки з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, відповідно до п. 5.2 договору орендна плата перераховується Орендарем відповідно до вимог діючого законодавства за весь час фактичного користування приміщенням до його звільнення щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця. Перерахування інших платежів за рахунками здійснюється орендарем не пізніше 20 числа наступного місяця.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як стверджує позивач, заборгованість перед позивачем по сплаті платежів за Договором становить 2 109 772,72 грн., з яких 2 046 922,70 грн. - заборгованість зі сплати орендної плати та 62 850,02 грн. - заборгованість з відшкодування податку за землю.

При цьому, позивач вказує на наступне.

11.09.13. Господарським судом Київської області прийнято рішення у справі № 26/110-12, яким встановлено, що Договором заборгованість третьої особи перед позивачем по сплаті орендної плати та відшкодуванню податку на землю за період з 01.01.10. по 01.05.11. становить 522 382,05 грн.

На виконання вказано рішення був виданий відповідний наказ, який за твердженням позивача до виконавчої служби для здійснення примусового виконання рішення не пред'являвся, грошові кошти за вказаним наказом третьою особою не сплачувались.

На підставі зазначеного позивач робить висновок, що вказана заборгованість є заборгованістю відповідача перед позивачем та підлягає стягненню з Поручителя на користь Кредитора в рамках даної справи.

З такими висновками позивача суд не погоджується, оскільки рішенням у справі № 26/110-12 від 11.09.13. вже стягнуто з Боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Максимус") грошові кошти за Договором в сумі 522 382,05 грн. за період з 01.01.10. по 01.05.11., на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ, тож позивач не позбавлений права виконати вказане рішення в примусовому порядку шляхом пред'явлення наказу № 26/110-12 Господарського суду Київської області до виконання. Таким чином, в зв'язку з тим, що спір щодо стягнення 522 382,05 грн. за зазначений період вирішено, то предмет спору в даній справі в цій частині був відсутній ще до порушення провадження, а тому суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на свою користь 522 382,05 грн. орендної плати та відшкодуванню податку на землю за період з 01.01.10. по 01.05.11.

Далі, позивачем було надано обґрунтований розрахунок заборгованості зі сплати орендної плати та відшкодування податку на землю за період з 01.05.11. по 30.06.13. на загальну суму (1 578 012,79 + 52 712,92) 1 630 725,71 грн.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, абз. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо . Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Таким чином, посилаючись на укладений Договір поруки, позивач звернувся з даним позовом до суду в частині стягнення заборгованості з відповідача зі сплати орендної плати та відшкодування податку на землю за період з 01.05.11. по 30.06.13. на загальну суму 1 630 725,71 грн.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з письмовими вимогами вих № 08-223 від 02.08.13., № 10-268 від 07.10.13. про сплату наявної за Договором оренди та Договором поруки заборгованості.

Отримання вказаних вимог відповідач не заперечує.

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Вказане спростовує доводи відповідача про те, що строк сплати є таким, що не настав.

На підтвердження заборгованості в розмірі 1 630 725,71 грн. в матеріалах справи наявні рахунки на оплату, банківські виписки з доказами часткової сплати та угода про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.12. на суму 174 820,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вказану заборгованість відповідачем позивачу станом на день розгляду справи не погашено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором зі сплати орендної плати та відшкодування податку на землю за період з 01.05.11. по 30.06.13. на загальну суму 1 630 725,71 грн.

Щодо вимог відповідача про визнання Договору оренди та Договору поруки недійсними в порядку п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПк України та ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд відзначає, що вказане не є предметом розгляду даної справи, а відповідач не позбавлений права звернутись в установленому законом порядку до суду з позовом про визнання вказаних договорів недійсними.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Разом з тим, вказане є правом, а не обов'язком суду. Крім того, у даному випадку не потребується при розгляді даної справи для захисту порушених прав визнавати недійними вказані договори оренди та поруки.

Жодного обґрунтованого розрахунку заборгованості за Договором за період з 01.09.09. по 31.12.09. позивачем надано не було, як і не було вказано її розміру та не було подано жодних первинних документів на її підтвердження.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Під час розгляду справи відповідачем подано заяву про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення орендної плати, нарахованої за період з 01.09.09. по 31.01.11.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.13.).

Оскільки суд дійшов висновку про неможливість встановлення розміру заборгованості та її наявності за період з 01.09.09. по 31.12.09., та відмовив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на свою користь 522 382,05 грн. орендної плати та відшкодуванню податку на землю за період з 01.01.10. по 01.05.11., то право і охоронюваний законом інтерес позивача в цій частині відповідачем не порушено, а позовна давність застосуванню не підлягає.

Суд не приймає твердження відповідача та третьої особи про те, що Орендодавцем не було відшкодовано Орендарю вартість ремонту об'єкта оренди за Договором, що тягне за собою зарахування зустрічних однорідних позовних вимог, та спричиняє таким чином погашення наявної у відповідача заборгованості по сплаті платежів за Договром і зумовлює припинення провадження в даній справі, з огляду на наступне.

Наявність обов'язку позивача про відшкодування вартості ремонту об'єкта оренди за Договором не є предметом розгляду даної справи, при цьому, третя особа чи відповідач в установленому законом порядку можуть звернутись до суду з вимогами про відшкодування такої вартості, шляхом встановлення її розміру та обов'язку позивача здійснити таке відшкодування. Крім того, вимоги в даній справі про стягнення з відповідача на підставі Договору поруки заборгованості зі сплати платежів за Договором не є зустрічними та однорідними з вимогами про відшкодування Орендодавцем Орендарю здійсненого ремонту об'єкту оренди за Договором.

При цьому суд звертає увагу, що за приписами п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Разом з тим, між сторонами наявний спір про наявність заборгованості зі сплати платежів за Договором, а тому клопотання відповідача про припинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

В тексті позовної заяви № б/н від 31.01.14. позивач зауважує, що в Орендаря наявна заборгованість зі сплати пені, проте, вимоги про її стягнення Державне житлово-комунальне підприємство Національної академії наук України не пред'являє.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судові витрати у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельна компанія «Атіс Строй» (03028, м. Київ, проспект Науки, б. 42/1; ідентифікаційний код 38745035) на користь Державного житлово-комунального підприємства Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Горького, б. 124-128; ідентифікаційний код 30573192) 1 630 725 (один мільйон шістсот тридцять тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 71 коп. - боргу, 32 614 (тридцять дві тисячі шістсот чотирнадцять) грн. 50 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.14.

Суддя Т.М. Ващенко