Ухвала

від 27.05.2014 по справі 2а/0570/2269/2011

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2014 року м. Київ К/9991/74375/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року

у справі № 2а/0570/2269/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра»

до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Віра» (далі - ТОВ «БК «Віра»; позивач) до Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька (далі - ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька; відповідач) задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення № 0000032303/0 від 27 січня 2011 року, № 0000042303/0 від 27 січня 2011 року, № 0000062303/0 від 27 січня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «БК «Віра» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «БК «Віра» з питань взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія» за період з 01 червня 2008 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт № 5/23-2/30953131 від 05 січня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000032303/0 від 27 січня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13 959,00 грн. (11 167,00 грн. - основний платіж, 2 792,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000042303/0 від 27 січня 2011 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 13 852,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3 488,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000062303/0 від 27 січня 2011 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 125 596,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 31 399,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «БК «Віра» підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих при здійсненні господарських операцій з придбання товару (цегли) у ТОВ «Будіндустрія», з підстав безтоварності проведених операцій та, як наслідок, нікчемності договорів поставки, укладених між вказаним суб'єктом господарювання та позивачем.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган посилався на висновки, викладені в акті № 9136/23-2/32842732 від 15 грудня 2010 року, складеному Державною податковою інспекцією в Київському районі м. Донецька за результатами проведення перевірки ТОВ «Будіндустрія». В указаному акті перевірки контролюючим органом викладено думку про нікчемність всіх правочинів, вчинених між ТОВ «Будіндустрія» та його основним постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вега», що, на переконання відповідача, обумовлює і нікчемність договорів, укладених між ТОВ «Будіндустрія» та ТОВ «БК «Віра».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як з'ясовано судами та не заперечується відповідачем, фактичне виконання господарських операцій з придбання позивачем цегли у ТОВ «Будіндустрія» засвідчується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями.

На підтвердження фактичного використання придбаного товару у власній господарській діяльності платником долучено до матеріалів справи договори генерального підряду та на виконання підрядних робіт, відповідно до умов яких позивач прийняв на себе зобов'язання з виконання будівельних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт типової форми КБ-2в, а також документи складського обліку (складські картки, інвентарні картки), на підставі яких отримані від ТОВ «Будіндустрія» товарно-матеріальні цінності спочатку оприбутковувались на склад товариства, а пізніше списувались до виробництва.

А відтак, враховуючи встановлений судовими інстанціями факт реального здійснення спірних господарських операцій, що, зокрема, податковим органом не спростовано, а також з огляду на те, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків-покупця на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість від іншої особи, в тому числі від тієї, яка не була безпосереднім постачальником товарів (тим більше за відсутності доказів, що спірний товар придбано саме у такої особи), висновок судів попередніх інстанцій про відсутність у контролюючого органу в розглядуваній ситуації правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слід визнати правильним.

При цьому колегія суддів вважає, що судові інстанції обґрунтовано відхилили доводи ДПІ у Пролетарському районі м. Донецька про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, оскільки, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання такого документа як товарно-транспортна накладна не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пролетарському районі м. Донецька відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Кошіль В.В.